Найменше тоді думали про щойно знищену Візантію. Ця дивна імперія, що проіснувала аж одинадцять віків, намагалася поєднувати західні і східні риси. В результаті вона так і не вписалася ні туди, ні сюди. Вона зарозуміло сварилася з усіма навколо і вважала себе пупом землі. Коли ж над нею нависла смертельна загроза, Європа поставилася до цього загалом байдуже – як і зараз до України. Візантійські монахи втекли хто до Венеції, хто до Москви, а більшість так і лишилася вдома під турками. У випадку якихось катаклізмів з Україною наші інтелектуали розділяться точнісінько так.
Втім, з Україною вже відбувається щось зовсім інше по формі, але дуже подібне за змістом, як колись із Візантією. Людність з проблемного Сходу всіма правдами і неправдами переміщується до Євросоюзу. Україна перетворилася на прохідний двір для цього новітнього переселення народів. І навіть на тимчасовий плацдарм, де накопичуються сили для подальшого завоювання Європи. Люди Сходу активно обживають Україну. Роботящі корейці обробляють тисячі і тисячі гектарів на нашому півдні. Китайці все щільніше контролюють ринок ширвжитку, турки утверджуються у будівельній сфері, кавказці – у ще серйозніших видах бізнесу. Араби виступають замовниками для нашого військово-промислового комплексу. Україна орієнталізується – дуже повільно, не так кількісно, як якісно.
Наші ідеологи говорять переважно про виклики, які існують перед Україною з боку Росії, закриваючи очі на всі інші. Між тим Україну просто колотить від глобалізаційних процесів. Відбувається її форсована деіндустріалізація, вимивання за кордон кваліфікованих кадрів, перспективної молоді, красивих жінок. Агропром доводиться до ручки, аби ціна на землю максимально впала. Єдине, що активно розбудовується, так це банківська мережа, бо нею зможуть скористатися майбутні господарі цієї території і після завершення проекту “Україна”.
Влада вариться у власному соку і давно вже не контролює ситуацію. Чим завжди різнилися європейські політики від візантійських чи українських? Перших завжди цікавили шляхи до багатої Індії, освоєння Американського континенту, великі соціальні експерименти (революції) і науково-технічні прориви. Вони вели і ведуть інтриги у планетарному масштабі. Других же цікавило і цікавить тільки, як приватизувати якийсь палац чи шельф, лісок чи озерце. На щось масштабніше інтелекту просто не вистачає. Тому Європа легко обійшла таке геополітичне непорозуміння, як Візантія. Нинішній Україні (і Росії з Білоруссю) судилося займати подібну нішу, наступати на ті ж самі граблі.
Наші політики мають принципово іншу ментальність, ніж європейські. Їм все тяжче порозумітися між собою. Візантійські правителі перед лицем османської загрози теж різко захотіли знайти спільну мову з папою Римським і королями. Але не змогли. Тим більше, що й всередині візантійського суспільства такий несподіваний поворот на Захід геть не підтримали.
В сучасній Україні, судячи з соціології, теж переважають євроскептики. Останній візантійський імператор Костянтин ХІ бодай гідно загинув під час вуличних боїв. Від наших можновладців і особливо олігархів цього не чекаємо. Надія не на них. Їхній уділ – гратися з трипільськими черепками, ностальгувати за музикою своєї молодості, ставити підніжки одне одному, нагороджувати вчорашніх ворогів і переслідувати вчорашніх товаришів. Все, як тоді у Візантії. Європу це не цікавить.
Схід приглядається до нашого безладу з усе зростаючим інтересом. Його апетити зростають з кожним роком. Історія же вчить лише тому, що вона нічому не навчає того, хто не хоче вчитися. Втім, візантійські літописці 555 років тому вже писали щось подібне.
X 2008-07-01 / 19:29:00
Gy by normaljnyj cholovik,a pysche...Uschytko z paljcja usosav. Zavto za schyryh perezhyvaje.Ta neje takoji derzhavy gy Ukraina (Malorosija).Ise lem tymchasovoje utvorennja iz riznyh kuskiv chuzhyh terytorij