Ірися Ликович: складна, неординарна, не всім зрозуміла, екстрено-відважна

Вона – одна з наймолодших серед представників української літературної братії. Авторка із генерації двотисячників. Будучи відображенням епохи, письменниця жорстока, наївна і безпосередня водночас. Творчість її дуже своєрідна і потребує підготовленого читача, який у нас, на превеликий жаль. відсутній. Так уже історично склалось, що література завжди випереджає історію й не всі з канонізованих нині класиків були визнаними за життя. Більше того, улюбленець муз зазвичай живе з вами у одному під’їзді, їздить у метро і купує продукти в супермаркеті на розі, лишаючись звичайним обивателем. І про свого зоряного сусіда мешканці дізнаються лише коли міська влада чи інша організація причепить до будинку меморіальну дошку. Хочеться вірити, що письменницю, про яку піде мова, чекає успішна кар’єра у сфері мистецтва слова. Адже вона виконує дуже складну справу – намагається творити любовно-еротичну лірику, яка на сьогоднішній день переживає глибоку кризу. Серед моря книг, які кодуються саме так, левова частка – слабо завуальована порнографія… І визначити межу може тільки спеціальна комісія.
(Цікаво було б подивитись на їхню роботу.)

Про неї не хочеться писати по наперед заготованому шаблону "народилась-закінчила-творчий шлях розпочала". Важко повірити, що у такому віці можна писати про між статеві стосунки так досвідчено. У текстах її, не зважаючи на  юний вік, глибока печаль. Ніби вона ввібрала у себе все нерозділене кохання усіх часів і народів. Вона просто є, і здається, що була завжди. дуже своєрідний поет і прозаїк. (Не сприймається якось "поетка і прозаїчка".) Поки що широко відома у вузьких колах. Та вона впевнено завойовує своє "місце під сонцем" у жанрі, майже не реалізованому на українських теренах еротичної прози. Отже, Ірися Ликович. Для багатьох – надто відверта, надто закрита, надто… інша. Не тому, що її історії пов’язані з "незручними" темами. Секс давно став невід’ємною часткою нашої культури. Питання в тому, ЯК письменниця про це пише. Відмінність її полягає у антагоністичному поєднанні інтровертивної закупореності з дитячою безпосередністю.  Ірися Ликович не вигадує оповідань. Вона їх розповідає із власного досвіду. Це погляд на світ "широко заплющеними очима". Постмодернізм зробив свою "чорну" справу – гра. Ставши універсальною константою, характеристикою сучасної цивілізації, накладає відбиток на спосіб художнього мислення. Ігровий момент є визначальним в архітектоніці тексту. На цьому тлі збірка оповідань "Перелітна" виглядає білою вороною. Письменниця обрала для себе важкий і тернистий шлях – демонструвати себе посередництвом друкованих символів. І виходить це у неї настільки щиро. Відверто, що одразу хочеться застерегти читача від винесення надто строго вердикту цьому творінню. Варто на хвильку повірити у щирість письменниці і книга розкриється у абсолютно іншому контексті. Оповідання не схожі на тексти брендових письменників, мало спільного у них і з конструкціями, за якими будується поп-література. спочатку книга шокує. Потім вражає. Звичайно, для багатьох це просто збірка еротичних казочок, оформлених "з віршами і понтами". Поверхневий чатич навряд чи відрізнить цей текст від дешевих порножурнальчиків з голими тьотями на обкладинках, що ними напхом напханий сучасний газетний кіоск… Що ж, пропозиція диктує попит. Як результат – профанація у такій інтимній сфері людського існування як любов. Всім відому "Камасутру" сприймають не інакше, як набір сексуальних поз. А між тим, ця книга пише, що секс – це злиття тіл і душ. Сучасна жінка, оповідаючи подрузі за філіжанкою кави подробиці минулої ночі, наголосить на фізіологічному боці, почуття залишаться поза увагою. Не тому, що незручно, а "кому це цікаво"…

Збірка оповідань "Перелітна" репрезентує, в першу чергу, емоційний бік кохання, так би мовити, оголену душу. І хоча, книжка, що складається із чотирнадцяти оповідань, є, по суті, прозовим твором, посміємо назвати авторку саме поетом. І не лише тому, що прелюдією до коротеньких оповідань служать невеличкі вірші. У самому тексті оповідань діалоги героїв часто написані у віршовій формі: "Я руки встромила у вир наджиття. Коханий… Холодний, далекий, байдужий… Цілуй мене нині… Я тричі тебе цілував уві сні. Дозволь мені зараз торкатися ніжно…". Імпресіоністична манера письма викликає асоціації з літературою  початку ХХ століття. Разом з тим, її не звинуватиш у архаїзмі: сучасна закохана леді замість листів отримує "натхненні SMS", а погляд "лезом впивається у шину авто". У всіх оповіданнях відчутний потужний асоціативний контекст. Тому не завжди чітко розумієш, що саме робить героїня в даний момент – спить, мріє чи марить, займається коханням, пише вірш чи розмовляє по телефону. Її світ – це сонне задзеркалля, у якому все якось не так. як заведено тут, на грішній землі. Та й героїня рідко спускається на неї. Циркулюючи у своєму власному вигаданому світі. Одиницею виміру часу є  виключно емоції, тому досвід шести хвилин і шести років спокійнісінько демонструється всього кількома реченнями.  Книга своєю відвертістю нагадує щоденникові записи. Кожне з оповідань – це досвід, ілюстрація тих найважливіших подій, що визначають особистість у майбутньому. Для багатьох "Перелітна" буде просто сповіддю сексуально розкутої молодої гетери. Іншим це видасться відвертим твором сміливої і талановитої авторки, яка не соромиться того, що вона – жінка… Чий бік захищатиме кожен – його особиста справа. Адже основне – це ідея, образ,  що виникає при прочитанні.  А як ми цей образ сприйматимемо залежить від безлічі факторів, чесно кажучи, нікому, крім нас не  цікавих. Наприклад, перше оповідання "Феєрія для себе" - опис вранішнього сну, коли  розбурхана уява малює нечіткий, але хвилюючий образ, що не відпускає доти, поки сексуальне бажання не задовольняється. Хтось назве це польотом фантазії, дотиком Амура. Інший читач, прагматичний вимовить лише одне слово – мастурбація. Існування таких паралелей розуміє і сама Ликович. В оповіданні "Смерть Евридіки" світ чітко поділений на сіру реальність, де Лора напивається горілки і її, ледь притомну, робить жінкою випадковий знайомий хлопець, і на територію світу внутрішнього, у якому героїня відбувалася  як жінка саме з тим, кого вона любить, і це не є зрадою: "Пелюстки троянд я любила. А голки не дали відбутись з тобою, як жінці. Я серцем відбулась з тобою. Душею віддалась тобі"… Невдалий досвід першого кохання, звичайний любовний трикутник – він, вона і його дружина. Інтрига полягає у тому, що невідомо, хто з них Евридіка, якій судилась така сумна доля. Фінал історії (Він потрапляє під колеса авто, погнавшись за Лорою) виглядав би прозаїчно і навіть вульгарно, якби не ця загадка. Евридікою виявляється… хоча дізнатися про це читачеві буде цікавіше самостійно. Оповідання "Іспит" є одним із найсуперечніших у збірці. Наскільки відверто авторці вдаються зображення сексу-кохання, настільки вражаючим є опис сексу-розплати. Всім відомо,  що сексуальні послуги є повноправною номінальною розрахунковою одиницею, наряду з грошима, горілкою та наркотиками. Текст ілюструє  процес такого розрахунку. Суб’єктами ринкової діяльності виступають у даному випадку студентка і викладач. Цілком серйозні ринкові відносини. Що проникли навіть у найінтимніші сфери людського буття. Нічого не зробиш – хто як уміє, так і вчиться.  Оповідання "Перелітна" - мозаїка спогадів, щемлива ностальгія  за втраченим щастям. Важко уявити, що вислів "втрачене щастя" можна застосувати до двадцятилітньої дівчини, героїні тексту. Та сум її зовсім не дитячий. Все таки нещасливе кохання – perpetuum mobile шедеврів літератури. "Пандочка" - спроба ретранслювати почуття чоловіка, поглянути на кохання його очима. У тексті піднімається питання зради, котра, як і любов, буває різною. Сорокалітній чоловік мріє про зустріч з давньою коханкою, знаходить її вже одружену і вагітну.  Займаючись із нею коханням, він обожнює і водночас ненавидить її ненароджене дитя. Ликович моделює звичайну життєву ситуацію. Кохання не спалахує новим вогнем, замість магічної Пандочки пузата жінка. Секс не дарує колишньої насолоди. І чоловік, будучи високопоставленою особою, відмовляється вирішити матеріальні проблеми екс-коханки, боячись того, що його банально використовують.  Звичайна життєва ситуація. Навіть таку прозаїчну тему, авторка зуміла проілюструвати неповторними художніми засобами. Образний світ героїні надзвичайно складний, побудований із напівтонів, натяків, обірваних фраз, що надає йому самобутності.

Ось така вона, сповідь "Перелітної". Невтомної шукачки кохання і розбещеної дівулі. Як кому подобається. Адже кожен має право на свободу думки (Стаття 34 Конституції). І в цієї книги знайдуться  свої палкі прихильники і не менш палкі противники. Кожен з піною  біля рота доводитиме власну думку. Аргументи кожної із сторін здаватимуться однаково вірними.  Це сумно, але факт: в часи тотальної безграмотності, людина, яка вміла читати, справді ЧИТАЛА текст. Мається на увазі, розуміла його. На превеликий жаль, ситуація, що склалась сьогодні, прямо протилежна.  Для більшості читачів текст – просто набір символів, які несуть певну інформацію. Катастрофічно не вистачає людей, котрі вміють цінувати літературний твір.  "Перелітну" не потрібно розуміти. Ювелірна тонкість психологічного аналізу тоді не даватиме жодного ефекту. Її треба сприймати. Цілісно. Будь-який текст – це поєднання двох важливих складових – що написано, і як це написано. Власне "як" визначає стиль письменника. У Ликович він більш ніж оригінальний. Його важко описати, розклавши на операційному столі літературознавства. Він – як музика, втрачає шарм, щойно починаєш розбивати його на такти.  Сам текст схожий на розписану по нотах прекрасну мелодію. Для когось – набір незрозумілих карлючок. Які абсолютно нічого не значать, і, тим більше, ніяк не поєднані з музикою. Але людині, яка ВМІЄ читати, творчість Ірисі Ликович принесе радість від пізнання прекрасного.

Теги: Ірися Ликович, еротика, оповідання, "Україна"

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати