Без ноги — на інвалідну пенсію
Зі своїх 73 років Валентина Сергіївна Коваленко з Полтавщини понад 30 змушена на собі відчувати, що таке бути інвалідом. Це сталося після того, як її збила машина. Милиці, 500 гривень пенсії, якої зовсім не вистачає на ліки та необхідність «ходити по інстанціях». Таким є буття сучасної української пересічної людини з обмеженими фізичними можливостями. Добре хоч, що постійно поряд з пані Валентиною її син Віктор. Він і розповідає про поневіряння своєї матері.
«Щороку потрібно було робити перекомісію, бо думали, що виросте нога, а вона з кожним днем всихала. 12 років її примушували так робити щороку. Робили 4 операції, купа болячок по старості. Живе на мінімальну пенсію, оскільки відмовилась платити доплату організація, водій якої збив її. За 5 років невиплат заборгували 30 тис. грн. Судиться. Погоджуються, що винні, але грошей не платять, ніхто цим не займається. Все відкладають справи».
Найболючіші питання інвалідів
Із 2,5 млн. неповносправних українців 107 тис. мешкає на Львівщині. Кожен десятий з них має першу групу інвалідності. Проблем для них – безліч. Навіть елементарних пандусів — спеціальних доріжок на вході до будинку для зручності пересування інвалідів — і тих днем з вогнем не знайдеш. Хоча Львівська обласна державна адміністрація і будівля, де проводять сесії обласної ради, є винятками. Тут піднімальні пристрої для людей в інвалідних візках все ж таки встановили. Продовжує розповідь львівська кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.
«Ярослав Грибальський, перший і єдиний депутат облради, який пересувається лише в інвалідному візку. Не так давно у сесійний зал його заносили на руках. Однак нині встановлений піднімальний пристрій, такий як і в обладміністрації. Відтак для людей з особливими потребами тепер є проблема самостійно потрапити в кабінети обласних чиновників. Але в інших державних установах такі пристрої відсутні. До Ярослава Грибальського, як депутата, переважно звертаються лише люди з групою інвалідності. Найбільше їх турбує маленька пенсія, якої не вистачає на ліки, а працевлаштуватись таким людям складно. Найбільша проблема – це добратись до місця роботи. Ярослав Грибальський перелічив питання, з якими до нього звертаються:
«Проблеми коштів, матеріальна допомога, проблеми відсутності бар’єрів на тротуарах, на вулицях паркується транспорт і не можна ходити тротуарами. Це складно для незрячих осіб і в інвалідних візках».
А ще немає громадського транспорту, щоб люди з особливими потребами самостійно добирались до місця навчання чи праці. А тому так складно знайти роботу особам в інвалідних візках, які є фахівцями в багатьох галузях».
Життя людей з особливими потребами в Італії
В Італії людьми з обмеженими фізичними можливостями вважаються понад 10 % населення, а це удвічі більше, ніж в Україні. До послуг італійських інвалідів - повністю пристосовані для них бібліотеки, кінотеатри, парки відпочинку. Докладніше розповідає римська кореспондентка Радіо Свобода Наталка Кудрик.
«В італійському супермаркеті чи у великому торговельному центрі люди на інвалідних візках – звичайні клієнти. Обладнані підйомниками сходи, просторі ліфти і подекуди допомога працюючого персоналу полегшують мобільність неповносправних людей. Існують також бібліотеки, кінотеатри, парки відпочинку, прилаштовані для відвідин осіб з обмеженими фізичними можливостями. Щоправда, спуски і тротуари бувають часом у занедбаному стані або заблоковані припаркованими авто, що ускладнює пересування інвалідів. В Італії їх налічується понад 7 мільйонів. Незначна кількість мешкає у будинках соціальної допомоги. Решта на утриманні родини, хтось інший користується послугами доглядальниці. Попри державну підтримку і численні соціальні ініціативи більшість цих людей продовжує виборювати свої права. Насамперед – підвищення пенсійних виплат. Інша проблема — пошук робочого місця. Неповноспроможна особа, яка може і має бажання працювати, стає на облік у місцевому бюро працевлаштування з надією, що якась фірма зацікавиться її кандидатурою. Адже щороку державні роботодавці мають брати на роботу певну кількість осіб, що належать до так званої захищеної категорії. Працівники інваліди мають гнучкий графік роботи, більше днів на відпустку та інші пільги. Однак часто ці люди нарікають, що роками доводиться очікувати на дзвінок роботодавця, бо, мовляв, нішу працівників захищеної категорії заповнюють особи із фіктивними інвалідними посвідченнями».
Державна допомога
Дії уряду України щодо допомоги людям з особливими потребами полягають у тому, щоб усі соціальні виплати були не менше прожиткового мінімуму, зазначив Валерій Сушкевич, голова комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
«Сьогодні уряд вирішив, що не буде жодної соціальної виплати, яка стосується інвалідів, менше прожиткового мінімуму. Це було вирішено в минулому місяці і це суттєвий етап. Будь-яка інфраструктура не доступна сьогодні у нас для інвалідів. Але певні зрушення почали відбуватись».
Відповідно до Закону України Про Державний бюджет на нинішній рік, прожитковий мінімум для непрацездатних становить 470 гривень.
Зі свого боку, правозахисник Євген Захаров констатує: допомога держави людям із обмеженими можливостями мізерна. Спроби є, але вони несистемні, вважає правозахисник. Він також пояснює, як неповносправним намагатися відстоювати свої права (наприклад, в ситуації, коли вимагають гроші за лікування, незаконно не беруть на роботу— подібних порушень безліч), куди звертатися?
«Слід сказати, що обсяг допомоги, яку отримують люди з фізичними вадами на сьогодні дуже маленький.Діють нормативні акти, які мають сприяти людям з фізичними вадами у вирішенні їхніх проблем. Щодо виконання цих актів, то треба звертатись до місцевих органів влади та самоврядування».
Свій спосіб вирішити проблему спорудження пандусів знайшли миколаївські чиновники. Як повідомляє ICTV, вони примушують робити це бізнесменів. Підприємці повинні встановити понад триста підйомів для візків. Тих, хто відмовиться, погрожують позбавити ліцензії. При цьому з самими людьми, котрі змушені пересуватися на візках, проекти пандусів не обговорюють.