Ганна Вайтиковська заряджається від ікон і дерев

43-річну Ганну Вайтиковську з Білок на Іршавщині знають не тільки місцеві жителі. Вона робить енергетичні лікувальні та аромомасажі. Після них люди почуваються ліпше, позбавляються багатьох недуг. Жінка відчуває, де хворе місце: прикладає до нього долоні, а за кілька хвилин людина відчуває тепло, полегшення.

Одинадцять років тому вона відчула, що має незвичний дар у руках і може допомагати людям. Але нинішнього рівня досягла через працю й любов до знань. Ганна Юріївна вважає, що в її житті було кілька випадків, які стали своєрідними передвісниками дару.

Я сиджу в хаті Ганни Вайтиковської і слухаю її розповідь:

– Якось пішла я по гриби. Ще не встигла добре в ліс зайти, як почало збиратися на бурю, блискало, гриміло. Я побігла додому помогти матері складати сіно. Вийшла на дорогу й почула якийсь дивний звук, схожий на дитячий плач. Бачу – гадюка з відкритою пащею, а перед нею сидить жаба-коропавка, впирається лапками й реве. Гадюка її загіпнотизувала й уже готувалася проковтнути. Шкода мені стало тієї жаби. Швидко знайшла палицю з рогачем і відкинула змію подалі.

Прибігла до мами, а вона сварить на мене, що йде буря, не встигнемо сіно зібрати. Глянула я, а над нами чисте небо, сонце світить. Та щойно ж було темно, похмуро, блискало, гриміло. Я здивувалася, що за кілька хвилин погода так різко змінилася, й вирішила, що то була подяка за порятунок жаби.

Потім я стала думати, як би поставився до мого вчинку прадід Антон. Я його не пам’ятаю, але старші люди розповідають, що він мав рідкісний дар – допомагав людям і худобі. А ще керував зміями. Як годиться, перед смертю він мав передати комусь свій дар. То мав бути хлопець із нашої родини, не молодший за 20 років. На той час у родині такого не було, і дід забрав дар із собою у могилу. На його похорон зійшлося багато людей. Але найдивніше, що злізлися, мабуть, усі змії з довколишніх лісів та полів – ніде було стати у дворі. Священик ледве міг кадити довкола труни і щораз поглядав униз, аби не наступити на гадюку. Люди тих гадів не боялися, бо знали, що при такій жалобі жоден їх не вкусить...

Одного разу приснилося мені, ніби прадід сидить на хмаринці. Я йому кажу, що хочу туди, до нього, бо там так гарно. А він мені: «Тобі ще рано сюди. На землі будеш людям помагати». Цей сон я добре запам’ятала. Лише через роки зрозуміла його суть. Мабуть, у тому сні прадід і передав мені частину свого дару.

Я ніколи б не подумала, що доб­ре знатимуся на масажі. Десять років тому, працюючи на Іршавській меблевій фабриці, я потрапила під скорочення. Треба було якось рятуватися. Разом із односельцями вкотре поїхала полоти буряки на Вінниччину. Якось увечері Анна Староста попросила мене розімнути їй спину, скаржилася, що не може повернутися. Наступного дня вона була як нова.

Вдруге ми закінчили копати площу раніше. Сиділи у посадці й чекали машину. Петро Синяк, граючись, підняв на руки одну жінку з бригади і його сіпнуло. Ледве виліз на машину. Вдома вчепився за мене, аби я робила йому масаж. Корчився від болю, зблід. Мені стало його шкода – спробувала допомогти.

Намазала його свинячим жиром, масажувала хвилин двадцять. А тоді щось мені прийшло в голову, і я раптом сильно здавила його хребет. Петро так  заверещав, що вся бригада збіглася. Я перелякалася, аж в очах помутніло, пропав голос. Але нічого не сталося лихого, навпаки – йому полегшало... Потім ще дев’ятьом людям вправила диски.       

Після повернення із заробітків до Вайтиковської на масаж почали приходити односельці й жителі довколишніх сіл. Сім років жінка робила масажі й вправляла диски. А три з половиною роки тому в Києві Ганна Вайтиковська закінчила навчання на курсах аромомасажу при медичному інституті Української асоціації народної медицини.

– Володимир Гайдук, наш викладач, навчив не тільки аромомасажу, – каже моя співрозмовниця. – Я його спитала, чому після деяких клієнтів мені ставало погано. Він порадив, як позбуватися негативної енергії, захищатися від поганих людей.

Вайтиковські живуть у власному будинку наприкінці села, біля лісу. Щоранку до сходу сонця Ганна ходить туди й медитує. Повертається і читає молитви, заряджається від ікон. У спальні, над ліжком, висить ікона Божої Матері, Йосипа й немовляти Ісусика. Жінка прикладає до ікони руки на кілька хвилин, заплющує очі.

– За східною медициною, – пояснює Ганна Юріївна, – людина хворіє, коли в неї порушена енергетика. Масажі й деякі апарати її вирівнюють. Якщо після третього сеансу людина не відчуває жодних полегшень, то їй слід лікувати душу: пробачити образи, покаятися у гріхах, піти до сповіді, прийняти Причастя й щоденно молитися до Святого Архистратига Михаїла.

Теги: жінка, ікони, дерева

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати