ОПЕРАЦІЯ "РУСИНЫ"

За останні два десятиліття політичне русинство пройшло кілька стадій розвитку і нарешті знову вийшло на ту, з якої колись стартувало: як спецпроект Кремля для стримування України. Нарешті маски скинуто і всім стає дедалі зрозуміліша вистава, яка доволі незграбно грається на наших очах.

1. ПІДПІЛЬНИЙ ОБКОМ ДІЄ

Щоб зрозуміти останні події, треба проаналізувати першопочатки виникнення новітнього русинства на Закарпатті. У 1989 році комуністична партія стрімко втрачала авторитет по всій Україні. Не було винятком і Закарпаття, де з осені майже щотижня відбувалися мітинги та політичні акції, очолювані рухівцями. Загострилася ситуація довкола будівництва Пістрялівської РЛС.

9 лютого 1990 року пленум обкому увільнив Генріха Бандровського з посади першого секретаря Закарпатського обкому, який керував областю ціле десятиліття. Новим керманичем призначено давнього номенклатурника Михайла Волощука, який свого часу очолював облвиконком і , подейкують, мав тісніші контакти у Москві, як у Києві.

Через два тижні після призначення нового партійного керівника, в Ужгороді відбувається установча конференція «Общества підкарпатських русинов», в якій беруть участь чимало кагебістів. За кілька днів товариство реєструють в облвиконкомі. Для прикладу, обласну організацію Руху влада не хотіла реєструвати півроку. Миттєва реєстрація «Общества русинов» багато про що говорить.

Події в Прибалтиці, на Кавказі, в Молдові та в Україні вказували, що в СРСР гряде період великих потрясінь. Етнічні конфлікти в бунтівливих республіках мали служити важелями стримування. Один за одним спалахують Карабах, Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я. Нагнітається ситуація в Криму…

У зв’язку з Пістрялівськими подіями, Михайлові Волощукові часто доводилося їздити до Москви. Такі поїздки мали й ідеологічну складову. Знаковою подією став пленум Закарпатського обкому, який відбувся 12 травня 1990 року в Ужгороді. На ньому секретарем обкому обрано І.Миговича, а завідуючим ідеологічним відділом – М.Макару.
 
Перший тільки-но повернувся з Москви, де працював завсектором ідеологічного відділу ЦК КПРС, другий спеціалізувався на “інтернаціональному вихованні трудящих”. Таким чином Закарпатський обком отримав двох нових ідеологів, а з ними і нову ідеологію. Про неї свідчить теперішня позиція колишніх “наукових комуністів” – обидва є активними учасниками і захисниками політичного русинства.

Москва стала розгортати в Закарпатті вже перевірений на Придністров’ї та Абхазії сценарій. Обласна партійна газета «Закарпатська правда» розгорнула широку агітацію з тезою, що закарпатці – не є українцями. 20 вересня 1990 року «Общество карпатських русинів» приймає декларацію про “повернення Закарпатській області статусу автономної республіки”.
Після провалу путчу в серпні 1991 року і проголошення незалежності України як Москва, так і місцева влада розуміла, що далі тягнути нікуди: 27 вересня на сесію обласної Ради, 90% якої складають комуністи, виноситься питання про автономію Закарпаття.
Ужгород потрясають небачені досі акції протесту. Під стінами обласної Ради вирують мітинги та голодують депутати з вимогою відставки М.Волощука. Врешті-решт питання про автономію знімають. Замість нього призначають референдум про статус Закарпаття як «спеціальної самоврядної території». З часом це формулювання трансформувалося у «спеціальну економічну зону». А з приходом нових обласних керманичів, не зав’язаних вже безпосередньо на Москву, і зовсім затихло. У Росії ж почалися свої проблеми.

2. ТИХЕ БОЛОТО І НЕСПОДІВАНИЙ СОЮЗНИК

Однак лишилося «Общество карпатських русинов», в головах активістів яких -- суміш взаємовиключаючих орієнтацій: від Будапешта, Праги і Братислави до Москви. Об’єднує їх одне – відчуття відторгнення, а то й неприхованої неприязні до України. Таких українофобів можна знайти у будь-якій області. На Сході вони прикриваються російськими гаслами, на Закарпатті ж об’єдналися під ідеєю «русинства».

Саме слово «русини» є однією з давніх назв українців. Першими теорію окремішності закарпатських русинів від галицьких чи буковинських стали пропагувати угорські офіційні кола наприкінці ХІХ століття. Угорщина боялася, що рано чи пізно втратить Закарпаття, тому треба було довести, що закарпатці не мають нічого спільного з рештою українців.

За панування Чехословаччини в краї існували аж три ідеологічні течії – русофільська, українська і автохтонна, близька до угрофільства. Все вирішилося після 1945 року, коли Закарпаття возз’єдналося з Україною. І лише в 1990 році питання русинства знову вигулькнуло, коли в нього з’явилася зацікавлена сторона. На цей раз – у далекій Москві.

Полишене саме на себе, новітнє русинство відразу розсварилося. Чи не кожен активіст прагнув стати вождем. Десятки організацій, існуючих лише на папері , навіть власне «Временноє правітельство», щомісячні гучні заяви, публічне вияснення стосунків та поливання один одного брудом, боротьба за спонсорські гроші з Угорщини, Чехії чи Америки – все це зробило русинський рух карикатурним.
У такому перманентному стані ця політична течія (етнічною її не згоджується назвати жоден серйозний науковець) дотривала майже до останнього часу. Перепис 2001 року зафіксував на Закарпатті близько десяти тисяч людей, які записалися русинами. Причому третина з них вказали рідною мовою – українську. Але десять тисяч – це всього-навсього один відсоток із мільйона закарпатців, які ідентифікували себе українцями. Для прикладу, гуцулами в Україні записалося удвічі більше людей. Стало зрозуміло, що русинство як ідея приречена на повільне вмирання. Але тут у неї з’явився несподіваний союзник.

Минулого року ні сіло, ні впало Закарпатська обласна рада приймає рішення про визнання національності «русин». Питання русинства знову збурило область. Рахівська райрада у відповідь приймає рішення, що населення цього району належить до українського етносу. Гостро критикує рішення обласної ради мер Ужгорода Сергій Ратушняк, називаючи його неприхованим сепаратизмом. Громадські організації висловлюють протести і навіть звертаються до прокуратури з вимогою скасувати незаконне рішення, яке аж ніяк не входить до компетенції обласної ради.

Рішення обласної ради тим дивовижніше, що тут сформована більшість, яку називають «пробалогівською». Найчисельнішу фракцію – «Наша Україна», очолює Іван Балога, рідний брат глави секретаріату Президента. І саме ця фракція забезпечила прийняття рішення, яке суперечить національно-демократичній ідеології партій, які утворили цей блок.

Наступні факти тільки підтверджували висновки політологів, що команда Балоги взяли русинство під свою опіку. У Мукачівському замку та на Верецькому перевалі, попри протести громадськості, зводяться угорські пам’ятники.

Показовим стала дискусія довкола прапора області. Спеціально створена комісія після гарячих дебатів нарешті запропонувала варіант, в традиційних для Закарпаття синьо-жовтих барвах. Але на сесії обласної ради, на яку виносилося це питання, через протести «русинів» готовий проект рішення просто знімається з порядку денного. Мабуть, синьо-жовті барви йдуть в розріз із новою концепцією несподіваних союзників політичного русинства.
Політичні опоненти починають вголос говорити, що Віктор Балога готує собі запасний аеродром у вигляді «самоврядного» Закарпаття. Але для окремого статусу області треба мати серйозні підстави. Чому ж не скористатися вже підзабутим русинством?

3. І ЗНОВУ -- «СТАРАЯ ПЕСНЯ О ГЛАВНОМ»

Але останнім часом у гру вступив інший гравець, набагато потужніший. Зміцніла Росія, розв’язавши внутрішні протиріччя, знову повернулася до геополітики. Грузія і Україна у зв’язку з намаганням вступити до НАТО, стали для Москви проблемою №1. Нова кавказька війна стала показовим уроком для грузинів. Для великої України одного Криму, вочевидь, замало. Потрібно створювати нові вогнища напруження, які перешкоджатимуть просуванню України на Захід.
І з колоди знову витягується краплена «русинська» карта. 22 лютого, напередодні з’їзду у Сіверсько-Донецьку, у Москві дає прес-конференцію ужгородський батюшка Димитрій Сидор, один із головних активістів новітнього русинства. На всі російські ЗМІ він заявляє, що закарпатці – це окремий народ, вони хочуть жити окремим життям, бажано під захистом Росії та Європи.

Цей політик у рясі, який на виборах мера Ужгорода, здобув «аж» один-два відсотки голосів ужгородців, не забув наголосити, що русини Закарпаття солідарні з народами Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії. І взагалі Україна здійснює «етноцид русинів», а от голодомор 1933 року не був ніяким геноцидом. Одне слово, батюшка відпрацював на тверду «п’ятірку».

Російські експерти відразу заговорили про «близкородственный русинский народ, связанный с русским народом общностью происхождения и религии" і відповідно готові взяти його під свій захист. А в російських енциклопедіях тепер навіть можна прочитати, що русини – це етнічна група росіян.

Але для якихось рішучих дій ззовні однієї прес-конференції мало. Треба заяви, протести, вимоги. І чим побільше. І від авторитетних організацій. І нема часу на розкачування. Ситуація в Україні має бути якомога дестабілізована.

Сидор і компанія створює чергову паперову організацію з гучною назвою «Європейський конгрес русинів». Радикалізм її заяв вражає навіть Всесвітню раду русинів. Від неї відхрестилися навіть Пол Магочі, який, власне, і став батьком новітнього русинства, назбиравши кілька десятків тисяч симпатиків по всьому світу.

26 жовтня в російському (просто в яблучко!) театрі Мукачева відбувся «другий Європейський конгрес русинів». Серед 109 делегатів переважно пенсійного віку – аж один чи два з Чехії. Оце і все міжнародне представництво. З таким самим успіхом це зібрання можна було назвати всепланетарним чи міжгалактичним.

Але тут головне – картинка. Адже акцію широко висвітлювали … російські телеканали. За словами очевидців, не було жодної місцевої чи українського телекамери. Як про таємничий «європейський конгрес» за кілька тисяч кілометрів дізналися московські журналісти –залишається лише здогадуватися.

Ще один цікавий нюанс – кілька автобусів з Одеси з молодиками проросійської організації «Родіна». Ці молоді накачані хлопці, які тримали в руках міцні древка з червоними прапорами, приїхали на Закарпаття захищати «русичів». Невігласам навіть не розтлумачили різницю між давньоруською народністю і новітнім русинством. Зате у випадку чого могло виникнути масове побоїще. Можливо, його й мали показати всьому світові московські телеканали.

«Другий Європейський конгрес русинів» наприймав купу ультиматумів українській владі. Форма їхня настільки різка і неадекватна, що їх соромно цитувати у пресі. Ясна річ, що йдеться про сплановану провокацію.

Батюшка Сидор не втомлювався заявляти журналістам, що 90% закарпатців проти НАТО і дивляться російські телеканали. (Насправді соціологічні дослідження показують, що симпатиків НАТО на Закарпатті більше, як противників, а російські телеканали закарпатці навіть фізично неспроможні дивитися, оскільки дві третини населення області проживає в селах, де кабельного телебачення ніколи й не було).

Але для «агента впливу» істина ніколи не була важливою. Головне – прокричати те, чого від тебе чекають.

Використання Москвою русинства у своїх цілях безпосередньо зачіпає національну безпеку України. СБУ, державна влада має нарешті вжити адекватні заходи, доки ситуація не вийшла з-під контролю. Спровокувати кривавий конфлікт чи навіть теракти в сучасних умовах можуть навіть кілька навчених диверсантів. І тоді питання «русинства» може справді стати міжнародною проблемою, а не історичним анахронізмом.

А Україна може отримати «головний біль» на кордоні з чотирма країнами Євросоюзу і НАТО. Шлях до Європи тоді грозить зачинитися на десятиліття.

Хто від цього виграє – зрозуміло всім...

Теги:

16 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати