Українці в Чехії. Як їм там живеться?

— На заробітки у чужу країну я подалася не через скруту. На той час я працювала на доволі хорошій роботі і отримувала прийнятну зарплату. Та в Україні я не відчувала себе комфортно, не могла знайти тут того, що мені до душі. Можливість якісно змінити своє життя вбачала у зміні країни проживання, — розпочала свою розповідь Наталя. — Пригадую, якось чоловік моєї сестри запропонував мені влаштуватися на роботу в Чехії. В цій країні він працює уже понад 13 років, хоча часто приїжджає на Україну. Він сказав, що може допомогти оформити усі необхідні документи та знайти роботу в Чехії. Після цієї розмови мене не покидала думка про пропозицію швагра. Я почала шукати усіляку інформацію про Чехію: про життя в цій країні, її побут, звичаї, і звичайно, про «візові» можливості та свої права за кордоном.

— Наталю, розкажіть, будь ласка, з якими документами Ви поїхали до Чехії?

— Усі процедури з документами робилися через посередників, яких у Чехії відносять до «клієнтської системи». Вони допомагають оформити усі необхідні документи, працевлаштуватися та знаходять житло. Через «клієнтів» вдалося виїхати і мені.

На вироблення візи терміном на один рік довелося чекати півроку. У Чехію їхала на підставі підприємницької діяльності (робота, як індивідуального підприємця)  — з візою VC 62. Одразу після прибуття у сусідню країну мені виробили «жівностенський лист» (по-чеському: zіvnostensky lіst), за яким я сплачувала податки як підприємець.

Відверто кажучи, я боялася їхати за кордон. Адже вдома залишалися рідні, чоловік, друзі... Але тепер я не шкодую, що ризикнула. В Чехії мені легше жити. Відчуваю себе повноцінною людиною. Культура цієї країни на високому рівні. Найбільше мені подобається те, що куди не приходиш, усюди тебе зустрічають з посмішкою: чехи  — люди привітні.

— Куди «клієнти» Вас влаштували на роботу?

— У «виробу», де виготовляла харчові напівфабрикати: гамбургери, бутерброди. Я працювала повний робочий день, не більше. На вихідні відпочивала. За годину отримувала 55 корун (близько 3 доларів). За місяць отримувала 600-700 доларів. З них 90 доларів я платила за житло, і ще близько 50 дол. в тиждень витрачала на харчування.
Зі мною працювали й інші українські жінки, в основному із Закарпаття. Відверто кажучи, працювати серед українців досить важко, а особливо з закарпатцями. Кожен дбає за себе. Українці ніколи не діляться і не допомагають один одному, навіть не підтримують морально у важку хвилину. Звичайно, про погане згадувати не хочеться. Але сталося так, що через деякий час у мене почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. У скрутній ситуації зарадили «клієнти», допомігши оформити «здравотну картку». За один рік перебування на чужині я сильно надірвала своє здоров’я і дуже схудла. Через це зараз не можу важко працювати.

— А коли одужали, повернулися на попереднє місце роботи чи знайшли інше?

— На «виробу» я більше не повернулася, тому що хотіла змінити умови праці. Сьогодні я працюю на автомобільному заводі у м. Турнов. Це сидяча робота, тому навантажень менше. Сюди я потрапила також через «клієнтів». Кожен, кому вони знайшли роботу, мусить працювати на них і віддавати частину заробітку. Навіть не знаю, яка в мене насправді заробітна плата, адже гроші отримую, як то кажуть, не з перших рук.

Мешкаю тепер я в «убитовні» на території заводу, яку «клієнти» надали мені у безкоштовне користування. Проте надіюся, що невдовзі зможу відмовитися від послуг цих людей. Планую, коли мій чоловік приїде, орендувати квартиру. Також спробую «нострифікувати» диплом і знайти роботу за спеціальністю.

— Тобто Ви не плануєте повертатися на Україну?

— Прикро це визнавати, але не бачу вже свого життя на Батьківщині. Тому планую з сім’єю обжитися в Чехії. До речі, до 2010 року в мене продовжена віза.

— Як Ви змалюєте життя пересічного українця-заробітчанина в Чехії та які його перспективи у цій країні?

— Чимало українців, яких, до речі, в Чехії немало, вважають цю країну однією з найкращих для життя. Тому наші й приїжджають сюди з сім’ями у пошуках стабільного та забезпеченого життя. На першій порі їм доводиться помешкання орендувати. Згодом дехто купує квартиру в кредит. Загалом люди живуть просто і не «шикують», як у нас, хоча зарплати у Чехії значно вищі, а ціни  — дешевші.
В нас, в Україні, часто кажуть, що ми йдемо в Європу, і обгрунтовують високі українські ціни тим, що вони такі, як у Європі. Але повірте, ціни в Україні далекі від європейських. Та й якість не завжди відповідає світовим стандартам. У Чехії, наприклад, за зарплату я можу купити телевізор чи телефон, і ще залишається на харчування й на прожиття. В Україні ж все на кредитах.

— Наталю, чи стикалися Ви з трудовим або сексуальним рабством?

— Особисто я не стикалася. А от мої друзі багато розповідали про своїх знайомих, котрим («клієнти») обіцяли одну роботу, а потрапляли вони на іншу. При чому працювали вони за копійки, оскільки більшу частину заробітної платні забирали недобросовісні «клієнти».

— Якою, на Вашу думку, як заробітчанки, є проблема міграції в Україні?

— Це надзвичайно велика проблема. Дуже багато людей виїхало з України. І я не уявляю, до чого це все приведе. Міграційний потік з України не припиняється. Людей вже не лякає навіть те, що у світі криза сильно позначилася на ринку праці.

— Як Ви гадаєте, яким чином вирішити цю проблему?

— Українці не винні, що їм не дають нормально жити у своїй країні. Чиновникам потрібно подумати перш за все про людей, а не про свої кишені. Насамперед необхідно подбати про робочі місця і нормальні зарплати для населення, зробити життя українців справді європейським, а не тільки говорити про те, що ми йдемо у Європу.

— Що б Ви порадили тим українцям, які збираються на заробітки до Чехії?

— Перш, ніж вирушати у чужу країну, потрібно добре все зважити. Особливу увагу варто звернути на здоров’я, адже працювати доведеться важко і хтозна, в яких умовах. Повірте, інколи у країні мрій вас очікують страшніше й небезпечніше життя, аніж удома. І пам’ятайте, приказка: «Добре там, де нас нема» — завжди актуальна.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати