— Яно, розкажи трошки про себе, як ти потрапила до числа "красунь"?
— Я потрапила до маленької казки. Після того, як у поїзді моя мама познайомилася з директоркою філії Славістичного університету в Ужгороді, яка є доброю знайомою Наталії Ворони, та у свою чергу допомогла моїй мамі познайомитися з Наталією та Анжелікою Пащенко-Висіч — організаторами регіонального конкурсу "Красуня Закарпаття". Пізніше взяла участь у кастингу на "Красуню Закарпаття — 2008". А потім Наталія і Анжеліка вирішили, що я повинна представляти Закарпаття на "Міс Україна". День, коли Наталія Ворона запросила мене до ресторану і там повідомила про те, що я братиму участь у "Міс Україна", став для мене по-справжньому визначним. Наразі готуюся до всеукраїнського конкурсу. Зокрема, розучую танець у стилі "контемп", який виконуватиму з танцюристом Студії сучасного танцю "Бліц" на конкурсі талантів, що проходить у рамках "Міс Україна".
— А ти вже бачила дівчат-конкурсанток? Які враження в тебе від них?
— З дівчатами ще не випадало нагоди познайомитися, ми лише бачилися на фотосесії. Вони дуже приємні, цікаві, але конкретно сказати щось важко. Єдине, що можу сказати, я не почувала себе серед них якось некомфортно, що якась негарна, чи не така, як вони, радше навпаки. Дівчата всі достойні. Я вважаю всіх дівчат-конкурсанток уже переможницями.
— То для тебе головне взяти участь, а не перемогти?
— Я вже щаслива, що беру участь у цьому конкурсі. Звичайно, в душі сподіваюся на перемогу, як, напевно, і всі конкурсантки. Маю надію, що якимись своїми якостями вражу членів журі. Крім того, великі ставки кладу на мій танець, думаю, він допоможе потрапити мені принаймні до фіналу.
— Яно, ти казала, що потрапила в казку. Що мала на увазі?
— Я завжди мріяла про участь у конкурсах краси та дизайнерських показах. Уже двічі брала участь в українських Тижнях моди у провідних дизайнерів одягу, як-от Андре Тан, Залевський, Ксю Марченко. Крім того, є можливість подивитися на світ.
Уже минув рік від нашого знайомства з Наталією — і моє життя відчутно змінилося...
— Чому вирішила навчатися на факультеті режисури?
— Мені це подобається. Ще раніше хотіла вступати до Університету ім. Карпенка-Карого на "кіноіндустрію", тому, коли дізналася, що в нашому коледжі є спеціальність "режисура", то вже не сумнівалася в тому, що вступатиму саме туди. Коледж для мене стане хорошою підготовкою, аби в майбутньому навчатися у Києві. Те, що українське кіно розвивається дуже повільно, мене лише стимулює, я мрію знімати якісні фільми. А можливо, колись мені вдасться в Ужгороді відкрити якусь аматорську студію.
— Які фільми можеш зарахувати до якісних?
— Я люблю фільми, які після перегляду залишають певне емоційне навантаження. І хоча наразі популярним є використання незавершеної думки, все ж можу відзначити "Ванільне небо", гарний задум у фільмі "Бійцівський клуб". Я би дуже хотіла зняти фільм на якийсь із романів Пауло Коельо. Я вже бачила деякі роботи молодих режисерів на його книги. Швидше за все, що на дипломну роботу я відзніму саме щось із Коельо.
— Чи є в тебе якесь хобі? Чим займаєшся у вільний час?
— Дуже люблю читати. Серед улюблених авторів П. Коельо, Р. Бах, Х. Муракамі. Не люблю телебачення, дивлюся вкрай рідко, в основному, коли телефонують знайомі й кажуть "увімкни!" Правда, дуже радію успіхам закарпатців, яких показують "по телевізору". Так, наприклад, дуже вболівала за Ліку Роман і ніколи не думала, що через деякий час мені випаде така сама нагода представляти наш край на всеукраїнському рівні. Раніше писала вірші, зараз трохи вимушена облишити цю справу. Останні вірші написані рік тому. Сподіваюся, що до своєї поезії я обов’язково повернуся.
— Ти закохана? Що воно для тебе взагалі означає?
— Кохання — це щось дуже світле. Я однолюбка, не розпорошуюся на всіх і наразі в мене є та людина, яка посіла чільне місце в моєму серці. Думаю, це назавжди. Хоча ми живемо далеко одне від одного, але є почуття і є довіра, і я гадаю, що ми будемо разом. Ми розуміємо, що нам треба просто зачекати.
— Можеш пригадати якісь неочікувані незабутні події, учасницею яких ти стала?
— Ну одною з таких подій можу назвати нещодавній випадок, коли до Ужгорода приїздив Вакарчук із презентацією сольного проекту. Його творчість мені дуже подобається. Я була на концерті, а після концерту їх надто швидко забрали, через що я була дуже засмучена. І з таким настроєм уже йшла додому, аж раптом мене наздогнав якийсь чоловік, який запропонував мені повечеряти з гуртом "Океан Ельзи". Я була приголомшена такою пропозицією, це було так несподівано. А все ж погодилася. Передзвонила мамі, попередила її про те, що буду пізно. Хлопці виявилися надзвичайно прекрасними людьми. Мені було з ними дуже цікаво і приємно.
— Якби тобі запропонували виїхати з Ужгорода, ти би погодилася? І де ти би хотіла жити?
— Я знаю, що не змогла б поїхати з Ужгорода назавжди. Тут надто багато всього рідного. Це місто — частина мене.