У телевізорі такого не узриш, або Більше 100 паломників із Закарпаття змогли помолитися в християнських святинях Києва

Майже тисячолітня історія

Поїздка ця стала можливою завдяки сприянню народних депутатів від Закарпаття Ігоря Кріля та Василя Петьовки, а також голови Секретарі­ату Президента Віктора Балоги. Ідея організувати паломництво виникла в народних обранців після чергового прийому громадян, які вони організовують двічі на місяць.

Закарпатці дістали змогу помолитися в стародавньому Трапезному храмі Антонія й Феодосія Печерських – засновників Ки­є­во-Печерської лаври, виспо­відатися й причаститися в цій особливій для кожного українського християнина святині, помолитися за упокій і здоров’я близьких.

Звісно, візит до лаври не міг обійтися без відвідин головної святині монастиря – славно­звісних печер, де спочивають святі отці, мученики, затворники, що багато століть тому віддали більшу частину свого життя службі Богу, молитвам за своїх земляків.

І тут багато нового для себе дізналися навіть ті прочани, що вже не вперше були в лаврі. Досвідчені екскурсоводи розповіли чимало цікавого про історію обителі, її засновників Антонія та Феодосія. Перший, зокрема, тривалий час провів у молитвах на святій горі Афон і думав, що залишиться там до кінця життя, однак дістав знамення, що повинен повернутися додому – в Київ, аби підтримувати християнську віру. Феодосія ж називають основоположником чернецтва в Київ­ській Русі. Завдяки їм і виник печерський монастир. Датою його за­снування вважається 1051 рік, тож 2001-го святкували 950-лі­ття українського Єрусалиму. У Ближніх і Дальніх печерах нині лежать 124 святі отці, жінки й отроки, імена декотрих удалося з’ясувати, зокрема, такі всім відомі особи, як Ілля Муромець, який на схилі років після всіх опи­саних у билинах подвигів став ченцем, і Нестор Літописець.

Загадки для вчених

До речі, всі вони, змальовані на стінах, зустрічають прихожан перед входом до лаври. Як розповіла екскурсовод Людмила Миколаївна, донині ніхто з науковців не зміг з’ясувати, чому стільки років мощі зберігаються в умовах, нібито не придатних для природної муміфікації – в печерах постійна температура 17–18 градусів, і звичайно, ніякими штучними речовинами тіла також не обробляли – це так само доведено науковцями. Загадкою для ученого світу залишаються й мироточиві голови в Дальніх печерах. Це черепи давно померлих чен­ців, із яких виділяється миро. Цікаво, що ароматна олія перестала витікати з них 1926 року, ко­ли біль­шовики закрили монастир і ро­зігнали ченців, і лише 1988-го, коли частину лаври повернули вірянам, 7 голів знову почали ви­діляти миро. Вчені спробували зробити хімічний аналіз дивної, схожої на олію рідини. Виявилося, що на 70% вона складається з білка, тобто це жива субстанція, а не продукт роз­кладення, а от решта 30% – речовина, якої немає в таблиці Мендєлєєва. Що воно таке – чергова загадка для вчених. На від­міну від побожних, котрі, як зауважила екскурсовод, точно знають, що це – чудо, яке дарує Господь. У 60-х роках у Дальніх печерах було проведено значну реконструкцію. Туди провели світло, розширили проходи й підняли стелю. Адже відомо, що в часи заснування монастиря лю­ди були набагато нижчими – середній зріст тоді становив усього 1,5 метра. Тому й Ілля Муромець, зростом якого нині нікого не здивуєш (близько 1,7 метра), в ті часи здавався велетнем.

Злети й падіння монастиря

За свою майже тисячолітню історію лавра пережила всякі періоди. Від основного місця паломництва християн із території нинішньої України та інших земель до періоду занепаду в часи атеїстичного Радянського Союзу. А з початком Другої світової війни обитель особливо постраждала, коли підірвали Свято-Успенський монастир. Довгі роки вважалося, що цей ганебний вандалістський акт скоїли фашисти. І лише з розвалом СРСР, коли буле розсекречені таємні документи, виявилося, що такий гріх на себе взяли свої – комуністичне керівництво. Лавра й дотепер повністю не належить церк­ві. У верхній частині монастиря розміщені музеї, вхід туди платний (за винятком часу, коли від­бувається богослужіння в храмах на території Верхньої лаври). Ченці лише сподіваються, що з часом церкві віддадуть всю територію і святиня нарешті знову зможе стати єдиним цілим.

У телевізорі такого не узриш

Після того, як закарпатські про­чани побачили святі мощі й попросили печерних отців молитися за них Богу, вони відвідали ще 5 київських храмів і монастирів, зокрема Свято-Введенський чоловічий, Китаївську пустинь тощо. Тож, хоч і втомлені за день насиченою про­грамою, паломники були безмежно щасливі й удячні тим, завдяки кому відвідали святі місця, де навряд чи змогли б побувати самотужки.

«Хоча і була я вже в лаврі, але цього разу дізналася для себе дуже багато нового. Більше довідалася про святих, мощі яких покояться в печерах. Нам розповідали чимало цікавого, навіть привертали увагу до того, з якими молитвами слід звертатися до тих чи тих святих. Я дуже щаслива від цієї поїздки. Дуже рада, що народні депутати обіцяють іще такі екскурсії. Треба, аби більше людей побувало в таких місцях. Адже хтось не має можливості поїхати з матеріальних причин, інші – через недостатність віри. Та я сподіваюся, що багато закарпатців ще зможуть відвідати святі місця», – каже Ганна Василівна.

«Думаю, цією поїздкою задоволені всі наші паломники, і цими враженнями ділитимуться з навколишніми. Відомо, зокрема з книг про житіє святих, що в давнину було непросто потрапити до Києво-Печерської лаври. Добиралися дуже тяжко, головно йшли пішки, а тепер маємо змогу поїхати, щоб торкнутися до святинь. Думаю, це не остання наша поїздка до Києва. Будемо молитися, щоб Господь допоміг нам здійснювати поїздки не лише до Києво-Печерської лаври, а й до інших святинь нашої країни.

Думаю, що з чверть тепе­рі­шніх паломників побувала в лаврі вперше, а про інші київські монастирі годі й казати. Та й навіть ті, що вже тут були, тепер почули розповідь екскурсоводів про обитель та її святині. Лавра занадто велика, щоб можна було її побачити за день – і двох-трьох днів замало, аби відвідати всі храми, помолитися в них і прикластися до ікон. Лише в Дальніх і Ближніх печерах є по три церкви, в яких щодня провадиться богослужіння, возносяться молитви за людей і за Землю в цілому. Тож навіть ті, хто був тут не вперше, має дуже добрі враження. Побачити Києво-Печерську лавру на власні очі – зовсім не те, що подивитися на неї в телевізорі», – поділився враженнями від поїздки настоятель Свято-Михайлівської православної церкви в Мукачеві протоієрей Іван Гергель.

Закарпатцям це потрібно

Привітав земляків і народний депутат Ігор Кріль, який ці­кавився в людей враженнями від міста та його християнських святинь. «Ми й далі організовуватимемо такі поїздки, бо для людей це добре. Адже часто люди живуть кожен собі зі своїми проблемами, з яких самотужки тяжко вибратися. А побувають тут, і їм стане легше на душі, добре стане. Наше ж завдання – творити добро. Якщо можемо, значить повинні це робити», – пояснив «Старому Замку «Паланку» Ігор Іванович, чому виникла така ідея.

До речі, відвідини київських святинь – не разова акція. Народні депутати від Закарпаття обіцяють, що організовуватимуть для вірян краю різних конфесій поїздки до українських святинь ще багато разів. Перший досвід наочно продемонстрував, що краянам, які завжди славилися побожністю, це справді потрібно.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати