Завод спеціалізувався на виробництві яловичини, сировини для котрої йому катастрофічно не вистачало. Минулого року вдалося закупити від населення всього 2000 коров’ячих туш. Це масштаби робіт для приватної м’ясобійні з одним різником і помічником, а не для колективу з 51 чоловіка. Для рентабельності такого підприємства корів треба мінімум уп’ятеро більше.
Комбінат закрився у рік свого 15-річного ювілею. Його створено в добу краху колгоспно-радгоспної системи і переходу наших аграріїв до ринкової системи. Тоді були великі надії на фермерів, що все у нас буде, як в Америці. Мовляв, приватник завалить країну сировиною. Пішло зовсім не так. Селяни з найближчих сіл кинулися возити солярку і сигарети до Угорщини. Ужгородці розпродавали вітчизняний ширвжиток у Кошицях і Кракові. З дальших районів поїхали на заробітки по цілому світові від Лісабона до Підмосков’я. По селах лишалися переважно старі, що бавили своїх внуків і ходили за худобою. Вони впродовж півтора десятиліття і продавали своїх телят і бичків берегівським заготівельникам. Комбінат купив у кредит за 4,5 млн. грн. дві потужні холодильні установки, за які тільки нещодавно розрахувався. Справи ніби налагоджувалися, але кінець-кінцем дався взнаки демографічний фактор. Старше покоління селян, що звикло порати худобу, поступово відходить. Молодь же орієнтована вже не на традиційний господарський уклад, а на більш авантюрні бізнесові схеми. Нині закарпатці якщо і займаються тваринництвом, то десь у Португалії й Іспанії. В області же скотарство безнадійно скорочується. Трохи краща ситуація у свинарстві, зовсім погана у корівництві. Точнісінько так вимирають народні промисли. Руйнуються дерев’яні церкви, бо немає вже майстрів, що різали дерев’яну дранку для їх перекриття. Технологія ніби і проста, та зміну не підготовано. Форсовано скорочується садівництво і ягід-ництво, відповідні землі через чорний ринок переходять під інше використання. Цьогорічний фестиваль ягід у с.Дюла – теж відчайдушна спроба вдарити на сполох. З трохи іншої причини, через непродуману дозвільну політику, вимирає наше виноградарство і виноробство. Але врешті-решт всі аграрні проблеми впираються в особливості сучасної економічної полі-тики. Чи то влада свідомо веде справи до сировинної залежності України від сусідів? Чи з політичних міркувань комусь вигідно довести ситуацію перед черговими президентськими виборами до повного абсурду?
Йдеться саме до цього. Найближча перспектива для Берегівського комбінату – працювати на сировині з Угорщини. Через біодобавки, що використовуються у тамтешньому тваринництві, Євросоюз забороняє таке м’ясо до продажу на своєму спільному ринку. В Україні ж правила СОТ діють своєрідно. Нашому кінцевому продукту пробитися на Захід практично неможливо, зате їхня сировина “другої свіжості” приходить сюди без проблем.
Директор комбінату Василь Штефанюк бачить і оптимальніший вихід: створити кінець-кінцем в єдиному комплексі з заводом і власне племінне господарство. Бо, як каже голова фермерської асоціації Олена Гержанич, фермерів, котрі розводять корів, нині на Берегівщині всього четверо. У селянських же садибах, каже начальник районного управління сільського господарства Олександр Попович, поголів’я корів за останні пару років скоротилося у кілька разів. Коли ж говорити про всю добу сучасного державотворення, то великої рогатої худоби стало менше увосьмеро – з 50 до 7 тисяч. Це в районі. По всій же Україні за один лише минулий рік велика рогата худоба скоротилася з 6,2 до 5,7 млн. голів. Для порівняння – 1988 р. її було 26 млн. Свої проблеми мають і два молокопереробних підприємства області – “Дельта” і “Настуня”. Скорочуються площі під кормовими культурами. Єдиний тваринницький комплекс розвалюється на окремі компоненти, і кожна з них деградує небаченими темпами.
І хоч закинутих корівників по району не бракує, але їхня відбудова, закупівля високопорідної худоби за кордоном – справа не одного місяця і не одного мільйона. Тому поки завод просто закрився, весь персонал відправлено у відпустку.
За окреслених умов виробництво яловичини не може бути дохідним. Минулого року рентабельність галузі склала мінус 40,8%. У принципі, в багатьох країнах сільське господарство дотаційне, але там ще й приймають численні закони, спрямовані на підтримку села, його виробничої і соціальної сфери, на забезпечення селян усім необхідним. У нас же цього немає і близько.
Берегівські аграрії вважають, що слід негайно скасувати ПДВ при імпорті племінної худоби, збільшити рівень відшкодування (дотації) при імпорті однієї корови до 6 тисяч грн., запровадити нульову ставку ПДВ і ввізного мита для тваринницького обладнання і техніки, відшкодовувати ПДВ по реконструкції ферм. Не зле було би за російським прикладом розробити і реалізовувати за участю галузевих асоціацій національний проект “Прискорений розвиток тваринництва”. Чи почує влада цей SOS?!