Що сталося вночі між понеділком і вівторком, не знають навіть достатньо близькі до пані Тимошенко люди, котрі вели переговори з “регіоналами”. Хоча подейкують, що пані Тимошенко, як завжди, одночасно вела ці переговори не тільки з депутатами від Партії регіонів, а й з депутатами від НУ–НС та з Президентом Ющенком. Принаймні сьогодні мене в цьому переконувала людина, достатньо наближена до нього. І про те, що насправді більш імовірною є коаліція на трьох (БЮТ, НУ–НС та Блок Литвина), за твердженням цієї людини, було відомо ще минулого тижня.
Але як показали події вівторка, пані Тимошенко, у притаманному їй стилі, кинула і регіоналів, і Ющенка. Не очікуючи остаточних домовленостей з Президентом, Юлія Володимирівна за допомогою легендарно непідкупних комуністів провела голосування за спікера парламенту й забезпечила проголошення коаліційної більшості.
І ось тут починається суто українське політичне шоу. По-перше, з’ясовується, що насправді реально коаліції немає, тобто немає підписів хоча б 226 депутатів трьох фракцій нової коаліційної більшості, і шансів, що вони таки з’являться, не так уже й багато. По-друге, не зовсім зрозуміло, як пані Тимошенко, не домовившись ні з Януковичем, ні з Ющенком, планує реалізовувати свої заходи з подолання кризи. І проблема не в тому, що реально жодна політична сила, представлена у Верховній Раді, у тому числі й та, яку очолює сама Тимошенко, не має ані повного розуміння нинішніх економічних проблем, ані переліку заходів, які б забезпечили якщо не вихід з кризи, то хоча б менш болюче падіння економіки. Навіть якби сталася просто неймовірна річ, і з’ясувалося, що уряд знає, що і як робити для подолання кризи, необхідна або підтримки цих кроків з боку Ющенка, або наявність коаліції, у яку входять понад 300 депутатів – тоді на заперечення Президента України можна було б не зважати.
Чесно кажучи, ще у вівторок ввечері, до телевізійного звернення пані Тимошенко, я сподівався, що якісь домовленості з Президентом досягнуті, особливо враховуючи привітання Ющенка на адресу новообраного Голови Верховної Ради. Але чергова порція різких звинувачень на адресу Президента, кинутих Юлією Тимошенко під час телезвернення, свідчить, що реально жодних домовленостей з ним немає.
І це викликає подив. На що тоді розраховує пані Тимошенко? Пересварившись та кинувши вкотре і Ющенка, і Януковича, Юлія Володимирівна не зможе реалізувати жодних планів виходу з кризи, навіть якби знала, як це робити. А отже політична криза не тільки не ослабилася, а й набуває ще гостріших форм. Тобто своїми останніми кроками пані Тимошенко втратила більш-менш реальні шанси об’єднатися з кимось із двох основних політичних важкоатлетів заради отримання можливостей для реалізації якихось антикризових заходів. Це при тому, що досі не розв’язано проблему газової заборгованості й майбутніх цін на газ та немає затвердженого державного бюджету на наступний рік, а економічна криза в наступні декілька місяців тільки поглиблюватиметься, і без об’єднання зусиль політсил та досягнення певного консенсусу політичних та бізнесових еліт не обійтися.
Крім того, потрібно враховувати, що надзвичайно загрозливе зростання суспільного незадоволення слід очікувати вже в другій половині січня, коли, відгулявши новорічні свята та витративши останні заощадження, сотні тисяч і навіть мільйони громадян України, які вже втратили роботу чи мають велику заборгованість перед банками, сповна відчують усі безвихідь.
Чому ж пані Тимошенко пішла саме на такий варіант стосунків з “регіоналами” та Президентом України?
Можна припустити, що все сталося як завжди: прем’єрка провела блискучу тактичну операцію без жодного уявлення, що вона планує робити далі.
Припускаю також, що Юлія Володимирівна, розуміючи, що криза поглиблюється і вона з нею впоратися не зможе, демонстративно дурить і Януковича, і Ющенка, тим самим навмисно провокує жорсткий конфлікт з нею, аби потім, отримавши привід, звинуватити саме їх в усіх бідах та гримнути дверима. Якщо це так, то ще до святкування Нового року нас може очікувати абсолютно несподіваний розвиток подій.
Таке політичне шахрайство всіх що всіх можна було б вважати класичним українським бардаком і не звертати на нього увагу, якби не економічна криза, яку з кожним днем дедалі більше громадян України відчуває на собі.