Нині вона є автором семи книг. Як поет-пісняр, відзначена обласною премією, а недавно їй присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».
І ось тримаю в руках її невеличку і гарно оформлену книжечку. Нова збірка С.Сороки особлива — це доземний уклін людям, які свою самовіддану працю присвятили книзі, які створили, зберегли і збагатили бібліотеку — ровесницю університету.
Софія Сорока зізнається: „Минуло 37 років, як я працюю в науковій бібліотеці УжНУ і вдячна Богу, що я тут, серед цих людей». І далі продовжує: «Я думаю, ніхто не заперечить мені, що майже всі вчені нашого університету користувалися працею нашої бібліотеки, яка своїми жіночими руками подала їм не одну сотню книг».
Софія Сорока своїми віршами складає своєрідний гімн своїй альма-матер, її студентам, своїм друзям,колегам,хранителям мудрості. 60-річному ювілею УжНУ поетеса дарує такі рядки:
Слава, віра і авторитет —
Ужгородський університет!
До болю рідну їй університетську бібліотеку С.Сорока з любов'ю називає «моя Святиня», підкреслюючи цим, що це місце є для неї особливим, дорогим і шанованим. Бібліотека для неї ще й справжня «скарбниця знань», «здається, навіть стіни знають тут усе».
Софія Сорока віддає дань і шану організаторам всієї діяльності університету, її ректорам Дмитру Чепуру, Володимиру Лендьєлу, Володимиру Сливці, Миколі Вегешу.
Життєздатністю сповнені поетичні рядки С.Сороки, присвячені своїм нинішнім колегам.
Для кожної колеги у неї рядок за рядком знайшовся віршик. Поезії С.Сороки позбавлені модної нині похмурості, а сповнені людського оптимізму:
"Хай нові дні відкривають
обійми,
Свіжі ранки торкають
крильми... "