Закарпатська солянка

Вечір. Туман. Невицький замок...

Патріархальне спокійне місто, що потопає у рожевій піні квітучих сакур, — таким запам’ятала Ужгород трирічної давності. Під час недавнього приїзду тонути йому ще не було в чому: все ж таки зима надворі. Втім, не сакурою єдиною!.. Ужгород — столиця Закарпаття й апріорі не може не дивувати. Знайомтеся: перший в Україні етновелнес-готель «УнгварЪскій», який нещодавно відкрився фактично в самому центрі міста.

Знаєте, як буває: побачиш, приміром, якийсь нестандартний будинок, і уява одразу починає малювати всілякі напвіказкові картини. «УнгварЪскій» — серед таких каталізаторів. У дворик його стилізованої під старовину великої будівлі хочеться в’їхати на кареті, запряженій трійкою гнідих красенів-коней. Не інакше. Потім повечеряти гарним шматком запеченої на величезному рожні косулі. Дивлячись, як поволі згасає вогонь, неквапно випити кухоль елю. А перед сном довго-довго слухати нескінченну пісню вітру...

Проте справжній «УнгварЪс­кій» — не постоялий двір з лицарських романів, а сучасний туристично-рекреаційний комплекс із готелем, більш демократичним у плані цінової політики хостелом, бальнеологічним центром, етнобанним комплексом, бюветом з мінводою, рестораном і дегустаційним залом.

Що ж таке етновелнес, словами до пуття й не поясниш. Зага­лом велнес — як ви знаєте, комплекс процедур, завдяки котрому людина стає здоровішою, красивішою й умиротворенішою. Під «етно» зазвичай розуміють наявність національного колориту, у нашому випадку — традиційних карпатських методів оздоровлення. От про них розповісти слів якраз і забракне. Бо як можна описати запах карпатських трав’яних чаїв та олій? Смак цілющих медових настоянок? Так само, як, не відчувши, відрізнити, танцює по вашій розпареній спині березовий, дубовий, трав’яний чи хвойний віник?.. Але головна фішка бальнеоцентру — купання у величезному мідному чані з підігрітою мінеральною водою. Тут слова безсилі й поготів.

Бальнеоцентр «УнгварЪс­кого» однозначно може пишатися і суперсучасною апаратурою та устаткуванням. (Хотілося б вірити, що й рівень професіоналізму обслуговуючого персоналу буде відповідним.) А от у плані зручності та комфорту готельних номерів господарям варто було б дещо доробити. Наприклад, чому там немає столів, а над ліжками — світильників?.. Ще один мінус «УнгварЪского» — те, що його збудовано не в зеленій зоні, де мають розташовуватися такі комплекси.

Зате кухня ресторану, де готують за старовинними рецептами етнічної закарпатської кухні унікальні і, зрозуміло, надзвичайно смачні страви, а також його дегустаційний зал вищі за будь-яку похвалу. Чудові вина, настоянки, наливки, вишукані сири, мед «уприкуску» з надзвичайно цікавими розповідями про історію виноробства, бджільництва та сироваріння... Згадуватимете про все це довго. І з величезним задоволенням!..

...Журналістський записник — чудова штука. Скажімо, сиджу на серйозній прес-конференції, присвяченій туристичним можливостям Закарпаття, поруч із Тонею Малей — «головним туристом» «Газеты по-киевски». І малює колега в моєму записнику поруч із записами про численні гірськолижні комплекси, які будуються в області... принцесу. До чого б це? А до того, що після зустрічі з місцевим керівництвом на нас чекає Ужгородський замок!

Нижче, під зображенням царственої особи, — знову мої записи. Читаємо разом: Ужгородський замок — єдиний у Закарпатті, де в палацовій криниці дотепер збереглася вода, усі інші — засипані. У величному замку, з оглядового майданчика якого відкривається краєвид усього міста, функціонує кілька музеїв. І хоч є серед них і відверто совкові, знайти корисну інформацію можна й там. Зокрема про те, що в закарпатських лісах росте 200 видів грибів. Один із них — так званий яйцеподібний, у чотири рази (!) поживніший за м’ясо. Трембіта, виявляється, не музичний, а сигнальний інструмент і, незважаючи на свій масивний вигляд, важить до трьох з половиною кілограмів. Поряд із трембітами — дуда, наша волинка, фактично абсолютно аналогічна шотландській.

Після замку — невеличка екскурсія Ужгородом. Звичайно, він просто чудовий у травні, коли цвітуть його знамениті сакури та магнолії. Пишаються ужгородці і своєю липовою алеєю, найдовшою у Європі. На ній ростуть дерева різних порід, які по черзі цвітуть ціле літо. Але якщо ви потрапите сюди й іншої пори року, теж знайдете чимало цікавого. Ось хоча б будівля місцевої облдержадміністрації. Її спроектував 1936 року відомий на весь світ чеський архітектор Крупка, автор знаменитої нью-йоркської «Плази». Ужгородський «Білий дім» збудований у стилі конструктивізму, надзвичайно простий, функціональний і водночас вельми презентабельний. Ще одна його родзинка — всередині будівлі. Йдеться про ліфт без дверей, що не зупиняється ні на секунду. Втім, він абсолютно не страшний і, зрозуміло, абсолютно безпечний.

За дванадцять кілометрів на північ від Ужгорода розташований невеликий сторожовий Невицький замок. Зберігся він, на жаль, значно гірше за Ужгородський, але зате саме тут, згідно з легендою, колись давно жила Погана Діва. Яких лишень капостей вона не чинила, як тільки не знущалася над бідними жителями сусідніх сіл!.. Утім, і дісталося потім жорстокій красуні по заслузі. (Щодо подробиць цієї моторошної історії — до екскурсовода.) А загалом Невицький замок — місце, яке налаштовує на дуже романтичний лад. Саме такий, який потрібен для вечері в ресторані туристичного комплексу «Камелот». Тут усе стилізовано під давню добру Англію. Заради справедливості зауважу: хоч стравами зі столу короля Артура нас не пригощали, нарікати на «камелотську» кухню гріх.

Звичайно, ми приїхали на За­кар­паття не в пошуках Святого Грааля. Тому, віддавши належне мистецтву шеф-кухаря «Камелота», вирушаємо милуватися колишнім мисливським замком графа Шенборна, а нині санаторієм «Карпати». Знову ж таки — навесні і влітку, коли тут буяє зелень, ці місця незрівнянні. Але будівля замку така вишукана й ефектна, що вражає й сама по собі, без смарагдового антуражу.

«Проінспектували» ми й низку гірськолижних районів Закарпаття. Наприклад, тільки на одній Міжгірщині нині працює 20 витягів і 15 баз (16 будується), 12 ратраків і дві снігові гармати. Показово, що все це «виросло» за останні п’ять років. Загальні враження: гарні умови проживання, поживна домашня їжа, скрізь є сауна і парильня. Проте які жахливі ведуть туди дороги!.. Зрозуміло, що для шанувальників гірськолижного спорту цей факт ніколи не був перешкодою, але принаймні не дратувати він не може.

Спускаємося з гір і прямуємо до Мукачевого. Перший і основний туристичний об’єкт міста — знаменитий замок Паланок, помпезна військово-стратегічна твердиня, яка відіграла вельми важливу роль в історії Закарпаття. Про нього знають усі, багато хто тут був, тому не розповідатиму про славний родовід замку, неймовірні події, що тут відбувалися, й не описуватиму тамтешніх красот. Нагадаю лише, що, оглядаючи замок, не варто забувати про його «чародійства». Як-от — обов’язково доторкніться до скульптури Іоанна Непомука, яка приносить щастя, а також загадайте бажання і потримайтеся за палець пам’ятника Федору Корятовичу. Пам’ятаєте: у дива обов’язково потрібно вірити. Інакше вони розчаруються в вас.

До відправлення потяга лише година, котру використовуємо для прогулянки центром Мукачевого. Якби не українські вивіски і рідна мова навколо, спокійно можна було б подумати, що ми десь у Польщі або Словаччині — такий європейський вигляд має це чистеньке й чепурне містечко. Потім — знімок на тлі знаменитої ратуші і, звісно ж, рейд на центральний ринок. Купуємо запашний закарпатський мед, духмяну паприку і не схожий на жоден інший «Селиський» сир: удома однозначно будуть задоволені закарпатськими сувенірами. І це передчуття теж із розряду тих, що збуваються. Бо це ж Закарпаття!

За організацію прес-туру автор дякує ДП «Українська туристична інфраструктура», Всеукраїнській молодіжній хостел-асоціації та Асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб України».

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати