Тіні забутих русинів

Можливо, сьогодні Закарпаття не може загрожувати територіальній цілісності України, але чи буде так завжди?

Так, не чекали цього від закарпатців. Зовсім не чекали.

Одна справа, коли Цеков у Криму погрожує поставити усім кримчанам супутникові антени та дивитися заборонене російське телебачення. Чи коли у Сіверськодонецьку намагаються налагодити ПіСУАР. Чи коли Гурвіц у Одесі ставить пам'ятник Катерині Другій.

І зовсім інша, коли у кільці патріотичних регіонів раптом виникає заколот сепаратистів.

Довга дорога у горах

Можна шукати в цьому "руку Балоги" чи намагатися відрізати "руку Москви", але проблема більш глибока. Закарпатці не винуваті, що відчувають себе окремою спільнотою. Життя в них було таке. І не варто про це забувати.

Відрив Закарпаття від східних слов'ян стався дуже давно, ще у ранньому середньовіччі. Специфічні природні умови цього краю створили подвійний феномен. З одного боку зв'язки з великою Україною були розірвані. З іншого боку гори виступали як ліки проти асиміляції. Якби не вони, то сьогодні закарпатці розмовляли б вишуканою угорською мовою.

Тому нічого дивного, що за дев'ять століть окремішнього життя у мешканців цього краю сформувалася власна культура, самосвідомість, традиція. Чи є така низка фактів ознаками окремого етносу – питання яке не вирішити в цій статті.

Зауважимо лише, що навіть вкрай заангажовані останнім часом російські ЗМІ пишуть, що немає чітких підстав вважати "русинів" окремим народом.

Так, це власна назва, але згадаймо, як називалася організація, поява якої вважається початком модерного українського націоналізму. Була під час європейської "весни народів" така собі Головна Руська рада (1848-1851). Була, але ніхто зараз не шукає у лісах Галичини представників етносу "русини".

Не дивно, що на Закарпатті назва "русини" залишилася до нашого часу. Адже відірвалися вони у 11-му столітті, коли інших самоназв на сході Європи не було. Так, потім з'явилися інші, але у горах, під Угорщиною, на це не звернули увагу.

Отже, розібралися, можна заспокоїтися та пити чай. Однак, не все так просто у нашому постмодерному світі. Сьогодні етнос можна створити штучним шляхом, бо головною його ознакою вважається самосвідомість, а тут є безмежний простір для різного роду маніпуляцій. Інтернет та телебачення, державна політика та великі гроші здатні і не на такі дива.

Тіто та Сталін – гросмейстери етногенезу

Тим більше, що неподалік Закарпаття можна нарахувати чотири приклади такого умовно кажучи, "штучного" етногенезу. Три з них трапилися на Балканах та так чи інакше пов'язані з особистістю "балканського Сталіна" Йосипа Броз Тіто.

Спочатку у межах Югославії було створено македонський народ. Важко сказати чим мешканці югославської республіки Македонія відрізнялися від болгар. Мабуть, лише тим, що доля відірвала їх від Болгарії. Щоб позбавити себе проблем із боротьбою "македонців" за возз'єднання із Болгарією, cерби пішли на далекоглядний крок.

Місцевим лідерам сільського рівня швидко пояснили, що у Болгарії вони ніхто, а у югославській Македонії можуть стати елітою. "Македонцям" ідея сподобалася і як результат ми сьогодні маємо окрему державу, окрему як від Сербії, так і від Болгарії. Закінчивши з македонцями балканські експериментатори взялися за Боснію.

Боснійські серби, що сповідували іслам, довший час називалися "югославами невизначеної національності". Однак у 1970-і роки Тіто назвав їх "мусульманами", створивши таким чином дивний народ, що відрізнявся від інших ходінням не в церкву, а в мечеть. Після розпаду Югославії боснійські мусульмани стали "босняками", а щоб їх зовсім не сплутали із сербами, ввели у власну мову купу арабізмів.

Найновіший приклад, який лише дотично пов'язаний зі спадщиною Тіто – це Чорногорія. Ще п'ятнадцять років тому чорногорці пов'язували своє майбутнє із сербами.

Сьогодні вони відчувають себе нацією, що немає нічого спільного із Белградом, та навіть більше протиставляє себе колишній столиці. Власної мови (крім стародавніх діалектів) у чорногорців ще немає, але це справа часу. Маючи державну підтримку, можна і не такі речі зробити.

У сталінському СРСР схожі трюки було зроблено з бессарабськими румунами. Спочатку у межах УРСР була створена Молдавська АРСР. Так про всяк випадок. У 1940 році Молдавія виникла вже як геополітичний суб'єкт та одиниця республіканського значення. Після розпаду СРСР деякі тамтешні романтики ще розраховували на швидке приєднання до Румунії, але місцева еліта вирішила, що краще бути "первым парнем на деревне, чем вторым в городе".

І що сталося далі?

Сучасні молдавани вважають себе спадкоємцями Римської імперії та дуже не хочуть щоб їх ототожнювали з румунами. Біда лише в тому, що румуни теж оформлюють свої претензії на спадщину римських цезарів.

Там, за Карпатами…

…Тож насправді на Закарпатті зараз можуть відбуватися глибинні процеси "етногенезу", який непомітно на перший погляд. Якщо закарпатці з різних причин відчують себе окремим народом, Києву буде складно довести свою правоту.

А на захист русинської самосвідомості стануть мережеві технології, які краще за Сталіна чи Тіто зможуть зробити потрібну справу. Не кажучи вже про швидкість таких суспільних змін.

Швидкість яка була недосяжною для диктаторів минулого століття. А от у демократичному суспільстві нашого часу можливі такі речі як миттєва маніпуляція громадською думкою. Хто забув, що це таке, хай згадає міфологеми осені 2004 року, коли країна була на крок від громадянської війни. А вже через півроку після цього Схід і Захід були разом.

Але, з Києва не видно Закарпаття. Гори надійно сховали його від нас. Політика щодо Закарпаття чи Криму відсутня, бо у влади хронічна хвороба сліпоти. І якщо Росія ще може собі дозволити на кілька століть забути про власну Камчатку, то Україна - ні.

Центр Європи - це справжня фабрика нових етносів, тому краще вчасно реагувати на виклики часу.

Теги:

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати