Село близнюків є на Закарпатті

Якщо не більше. Сто пар двійнят і близнюків в одному селі! Ну, хіба ж це не диво?

Про те, що їхнє село занесене до Книги рекордів України, мешканці Великої Копані Виноградівського району дізналися з телевізійних новин. Втім, більшість селян у це не дуже й повірила: "Ет, певно, десь в Україні є ще одна Велика Копаня. Може, вона чимось і славна. А що в нас? Село - як село..."

- Так у вашім селі народжується дуже багато близнят і двійняток. Більше ж так ніде немає! - усміхаюся.

- Де ж багато? У Фогориша два хлопці, в Марущаків дві дівчинки, у Федораничів хлопчик і дівонька, у Миколайчука, в Юрка Урфі, Липеїв, Сокалошів, Шевця, Вароді, Чонки, - літня жінка загинає пальці, рахуючи сільських близнят. За хвилину пальців не вистачає не лише на її руках, а й ногах сусідки. - О-о-о, таки багато! Ми й не думали, що їх стільки. Якось звикли: двоє то й двоє, - щиро дивуються жінки...

У сільській раді вже вкотре перераховують місцевих близнят. Список невпинно росте. Дорахували до 50, і це ще не все. Старших і тих, кого вже немає, ще рахують. Голова сільради Наталя Бігун каже, що особливо "рясно" в їхньому селі народжувалися двійнятка в останні роки.

Велика Копаня - село добротне. Обійстя з виноградними арками наче мальовані. І люди тут гарні. Називають себе русинами. Тут ще й досі Україну, за старим звичаєм, Руссю величають. Має село й свою говірку. То не мадярська й не румунська мова, й навіть не закарпатська. А таки їхня, великокопанська. На Закарпатті чи не кожне село свою мову має. "За Хустом кажуть на попа - пу-у-уп, а кінь у них - кунь", - підмічають великокопанці. Мають не лише окрему мову, а й свій час: стрілка годинника переведена на годину назад.

Можливо, у часі й криється таємниця народжування двійні? Спати ж лягають рано. А може, ці люди щось особливе їдять чи п'ють?

... Школярики вийшли на вулицю, і в очах - веселі бісики. Подія: журналіст їх фотографуватиме й половину уроку можна прогуляти. Перед моїми очима майже двадцять однакових дітей! У великокопанській школі навчається 537 школярів, з них дев'ять пар близнюків та двійняток. Дев'ять пар - вісімнадцять дітлахів!

Та це ж цілий клас!

Аліна й Альбіна, Василько й Юрко, Мар'яна й Мирослава, Віталій та Віталія, Діана - Мар'яна...

- Хто з вас Аня, а хто Марічка? - присідаю навпочіпки біля Ганни й Марії Липей. І як їх тільки розрізняють? Дівчатка подібні, наче дві крапельки води.

Взялися за руки - як у дзеркалі. Дурити цю тьотю, хто з них хто, чи не треба? Аня з Марічкою чемні - кажуть правду. Найцікавіше, що інші діти, незважаючи на те, що Василько і Юрко Палюхи чи Аліна й Альбіна Вароді - копії одне одного, розрізняють усіх близнюків безпомилково. "То ж Аліна, а це Альбіна - ну як ви не бачите?" - каже Павлик Федоранич. З-за плеча хлопчика виглядає його сестричка Яночка. Яна з Павликом - двійнятка. Як і Віталій та Віталія Сочки. Ну, тих уже не сплутаєш.

- Якось раніше ми й не задумувалися, що у нашій школі дев'ять пар близнят та двійняток. Звикли, що їх по двоє, та й усе. Кожного року на шкільному випускному балу маємо таку пару, а то й дві-три, - усміхається Ольга Михайлівна Сідак, директор школи і вчителька географії. Каже, що раніше важко було розрізнити хіба Василька і Юрка Палюхів. Але у Василька є родимка на щоці, та й за характерами вони різні.

- Юрко краще вчиться, він за мене розумніший і добріший, - каже Василько Палюх.

А може, то був Юрко? Я вже геть заплуталась. От близняток Михайлика та Юрка Чорбів розрізнити легко. Хоча хлопчаки між собою й добряче подібні, все ж різниця між ними суттєва: один - чорнявий, другий - білявий. Запитую вчителів, чи часом близнята не хитрують, коли потрібно відповідати урок?

- Ні. Ми їх добре розрізняємо. Хоча вони й подібні ззовні, але дуже різні за характерами. Зазвичай один із пари більш спокійний, а в іншого наче цвяшок в одному місці... - всміхаються вчителі.

У третьому класі навчається три пари подвійних "я". У дев'ятому й у п'ятому - по дві пари. Решта розкидані по різних класах...

А малята-дошкільнята зазвичай усі непосидючі та вередливі, можна сказати - непосиди "в квадраті".

- Вони такі збитошники! Якщо Юрасик бере іграшку, то в цю мить ту ж іграшку потрібно й Світланці. Їсти - також обом відразу, і на горщик тільки разом.

Світланка на руки - Юрчик проситься. Тож одного на одну, іншого на другу руку і до вечора вже тих рук не чуєш, - щасливо всміхається 30-річна мама двійняток Світлана Шандрук. Каже, що цих діток їй послав Бог.

У сім'ї Шандруків підростав Дмитрик, і подружжя чекало на поповнення. Вже й ім'я доні придумали - Юля. Та малесенькій так і не судилося народитися: дитя померло в утробі матері.

- Мені не хотілося жити. В цей час моя знайома народила близняток. Вона не хотіла двох. Казала, що й одне їй буде важко прогодувати. Тоді у мене наче з самого серця вирвалося: "Боже, як би я хотіла таких двох діточок. Обов'язково - двох", - Світлана каже, що Бог почув її: через півтора року, всупереч прогнозам медицини, у неї народилася здорова двійня. При народженні Юрасик

важив три кілограми сто грамів і мав зріст 50 сантиметрів. Світланка також народилася богатиркою (3 кілограми і 53 сантиметри зросту). Що цікаво, діти так і ростуть: Юрасик важчий від сестрички на сто грамів, а вона, в свою чергу, на три сантиметри вища від братика. Двійняток назвали на честь батьків.

- Батько мого чоловіка також із двійнят. Він Руслан, а його сестра - Людмила.

Але мій чоловік нетутешній. Він родом із Київщини, - Світлана перериває розмову й намагається врятувати стіну кімнати. Бо поки ми розмовляли, півторарічні Юрасик зі Світланкою дружно відсунули дитяче ліжечко й почали "дзьобати" стіну. Баба Марія показує обгризені кути й поколупані стіни. Каже, що ремонт зроблять ще не скоро. Незважаючи на те, що дітям постійно дають кальцій, малеча не нехтує й крейдою зі стін. Лише відволікли увагу малюків від стіни, як умить з платяної шафи полетіли речі. Здається, там тайфун

поселився. А насправді - звідтам виглядають два хитрющих личка з ямочками на щоках...

- Ми знали, що в нас народяться близнята. Але ніколи не думали, що вони будуть такі вреднющі, - всміхається ще одна щаслива мати - п'ятирічних Вікторії та Валентина -Оксана Поп. Втихомирити непосид може лише різка у батькових руках. Але діти й кроку не зроблять одне без одного. Правду кажуть: як любляться, так і чубляться. Більш подібна за характером до хлопчиська Вікторія так і норовить вкусити або вщипнути свого дещо вайлуватого братика.

Батьки кажуть, що хоча дітей вони ніколи й не б'ють, а лише страшать, різка в руках - таки аргумент. Разом із тим малюки ростуть надзвичайно допитливі й самостійні.

Мені довелося побувати у багатьох великокопанських обійстях. Тобто у сім'ях, де народилися близнята чи двійнята. Діти є діти. Вони усі цікаві. І маленькі, і великі. От лише в хаті, де живуть двоє дзеркальних "я", щастя трохи інше.

Воно - подвійне.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати