Михайло Порада — іспанcькомовний… закарпатський митник

Михайло Порада

Приводів до розмови з начальником Ужгородської митниці було хоч відбавляй: наближення професійного свята, відкриття нової багатостраждальної дороги й початок роботи нового вантажного терміналу у пункті пропуску «Ужгород», нові правила ввезення з-за кордону автомобілів і наслідки вступу України до СОТ, недавня гучно проанонсована перевірка нардепами та багато інших. А виявилось і чимало інших несподіванок…
– Михайле Юрійовичу, як у вашому житті поєдналися закарпатське село, іспанська мова і митниця?
– Я народився в Широкому на Виноградівщині, у той час там була єдина на Закарпатті школа, де вчили іспанську. Для нас, хлопчаків, це було певне долучення до високої революційної романтики, пов’язане з подіями на Кубі, у Чилі.
Мені іспанська давалася дуже добре, тому не поставало питання, де продовжити навчання. Але у старших класах, як і всі хлопці, цікавився точними науками, отож спершу спробував вступити на фізичний факультет Ужгородського університету. Коли ж не вийшло, став студентом Київського інституту іноземних мов.
Цей ВНЗ дав мені основи всього, що я досяг у житті, насамперед становлення як людини. Там працювали ви­кладачі найвищого рівня, вся професура – еліта Києва. Викладачі іспанської за національністю були іспанцями, парагвайцями. Безпосередній мій наставник з іспанської, тобто людина, яка ставить вимову, був вихідцем із Кастилії, свого часу його направили в СРСР, аби  став льотчиком і захищав 1939-го Іспанську республіку. Але сталося так, що він залишився в Союзі, заклав основи факультету іспанської мови Київського ін­ституту іноземних мов.
Ще навчаючись, я постійно працював як гід-перекладач з іспанськомовними туристичними групами з усього світу, був перекладачем на Олім­пійських іграх в Москві. Так іспанська стала для мене практично рідною. Друга іноземна, яку опанував, – англійська.
Відтак було відрядження на рік, уже разом із сім’єю, перекладачем на Кубу. Після закінчення інституту – армія. Опинився аж у Забайкаллі. Але війська були специфічні, служба на мон­голо-китайському кордоні, тому повністю використовував і знання іспанської, й англійської. Тоді ж побачив роботу митників та прикордонників.
Коли повернувся на Закарпаття, у 1985 році, хотів працювати з мовою. А тоді, як приймали на роботу в митні органи, однією з основних умов було знання мов (тепер профільні дисципліни – економіка, право). Так я став інспектором Ужгородської митниці.
– І часто доводиться викори­стовувати іспанську на За­кар­патті?
– У 80-ті, аж до початку 90-х, використання іспанської й англійської бу­ло значно ширшим, на роботі я послуговувався ними чи не щодня. Через пункт пропуску «Ужгород» постійно їхали туристичні групи з Італії, Португалії, Іспанії, Франції. Ці люди цікавилися нашим краєм, країною.
– З 1985-го, тобто за 23 роки, ви попрацювали не лише на Ужгородській митниці…
– Так, за 10 ро­ків на Ужгородській митниці, як кажуть, пройшов від інспектора до начальника па­сажир­ського від­ділу. При створенні 1995 року Карпатського митного територіального управління мені запропонували пере­йти туди заступником начальника служби організації митного контролю. Управління охоплювало всю зону Закарпатської області, цікавий був період. А вже за кілька місяців я очолив пост «Тиса» Чопської митниці. Згодом був керівником митного поста «Чоп-залізничний», заступником начальника Чопської митниці, майже 9 місяців працював на Ягодинській митниці, відтак  – начальником Закарпатської митниці у Виноградові.
Митник мусить знати все
– Коли простіше або цікавіше працювалося – у радянський час чи тепер? За ситуацією в системі, функціями митників? Мабуть, тоді було більше стабільності?
– Неможливо, на мій погляд, навіть порівнювати. У радянський час працювалося справді спокійніше, стабільніше. Головним було захищати ідеологію, боротися із ввезенням релігійної та іншої літератури тощо. Але ціка­віше – у період незалежної України. І вимоги, які нині існують як до інспектора, так і до керівника митниці – не порівняти. У 80-ті для пропуску якогось зовнішньоекономічного вантажу інспектору треба було знайти в товаросупровід­них документах посилання на певний код, підписати проїзну відомість. А нині неможливо прийняти рішення без уміння користуватися ком­п’ю­тером, знань, як формуються ставки мита, орі­єнтування в основних законах оподаткування, розуміння, як функціонує економічний блок держави.
– І працівники Ужгородської митниці всі відповідають цим критеріям?
– Наша митниця за віком одна з най­старіших, а чимало працівників мають 15–30 років стажу. Тільки цього року ми проведемо на пенсію 8 людей, які пропрацювали три з гаком десятиліття. Весь колектив професійно грамотний, а молодь, яка приходить, контактує з такою кількістю наставників, що практичні навички здобуває дуже швидко.
– Очевидно, тепер можна говорити про черговий новий період роботи українських митників, пов’язаний із тим, що шенгенський кордон став і українським водночас. У зв’язку з входженням у шенгенську зону довго страйкували, вимагаючи під­вищення зарплат, поль­ські митники. При цьому на кордонах вишиковувалися довжелезні черги. На ваш погляд, українські митники ближчим часом можуть взятися від­стоювати якісь свої права чи їх задовольняє матеріальне становище?
– Вважаю, що забезпечення від держави мало б задовольняти працівників митної служби. А розмір зарплати залежить винятково від людини – її звання, стажу роботи, знання іноземних мов, результативності праці, виявлених порушень митних правил чи збільшення надходжень до бю­джету. Немає зрівняйлівки, все диференційовано.
Ми порівнюємо наші зарплати зі словацькими, польськими колегами й бачимо, що вони не надто випереджають наші. Хоча рівень навантажень, моральних, фізичних затрат у наших митників значно вищий. Насамперед це пов’язано з тим, що спрощуємо митний контроль через застосування сучасних засобів – сканерів, рентгенустановок, програмно-інформаційних комплексів.
Нові «вітри» через СОТ
– Багато говориться, що з приходом нинішнього керівництва Державної митної служби значно зросли надходження митних платежів. Що нового відчули ви?
– Постановка завдань, їх обсяг і глибина порядків на десять вище, ніж навіть рік-два тому. Вони глобальні, а часу на виконання дуже мало. Відверто скажу, що це добре, бо вимагає мобілізації колективу, кожного окремого керівника. Якщо не встигаєш, загальний поступ системи вперед тебе просто викине.
Основне завдання – наповнення бюджету. Чітко визначені додаткові шляхи надходжень. Це, разом із однозначно поставленим завданням перекриття незаконного переміщення товарів через пункти пропуску, дало позитивний результат як для системи загалом, так і для кожної митниці. Якщо йшлося про збільшення частки митної служби у дохідній частині бюджету й кожної митниці на 30 %, то фактично більшість митниць, у тому числі й Ужгородська, змогли наростити надходження у 2–2,5 раза. Якщо за такий же період минулого року мали збір 160 млн грн, то нині – 322 мільйони, тобто удвічі більше. Це і є результат ефективності виконання на місцях тих завдань, які ставить Держмитком.
Вплинуло багато чинників, скажімо, скасування вексельної форми розрахунків. Хоча для Ужгородської митниці ніколи не було проблемою наповнення живими грішми. Цікава структура імпорту, що йде через нашу митницю: чистий імпорт, на який накладаються податки і збори, становить лише 17–20 % усіх вантажів, а 80 % – вантажі, які ввозяться в СЕЗ «Закарпаття» за інвестиційними проектами на переробку як давальницька сировина, тобто те, що оподатковується умовно чи в іншому порядку.
Основні надходження до бюджету дали перекриття незаконного пропуску товарів по всьому периметру кордонів України, робота з мінімальною митною вартістю, визначенням реального коду товарів, що ввозяться.
– Коли Юлія Тимошенко працювала Прем’єром першу каденцію, було багато нарікань, що відкрили кордони для імпорту. Тепер звучать аналогічні. Чи відчуваєте ви це в потоках, які проходять через Ужгородську митницю, зокрема, чи побільшало харчів, побутових товарів?
– Відповідь я б розділив у часі – до і після 16 травня, коли Україна вступила в СОТ. Баланс експорту та імпорту для нашої митниці останні 5–10 років стабільний – приблизно 50 на 50 %. Однозначно не змінилася останнім часом і структура імпорту.
За результатами квітня-травня наша митниця не виконала плани з надходжень. Причин кілька. Насамперед  у квітні суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) очікували прийняття в СОТ і зміну ставок, тому призупинили діяльність, у травні – потрібен був час для відновлення угод.
Основними і бюджетоформуючими для Ужгородської митниці є 30 груп товарів, зокрема транспортні засоби. І тут треба поділити торговий і неторговий обіг. Неторговий – платежі, що стягувалися в пунктах пропуску за авто, які ввозили безпосередньо громадяни. Торговий – суб’єкти ЗЕД, акредитовані на нашій митниці. З 16 травня змінилися ставки мита на транспортні засоби: пільгова ставка для суб’єктів – 10 %, для громадян 25 %. Це миттєво відобразилося на наших показниках. У неторговому обігу через те, що люди перестали ввозити машини, ми отримали у травні мінус 9 млн грн надхо­джень.
За авто краще платити наперед
– А плани з надходжень, у зв’язку з такою ситуацією, для митниці знизили?
– Так, з урахуванням змін, якщо показник, доведений до нас із початку року, був близько 72 млн грн на місяць, то нині – 49 млн. Але поступово все повертається на місця – починає зростати імпорт всіх бюджетоформуючих товарів нашої митниці.
Зазначу, що з 322 зібраних у цьому році мільйонів гривень 245 перераховані як дотація формування обласного бюджету, і прогнозую, що незабаром Ужгородська митниця вперше зможе перейти рубіж півмільярда. Для такої області, як наша, що не має ні потужного виробництва, ні серйозних імпортерів, це вагомий показник.
Якщо машини або товар увозяться  за офіційними схемами, наприклад, авто через офіційних дилерів, то це прозоро, і, можливо, у певний момент і держава, й обласні бюджети втратять. Однак завдяки зростанню реального імпорту, незважаючи на зменшення ставок чи лібералізацію для основних суб’єктів, суми буде відновлено.
– Чи очікуєте, у зв’язку зі зміною порядку ввезення авто, зменшення кількості випадків контрабанди і застосування різних незаконних схем?
– Новий порядок сприяє зменшенню числа таких випадків, але це не залежить тільки від митниці, адже незаконно переміщені авто треба ще поставити на облік у ДАІ, тобто не лише митники контролюють цей процес.
– На одній із недавніх прес-конференцій ви говорили про «дірку» в законодавстві, яка дозволяє ввозити авто без сплати відповідних платежів тим, хто працює за кордоном…
– Так, вони користувалися тим, що, працюючи за кордоном, могли їхати Україною в режимі транзиту. Для цього легковим машинам визначено 5 днів, але їх просто залишали в державі без сплати належних сум. До того ж часто це авто, які донедавна не можна було ввозити, – старші від 8 років.
Отож їх пропускали, але за 5 днів треба було шукати машину, вести велику переписку з ДАІ. Ужгородською митницею на цей час запроваджено близько 200 протоколів про такі порушення митних правил. Працює і державна виконавча служба, бо за кожним протоколом є рішення суду про конфіскацію машини. Проте жоден транспортний засіб не виявлено! При виїзді громадян із України, у тому числі в складі туристичних груп, виявляємо таких людей, а вони кажуть: так, ввіз, але ма­шина зламалася, розбилася, я її віддав за 200 гривень.
За новою системою цей клопіт з митниць знімається, доведеться працювати органам ДАІ...
– Розкажіть докладніше про новий порядок, за яким уже за кілька днів люди зможуть ввозити для себе авто з-за кордону.
– Як повідомлялося, з 24 червня починає діяти наказ Державної митної служби № 229, який змінює порядок ввезення, оподаткування й місця оформлення авто фізичними особами з метою вільного використання. Раніше вони повністю проходили митне «очищення» у пунктах пропуску на кордоні, що ви­кликало чимало нарікань. На лінії кордону митникам треба було у найкоротший термін перевірити, чи не викрадена машина, чи була зареєстрована за кордоном, звіритися з іноземними колегами.
Тепер оформлення машин перенесено на внутрішні митниці. Вводиться порядок, як для суб’єктів ЗЕД: громадянин, який має намір придбати авто за кордоном і, можливо, уже знає, яке саме – рік випуску, марку, модель двигуна тощо, може звернутися до митниці за місцем проживання й до ввезення машини заплатити гроші. Або можна обрати інший варіант: купити машину й на кордоні сплатити заставу, як гаран­тію доставки до місця остаточного оформлення. Цей варіант досить громіздкий, бо треба буде в пункті пропуску мати значну суму грошей.
Державна митна служба цим наказом залишає за собою контроль за ввезеними машинами до моменту сплати податків і зборів. Певний час, думаю, буде досить складно людям зорі­єнтуватися в цих нововведеннях, але надалі попередня декларація за місцем проживання буде основною.
Суттєво, що Держмитком обмежив коло митниць, які матимуть право оформляти транспортні засоби для громадян. Для всього Закарпаття це буде тільки Ужгородська митниця. Уже створено окремий спеціалізований підрозділ – відділ оформлення транспортних засобів, який розміщуватиметься на території поста «Ужгород-вантажний» на вул. Тельмана.
І перевізникам, і державі
— Голова державної митної служби України Валерій Хорошковський неодноразово наголошував, що треба закривати приватні термінали, повинні працювати державні. Йшлося, що вже з травня працюватиме єдине підприємство «Український вантажний комплекс». Розкажіть докладніше, про саме йдеться.
— З часу існування приватних вантажних митних комплексів вигодами користуються всі, крім тих, хто забезпечує на них роботу, тобто самих митників. Необхідно створювати державні структури, де будуть всі послуги для перевізників —зі зберігання, зважування, складування вантажів, умови для людей. І центральний апарат, і митниці на місцях працюють, аби створити такі комплекси за державні кошти, зі значно кращими, ніж нині існують, умовами і не обов’язково у пункті пропуску. Для Ужгородської митниці, крім другої черги реконструкції у пункті пропуску «Ужгород», це завдання, яке прагнемо реалізувати. Не думаю, що це дуже близька перспектива, але робота ведеться.
— А на що нині найбільше скаржаться перевізники? Напевно, навіть з відкриттям нового терміналу не зникнуть черги, адже проїзд територією сусідніх держав для вантажівок обмежений у вихідні. Чи не треба, на ваш погляд, облаштовувати придорожню інфраструктуру біля кордону, яка б забезпечила основні потреби водіїв?
— Черги, тривала процедура митного оформлення — через це найбільше скарг. Але стосуються не лише митників, але і всіх контролюючих суміжних служб у пунктах пропуску. Зараз, з переходом у новий вантажний комплекс переконаний, скарг буде менше. Ті умови, в яких ми працювати раніше, не могли не викликати нарікань. Доводилось 3-4 доби тримати до 30 або й 40 вантажних авто через відсутність документів контролю доставки. Це коли немає підтвердження, що вантаж за місцем призначення чекають.
Що ж до умов, то я завжди казав, і радий, що це підтримують органи влади: треба по всій області створювати продумані сервісні зони. І для легкового транспорту, і для вантажних перевізників. На дорозі відпочити неможливо, не кажучи вже про всі інші потреби. Ось і дорогу до нового терміналу ми хотіли відкрити раніше, але вирішили повністю облаштувати придорожню інфраструктуру — туалети, освітлення, майданчики, де б машина могла з’їхати в бік тощо.
— Усі пам’ятаємо черги, які стояли під Ужгородом, коли через проблеми на польському кордоні вантажівки масово поїхали сюди. Чи можна буде їх уникнути в майбутньому?
— Перевізники тоді обирали найближчий пункт з таким же статусом. Другий чинник, який впливав на черги — вимоги, котрі висували Польща та Угорщина, а Словаччина ні. Це були серйозні штрафи за недотримання режиму перевезень — графік руху і відпочинку водія, контроль за тахометрами. Як відомо, українські фірми-перевізники не такі вже й багаті, аби відправляти у рейс по двоє водіїв, тому їхали через Словаччину, де не штрафували. Також Польща та Угорщина не дозволяли ввозити пальне у додаткових ємностях, лише бак, 200 літрів, а Словаччина дозволяла. Згодом Польща та Угорщина ці вимоги зняли і ми моментально це відчули — скоротилися черги. Але з початку року вантажопотік зріс на 40% і, думаю, така тенденція збережеться. З огляду на те, що запускаємо новий вантажний комплекс, де задекларовано пропуск 500 авто за добу в одному й другому напрямку, то впевнені, що це і є наш рівень (раніше було 200). Пункт пропуску «Ужгород» вийде на рівень Ягодина та Чопа.
— Нещодавно митниці Закарпаття пережили і чергову перевірку міжфракційного об’єднання Верховної Ради. Обіцяна після її завершення прес-конференція не відбулася. То які результати, зокрема, по Ужгородській митниці?
— Про кінцеві результати і нас не повідомили. А під час роботи групи ніяких серйозних проблем не було. На всі питання вони отримали відповіді. Я б назвав цю перевірку звичайною, такою як усі інші. Хоча, чесно кажучи, з різних приводів і різними структурами перевірки тривають уже з початку року і працювати при цьому досить складно. Я завжди і до всіх працівників доводжу: треба постійно вчитися, тоді і помилок буде менше, і перевірок, а результати будуть кращі.
— Зазвичай керівники усіх відомств нарікають на недосконалість законодавства. Щодо митниць найбільш часто звучить, що треба дати можливість її працівникам проводити і оперативно-розшукові заходи. За останній час нічого не змінилося?
— Багато років говоримо, що українська митниця єдина із пострадянських держав не отримала статусу правоохоронного органу. Про європейських колег і казати нічого. Але у випадках, пов’язаних з контрабандою, порушенні митних правил показники суміжних органів базуються на результатах нашої роботи. Це можна порівняти з дитям, котре передається з рук в руки, а виходить, що той, хто був ініціатором — взагалі не причетний. Проблема починається на кордоні і митники повинні довести її до результату — рішення суду.
Керівництво Державної митної служби багато робить для законодавчого отримання статусу правоохоронного органу. Хоча моя особиста думка, що ми поки що не зовсім до цього готові — організаційно, кадрово. Обов’язково будемо таким органом, матимемо право на здійснення оперативно-розшукової діяльності, але швидше за все буде і певний перехідний етап.
—За 23 роки роботи вам, напевно багато запам’яталося. Розкажіть про якийсь випадок, що, можливо, вразив найбільше.
— Найцікавішим для мене був період, коли впала «залізна завіса». У пунктах пропуску ми фіксували такі життєві ситуації, що іноді аж до сліз проймали. На очах мінявся світ. Пам’ятаю, у час, коли з Румунії масово тікали люди, якось надвечір у пункт пропуску «Ужгород» заїхала машина, в багажнику якої прикордонники знайшли… 10-12-річного хлопчика. Виявилось, він на верхній полиці поїзда втік з Румунії через Болгарію в Австрію, а там не мав ніяких засобів для існування. Згодом на заправці зустрів земляків, розповів як бідує, ті його пошкодували і пообіцяли довезти поближче додому. А ми опинилися перед вибором: вимоги пропуску через кордон і людська доля…
Схожі моменти траплялися часто. Якось на «Тисі» наш митник від Бога, Таміла Мага, сіла в машину з чернівецькими номерами, що їхала з Італії. Почала  розкручувати панель приладів, встромила руку туди, де, як кажуть водії, бардачок, і раптом миттю вискочила з машини. Каже: там щось ворушиться! Виявилось, чоловік дізнався як поводиться в Італії його дружина, котра поїхала туди на заробітки, поїхав і викрав у неї шестирічного сина. Неймовірно, як він сховав у машині дитину! Історія була настільки трагічна, що вразила навіть бувалих — прикордонники нервово курили, жінки-митнички просто плакали. І ми довго думали, як же бути…
Так що у митників праця справді дуже нелегка. Хочу скористатися можливістю і поздоровити всіх колег з професійним святом, що наближається, Днем працівників митної служби. Бажаю усім колегам та їхнім сім’ям міцного здоров’я, благополуччя, нехай на життєвому шляху поруч крокують вірні друзі та тепле людське слово.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати