Киянин опанував техніку гри на трембіті, виготовленій на Закарпатті (ФОТО, ВІДЕО)

Киянин Дмитро Філімонов у цьому сенсі порвав стереотипи — він так сильно захотів стати адептом давньої карпатської традиції гри на трембіті, що кілька разів з'їздив на Закарпаття, знайшов майстра, який робить інструмент саме зі смереки-“громовиці”. Тоді почекав, доки той знайде час і таки виготовить йому трембіту, — і тепер збирає друзів у Києві та трембітає на імпровізованих концертах, записує треки і збирається вступити до Міжгірського професійного ліцею, де вчать робити трембіти.

“Це непередаване відчуття, коли бачиш реакцію людей на звук трембіти. Таке враження, що цей звук з іншого простору й часу. Байдужим не лишається ніхто” - каже Дмитро про свої концерти-імпровізації.

В ексклюзивному матеріалі для Укрінформу — про унікальний випадок передачі традиції та те, як бажання одного завзятого хлопця може цю традицію відродити.

Ми з Дмитром познайомилися влітку саме під час його трембітових пошуків. Киянин шукав майстра в карпатській Верховині і просив поради й контактів. І от за три місяці у фейсбучній стрічці я вже побачила його імпровізований концерт — моїй радості за наполегливого чоловіка не було меж! Згодом вирішила розпитати Дмитра про експеримент — не щодня ж стрічаєш людину, яка взяла собі за мету заграти на трембіті і досягла цілі!

Звісно, перше, про я спитала у Дмитра — чому трембіта? А друге - чому захотілося вивчитися грати на ній саме на Закарпатті (адже в Україні більш відомий майстер-унікум Михайло Тафійчук з Івано-Франківщини)? Хоча, разом з тим, саме на Міжгірщині до недавнього часу проводили фестиваль “На Синевир трембіти кличуть”, присвячений традиції трембітання.

- Річ у тім, що я понад 5 років освоюю духові інструменти, непогано граю на трубі. Трембіта — також із цієї групи інструментів, це, по суті, та ж сама труба, але вона дерев'яна, а не мідна, вузька і довга. Оскільки Карпатами я часто і багато їжджу, й останнім часом — саме на закарпатську Верховину, на Міжгірщину, де живуть мої друзі, і ще — я дуже люблю традиційні всякі штуки, то саме на Міжгірщині якраз влаштував собі такий квест — із пошуку майстра, що виготовить мені трембіту.
 

ТРЕМБІТА МАЄ БУТИ З “ГРОМОВИЦІ”: ДАЄ ІДЕАЛЬНИЙ ЗВУК

- На самому початку я погано уявляв, скільки нюансів треба врахувати, якщо справді хочеш знайти гарний інструмент, - каже Дмитро Філімонов. - Мій друг Женя Карпатич, який живе в селі Річка на Міжгірщині, повідомив, що, перепитавши місцевих, знайшов для мене трембіту — 1989-го року виготовлення. Приїжджай, каже, це шедевр! Я приїхав. Але трембіта виявилася потрісканою через свій вік і майже не звучала. Тобто, це була цінна стара річ, але не для гри.

Я шукав далі. Поставив собі мету знайти майстра. Гуглив, питав у місцевих — і в результаті знайшов двох майстрів. Один із Річки, майстер з діда-прадіда, другий — самоучка, живе в Міжгір'ї, але виготовляти трембіти його вчили ще старі трембітарі. Це Василь Фурдь, “широко відомий у вузьких колах”, — кажуть саме про таких.

Я поніс майстру Фурдю свою трембіту 89-го року, він сказав, що то хіба сувенірна річ, зроблена на скору руку, грати на ній не можна.

Я ще до зустрічі з ним знав, що треба шукати інструмент, зроблений не зі звичного дерева, а з громовиці — тобто, смереки, в яку поцілила блискавка. А вже Василь пояснив згодом, що ця смерека-громовиця має бути не розпиляна, а розколота, тоді волокна деревини ідеально з'єднуються і в результаті трембіта дає унікальне звучання.
 

ІНСТРУМЕНТ ЗАБРАВ ЗА МІСЯЦЬ, ЗАПЛАТИВ 5 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ

- Словом, ми з майстром домовилися, що він зробить інструмент для мене, - розповідає далі Дмитро. - Чоловік він специфічний і важкий до контакту, але майстер — золоті руки! Він показав мені трембіти, які є в нього. Коли я взяв до рук ці інструменти, був вражений. Фурдеві трембіти — легенькі. Інші інструменти, які я пробував, викликали відчуття, що для гри на них треба 1,5 року в тренажерку ходити. А тут трембіта важить 3 кг, суха, дзвінка, тонка. Краса!

Василь Фурдь справді робить їх лише зі смерек-громовиць. Він викладає в місцевому лісотехнікумі і має контакти з лісівниками, вони добре знають, де є такі дерева, куди влучають блискавиці. Тобто, цей майстер має достатньо потрібного матеріалу. Це надзвичайно важливий нюанс, бо якщо порівняти громовицю і звичайну смереку — різниця, як кажуть, як між небом та землею. Ну і ще — Фурдь вичищає деревину так, що вона аж просвічується, тому інструмент такий легкий.

Ми домовилися, що він зробить інструмент мені за місяць, але вийшло навіть раніше. Я забрав її, заплативши 5 тисяч гривень.
 

ЯКА РІЗНИЦЯ МІЖ БОЙКІВСЬКОЮ ТА ГУЦУЛЬСЬКОЮ ТРЕМБІТАМИ?

- У процесі свого трембітарського квесту дізнався, що трембіти бувають двоякі — гуцульська та бойківська, - розповідає Дмитро Філімонов. - Бойківська трембіта — більш розширена на кінці, має діаметр часом до 10 см. Через кожні 10-15 см інструмент має “замки” - спеціальні з'єднання, і не криється зверху берестою. Ну а гуцульська трембіта тонша, не має замків і обмотана берестою. Але найважливіше для мене було те, що ці інструменти різняться звуком. Бойківська дає такі потужні низькі звуки, тваринні, якісь первинні — наче в хащі реве олень чи лось. Хоча на ній можна і високі ноти взяти. А гуцульська трембіта більш дзвінка, високі ноти гарно видає, але мені здалася пискливою. Словом, мені ближчий саме такий низький тембр трембіти. Тому й зупинився на бойківській.
 

ЗВУК ВВОДИТЬ У ЯКИЙСЬ ТРАНС

Цікавлюся у Дмитра, де ж він грає на трембіті в Києві. Адже це інструмент гір: традиційно грали на трембітах вівчарі, які так ділилися новинами з колегами на інших полонинах, або ж скликали отару. Також на Верховині раніше трембітами повідомляли про смерть — з одного кутка села на інший. Тобто, це інструмент, який вимагає простору. А в щільно забудованому Києві з цим проблеми.

- Так, справді, варіантів для трембітання у Києві небагато, - погоджується Дмитро. - На вулиці, скажімо, просто так не заграєш. Але ми з друзями знайшли закинутий завод “Тетрапак”, там в одному з ангарів класна акустика, таке відлуння — якийсь космос! Там і тренуюся, там влаштовуємо концерти, - каже Дмитро.

- Більше я граю для себе, мені подобається перебувати в цьому звукопросторі, який створює інструмент. Також нещодавно з одним хлопцем почали записувати треки зі звуками трембіти, дуже цікаво виходить. А ще дуже подобається, як на трембітання реагують люди, які приходять мене послухати. Таке враження, що цей звук вводить у якийсь транс, він справді має таку магічну силу, ти ніби в стані польоту. Словом, кому не покажу інструмент — 100% захвату! Для всіх це щось таке рідне, наше, українське, плюс - воно ще й справді має таку силу будити генетичну пам'ять, - ділиться відчуттями музикант.
 

ЗБИРАЮСЯ ЗАПИСАТИСЯ У МІЖГІРСЬКИЙ ЛІЦЕЙ, ДЕ ВЧАТЬ РОБИТИ ТРЕМБІТИ

- Зараз думаю про те, аби ще кілька разів з'їздити на Закарпаття. По-перше, треба повчитися традиційної гри у старих музикантів, у них інші прийоми, цікаве звуковидобування. А по-друге, думаю купити ще кілька інструментів — вони ж усі звучать по-різному. Тоді вже можна буде влаштовувати справжні концерти.

У цьому сенсі мені шкода, що в Карпатах лишилося так мало майстрів, з ким можна порадитися, поговорити, отримати консультації, навчитися... Традиції вже майже нема. Дуже шкода, що в нашій державі ніхто її не підтримує. Зі самими майстрами важко йти на контакт, треба бути наполегливим, комунікативним і добрим психологом: люди закриті. Крім того, треба розуміти, що майстри цим постійно професійно не займаються, переважно, вони на заробітках у сезон, а майструють, коли є час удома.

Знаю досвід Швейцарії, там є схожий інструмент — альтгорн, теж має 3-4 м у довжину, але інша технологія, є навіть академічні варіанти. Так от, у Швейцарії — ціле ком’юніті (спільнота — ред.), багато майстрів, клуби, вони влаштовують концерти. Один горн коштує від 3 тис. євро. А в нас і трембітарі наче є, і майстри інструментів є, але це нікому не потрібно. Тому власне, мені руки сверблять започаткувати таке ком’юніті прихильників трембітарства. Зараз хочу добре опанувати інструмент, а тоді піти в Міжгірський професійний ліцей, де вчать робити трембіти. Збираюся написати директорові, аби зарахував на навчання.

Крім того, кількох хлопців я вже надихнув. Тому в наступний трембітовий квест на Верховину поїдемо разом — шукати старих майстрів і музикантів.