Ніна Матвієнко: "Любов робить чудеса"

З Ніною Матвієнко спілкуюся вдруге. Вперше - шість років тому в Ужгороді, на вечорі, присвяченому пам’яті незгасної зірки Назарія Яремчука. З того часу вона зовсім не змінилася. Якою була відвертою, щирою, безпосередньою - такою і залишилася. Для читачів газети «НЕДІЛЯ» Ніна Матвієнко дала ексклюзивне інтерв’ю.
 
- Пані Ніно, сьогодні виступала і Ваша дочка, декілька пісень виконали дуетом. Як давно співаєте разом з Антоніною?

- Два роки.
 
- Хто її наставник?

- Звичайно, я, мама. Антоніна є солісткою Київського камерного оркестру «Камерата». Керівник оркестру Валерій Матюхін також допомагає їй, додає впевненості, підбадьорює, довіряє.
 
- Як склалася доля Ваших синів?

- Сини пішли у батька. Вони є художниками-іконописцями. Один з наших синів став монахом.
 
- Чому він обрав такий шлях?

- Ми повинні відповідати за речі, які відбуваються у нашому просторі, в роду. Думаю, що Бог дав мені цього сина для того, щоб відмолити рід, щоб рід не зупинився, а мав продовження. Так завжди Бог дає. Як тільки рід має закінчитися, Бог показує на дитині. Дитина народжується або калікою, або з ДЦП, або із заячою губою для того, аби люди відпрацювали на цій дитині гріхи предків. Якщо люди кидають таку дитину чи здають кудись в інтернати, то їхній рід закінчиться. У мого сина син народився з ДЦП.
 
- Чи замислювались, чому?

- Мій батько пив, блудив, дуже сильно матюкався. У його роду теж були проблеми. Мене Господь звів з моїм чоловіком Петром, аби ці два роди злилися, покаялися і відмолили гріхи предків.
 
- Ви часто виступаєте з братами Яремчуками – Дмитром та Назарієм, берете участь у пісенному фестивалі «Родина». І сьогодні також були разом на одній сцені. Ким для вас був їхній батько?

- Особисто я дуже дорожила дружбою з Назарієм Яремчуком. Нас неодноразово називали братиком і сестричкою. Люди помітили, що у нас в обох печальні очі й печальні вуста. Коли ми зустрілись, я була вже заміжньою, трохи відомою. Наші зустрічі згадую з ніжністю. Нас єднала пісня до України, про Україну, любов до отчої землі. Наша любов була, мов та вишиванка, - різнобарвна, багатоколірна.
 
- Що скажете про сучасну українську естраду?

- На нашій українській естраді сьогодні виконуються дуже делікатні речі, етнічні по духу і водночас сучасні за мовою. Ми любимо цих співаків, наші діти розкуповують їхні пісні, диски. Є гарні, різні співаки. І мене це радує.
 
- Вас називають совістю, символом, гордістю України. Шанувальники творчості вважають Вас справді народною артисткою і щиро раділи, коли Вам присвоїли Героя України…

- Це політичні речі. Треба все вимірювати мірками душі, а не різними званнями.
 
- Над чим працюєте зараз?

- Я ніколи ні над чим не працюю. Я живу так, як Бог дає.
 
- Чи гастролюєте за кордоном?

- Зараз наші Київський симфонічний оркестр та капела «Думка» возять «Голодомор» Євгена Станковича на слова Дмитра Павличка. Мені запропонували, і я там співаю соло. Уже побували в Ізраїлі, Голландії, Англії, Чехії.
 
- Як вдається так добре виглядати?

- Дякую (ніяковіє. – Прим. автора). Так не хочу шкіру псувати, особливо зараз, коли надворі така гарна пора. Шкіру треба берегти. Коли іду на сцену, то трохи припудрююся, аби лице не блищало.
 
- Співачку Ніну Матвієнко любить вся Україна. А що для вас є любов?

- Любов робить чудеса, спалює все, що може заважати у цьому житті. Від любові людина молодіє, міняється. А чи часто ми кажемо один одному гарні слова «мій милий», «мій голубе»? Які в нас гарні синоніми, аби заворожити найкращих синів світу! Повірте, нема кращих. У світі все купується і продається. А у нас одне серце, уста і прекрасні очі. А там, як Бог дасть, зів’ємо своє гніздечко. З любов’ю все і народиться. Родинний затишок можливий лише тоді, коли між людьми пануватиме любов, злагода. Сьогодні треба народжувати і вирощувати прекрасних дітей, дбати за Україну, воювати за Україну. І не обов’язково витягувати із-за стріх смолоскипи. Є інша боротьба. Прекрасна боротьба. Це – любов. Прийти до Олімпу, створити велику могутню державу можна лише від великої любові і самопожертви. 
 
- У Ваших піснях часто звучать слова, що долю оминути не можна. Вірите у долю?

- Від народних пісень завжди плакала. Мама дуже любила народні пісні, на них і я виросла.

 Мене мама народила крихіткою – вагою 1,8 кг. Нас у мами було 11, я була п’ятою. Лежала у колисці, прив’язаній вервечками до стелі. Щоб менше клопоту було, під мене сіно постелили. Приходить одна жінка до нас і просить води напитися. Давно вірили, що це Господь переодягнувся у стару бабцю і ходить поміж людьми щось просячи. Люди давали їсти, пити. Посидівши трохи, жінка спитала маму:
- Що це у вас пищить? Чи не дитинка?
- Шматок м’яса, - махнула рукою мама.
- Та ні, це не шматок. З цієї крихітки виросте великий талант.
- Талант? – перепитала мама. – Хоч би вижило це нещастічко.

Думаю, що наші долі запрограмовані.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати