Закарпатська ДПА: Особливості визначення витрат на страхування врожаю

Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). Підприємницька діяльність - самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність, із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку (Юридична енциклопедія).
Згідно ст. 19 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.
У відповідності до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування, принципами якої, зокрема, є: стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції; стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; рівнозначність і пропорційність для справляння податків з юридичних; рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; соціальна справедливість; стабільність; економічна обґрунтованість; рівномірність сплати; доступність, щодо забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).
До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі) згідно із Законом України „Про систему оподаткування”, зокрема, належить податок на прибуток підприємств. Основним законом, що регулює підстави і механізм сплати податку на прибуток є Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 №334/94 ВР (далі – Закон № 334).
Колегією Верховного Суду України об’єктивно та повно досліджено всі обставини судової справи, щодо правомірності донарахування податковим органом суб’єкту господарювання податку на прибуток і штрафних санкцій згідно пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 № 2181-ІІІ, у зв’язку із неправомірним віднесенням платником до валових витрат, витрат на страхування врожаю картоплі, що вирощувалася сільськогосподарськими підприємствами України, власником якого позивач не був.
Прийнято усіма судовими інстанціями рішення, яким підтримано позицію податкового органу із зазначеного питання. Так, залишаючи касаційну скаргу платника податків повністю без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, Верховний Суд України виходив із наступного.
Позивачем - платником податків укладалися угоди страхування, предметом яких є страхування посівів картоплі від знищення. При цьому, платником податків застраховано врожаї картоплі як за договорами, відповідно до умов яких право власності на насіннєвий матеріал та урожай зібраної картоплі належить сільськогосподарським підприємствам до моменту його продажу позивачу, так і за договорами відповідно до яких право власності на насіннєвий матеріал та урожай зібраної картоплі (11,25% від загального обсягу поставки картоплі, що була застрахована) належить саме позивачу.
Державна податкова інспекція,  приймаючи податкове повідомлення-рішення виходила із того, що платник податків включив до складу валових витрат, витрати на страхування врожаю картоплі, що вирощувалася сільськогосподарськими підприємствами України, власником якого позивач не був.
У відповідності до пп. 5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (п. 1.32 Закону №334).
Згідно із пп. 5.2.1 Закону №334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цього Закону.
Відповідно до підпункту 5.4.6. пункту 5.4 статті 5 Закону 334 до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдано платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних зі здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних із діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із платником податку, обов'язковість якого не передбачено законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку в податковий період їх отримання.
Підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 № 2181-ІІІ встановлено, що у разі, коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі 50 відсотків від суми недоплати, але не менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється Кримінальним кодексом України.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду України, Вищий адміністративний суд України, залишивши без змін рішення судів попередніх інстанцій, правомірно зазначив, що до складу валових витрат позивача слід віднести лише суму витрат на страхування врожаю в обсязі 11,25%, тобто за договорами відповідно до яких право власності на насіннєвий матеріал та урожай зібраної картоплі належить саме позивачу.
Таке застосування судами положень підпункту 5.4.6. пункту 5.4 статті 5 Закону 334/94-ВР узгоджується з положеннями Правил страхування майна сільськогосподарських підприємств, орендарів, фермерських (селянських) господарств, затверджених 26 червня 2000 року головою Правління, якими керувалась страхова компанія укладаючи договори страхування.
На думку колегії суддів, в даному випадку платник податків мав право на страхування своїх майнових інтересів, однак не будучи власником насіннєвої та промислової картоплі не вправі відносити витрати на страхування до валових витрат. Податковим органом правильно застосовано до платника податків положення підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181, оскільки встановлено заниження ним податкового зобов'язання у великих розмірах.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати