Адальберт Ерделі настільки потужна особистість, така Велич-глиба, що про нього не напишеш кількома абзацами – навіть книги замало, тому репортажний опис виставки – це всього-навсього маленький штрих у потужній історії митця. Художник, графік, письменник, філософ – багатогранна особистість, якому якнайкраще пасує цитата Оскара Вайлда, яку також часто вживав художник: «Справжній художник містить в собі ознаки всіх мистецтв».
Знайомитися з творчістю Ерделі у жодному разі не можна через посередництво художніх альбомів або моніторів ґаджетів, адже жодна ілюстрація не відтворює те багатство внутрішнього світу та кольорового спектру митця, яким воно є насправді. Адальберт Ерделі писав: «Колір – це вібрація, живопис – трепетання кольорів», «Я неспокійний, люблю кольори-барви – в цьому зміст усього». Він – Маестро кольору, всі свої емоції та вираження передавав через колір і завжди скаржився, що йому не вистачає фарб, щоб передати те, що він відчуває та бачить.
Мюнхен і Париж – величні художні форпости Європи того часу, коли жив і творив Митець. Ерделі студіював, розвивався і працював там, але маючи змогу залишитись та, безперечно, досягти в Парижі світового визнання… він повертається додому. Що ж, це його нелегкий хрест, який він ніс упродовж усього подальшого життя, проте його самопожертва зробила маленький старовинний Ужгород містом художників. Завдяки Маестро частинка душі прекрасного французького Міста закоханих оселилася назавжди в місті над Ужем.
«Париж в Ужгороді» – таку назву отримала експонована в Пряшеві експозиція. На ній представлені 27+1 картина – це пейзажі, натюрморти та кілька портретів, написаних Майстром переважно в 1920-1940-их роках. Навіть така маленька експозиція дає змогу чітко побачити та виокремити ранній («Склянка з водою», «Хати під пагорбом», «Портрет батька», Мюнхенський («Портрет жінки, що сидить», «Краєвид»), Французький («Дерева біля річки», «Над водою (Міст)», «На мосту») та вже післявоєнний живопис митця («Пейзаж з хаткою», «Портрет гуцулки»).
Чому саме так: «+1» картина? Тому, що одна картина, включена до камерної експозиції, не належить пензлеві самого Маестро. Йдеться про роботу «Клоун», 1931 року виконання, яку раніше приписували пензлю Адальберта Ерделі. Більшість шанувальників та мистецтвознавців творчості митця вже давно схилялися до думки, що «Клоун» «випадає» із художньої стилістики та жанровості Маестро, й нарешті картину було ідентифіковано як роботу Ерделі, але Ференца Ерделі (1904-1959), уродженця Будапешту, однофамільця та сучасника Адальберта. Тим не менше, робота представлена на розсуд глядачів.
Олександр Нікітчук, Фундація розвитку закарпатського мистецтва
читачка 2017-09-12 / 22:22:26
Протягом останніх років лише і чути: "Ерделі, Ерделі". Нічого особливого у його картинах не бачу, тим паче, не хотіла б мати їх у своїй хаті.
Читатель 2017-09-12 / 21:15:25
Данный пример еще раз доказывает - главное не квалификация художника, а его имя. Я бы, лично, никогда такое вот не купил, и не повесил бы у себя дома. Допустим, у кого-то, дома такое висит. Но... Греет ли оно душу? Увы! Греет мысль, что "эта картина стоит много". А красота ее, или некрасота - дело десятое для таких потребителей.
Но, Бог с ним. Другая проблема. Многие художники сетуют - их картины очень плохо продаются. А не потому ли? ))) Нарисуют картину, скажем, за час, и хотят уже за нее большие деньги! Нормально? Нет. Так быть не должно!
А вот, картина, которая рисовалась многие часы (!), действительно имеет право стоить очень много! К примеру, потратил бы художник на картину 100 часов, и выставил ее по цене, скажем, 6 тыс. гривен - это нормально!