На Закарпатті й досі діє єдина в Європі водяна кузня

За 125 кілометрів від обласного центру Закарпаття міста Ужгорода  невеличке село в Іршавському районі Лисичево. Доїхати до нього найлегше автівкою.Дорога не з кращих, але чудові краєвиди зелених Карпат та долини річки Боржави компенсують незручності. До Лисичева нині з’їжджаються тисячі туристів із усієї Європи – населений пункт відомий у світі завдяки водяній кузні.
Про унікальність кузні розповів відомий закарпатський письменник, історик та етнограф Василь Кузан: «Є кілька подібних кузень у Європі, але вони не діють. Ми стверджуємо, що це єдина, яка діє. І вона діє традиційно, там нема модернізації ніякої, у старому приміщенні, використовуються старі, хоч і відремонтовані, молоти і такі ж дерев’яні колеса. Усі вони діють так, як діяли й 100 років тому».
Закарпатська кузню створив австрійський інженер Гамор?
Закарпатські історики кажуть, що першим згадкам про Гамору понад 300 років. Власне як кузня це підприємство існує лише одне століття, до того часу на його місці працювало ткацьке виробництво. Величезні дерев’яні колеса змушувала крутитися сила гірського потічка, вони й приводили в дію потужні ткацькі верстати. На початку 20-го століття виготовляти тканини стало невигідно, тому фабрику переобладнали, а дерев’яні колеса змусили кувати залізо.
Самі жителі Лисичева розповідають, є дві версії походження назви кузні. Одна з них – від українського слова «гамір, шум», старожили кажуть, що дерев’яні колеса та залізні молоти так голосно кували, що в селі тиші майже не було ніколи.
Про другу версію розповів Василь Кузан: «Інша версія, яка більш правдоподібна, походить від прізвища австрійського інженера Гамора, власника цієї мануфактури. Він мав у Закарпатті кілька підприємств, одне з них водяна кузня в Лисичеві, друге – підприємство, де плавили чавун і виготовляли чавунні люки, печі для опалювання житлових приміщень, на яких були логотипи «Довге». Такі печі є навіть у Канаді. У Довгому, яке поруч із Лисичевом, Гамор мав також мануфактуру, де виготовляли папір».
Нині водяну кузню Гамору орендував приватний підприємець, він доглядає за кузнею і майже щотижня залюбки показує старовинну будівлю, яка без змін зберігається вже третє століття поспіль, усім приїжджим. Кажуть, найбільше гостює тут австрійців – приїжджають подивитися на мануфактуру, яку створив їхній земляк, і яка й досі дивує всю Європу. У кузні й досі виготовляють за допомогою 150-кілограмового молота та гірської води залізні приладдя для обробітку землі. І лише один раз на рік, наприкінці весни, кузня Гамора виготовляє ще одне цікаве, але дуже важливе для всього села замовлення: тут кують невеличкі підкови, які дарують на щастя й удачу всім випускникам місцевої школи.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати