Ужгородець Антон Симкович про навчання у Кембриджі, євроінтеграцію України та мандри світом (ВІДЕО)

 Були мрії про політичну кар’єру, мандри та наукові дослідження. Антон Симкович – після закінчення кафедри соціальної роботи УжНУ – раптом… зник. Виявилося, що ужгородець вступив до престижного Каліфорнійського університету у США, а  потім продовжив навчання у Кембриджі. Вивчав соціологію та кримінологію, написав повноцінне англомовне наукове дослідження про феномен українських тюрем та трансформацію   в Україні після отримання незалежності. Антон Симкович – один із небагатьох молодих українських науковців, котрий після навчання у престижних західних вишах, повернувся до України. Якийсь час викладав у Києво-Могилянській академії соціологію. Нині ж працює і пише наукові розвідки у Йоханнесбурзі – столиці Південно-Африканської республіки. Виховує дворічну доньку, займається різними видами спорту та багато подорожує.

Антон СИМКОВИЧ, науковець, соціолог, мандрівник

Вступати в університет – це не міхи тягати, важкого нічого немає. Але я цілеспрямовано до цього йшов, я вчив мову, ходив до англомовної школи, сам навчався, спілкувався з людьми, які навчалися закордоном, спілкувався з іноземцями, які приїздили в Ужгород.  Реальним поштовхом  стало те, що я програв тоді вибори до міської ради, лише 26 голосів мені не вистачило, аби туди потрапити.  Поїхав закордон і я дуже задоволений, що так сталося. Це рішення кардинально змінило моє життя, розкрило повністю нові горизонти. Після цього розвиток не спинити. Але мене завжди тягне в Ужгород, це як у пісні. Завжди хотів сюди повернутися. Плюс – прагнув в Україні долучитися до становлення нового студентства, нових спеціалістів. Тому вирішив приїхати в Україну і викладати тут, у Києво-Могилянці, працював там три роки, поки мене звідти не попросили. Зараз я проводжу дослідження, пишу наукові статті з досліджень проведених в Україні та Англії, працюю в Університеті Йоханнесбургу, зараз я дослідник, але не викладаю.

Аби побудувати Європу в Україні, необхідно самим стати відповідальними громадянами, — переконаний Антон Симкович.

Антон СИМКОВИЧ, науковець, соціолог, мандрівник

Коли ми говоримо про євроінтеграцію, то у нас в уяві якась ідеальна Європа. Але насправді Європа дуже різна, іноді дуже суперечлива. Коли ми говоримо про якусь європейську цінність чи модель, це уявний ідеал. Звісно, добре, що ми їх маємо і маємо до чого іти. Втім, хто я такий щоб щось радити? Думаю, потрібно бути більш відповідальними. От весь час, коли у нас вибори, я дивуюся вибору людей. Перше, з чого було б варто почати наші зміни – це обирати політиків, які є відповідальні. Часто нарікаємо, що вони є безвідповідальні. Але часто це ми такі, виборці, які таких обирають.

Про реформи часів незалежності та побудову європейського суспільства в умовах сучасної України.

Антон СИМКОВИЧ, науковець, соціолог, мандрівник

Реформи є, про них варто говорити. Наприклад, децентралізація. Кошти нарешті перестали викачуватися до Києва, звідки раніше через певні преференції вони поверталися до регіонів. От наприклад, навіть в Ужгороді: дороги почали ремонтувати. Але ж це не тому, що мер у нас став добрий, а тому, що гроші залишилися. Як ми дізналися, хто нами керує, чи звідки у депутатів є каплиці, мощі святих і по три літака? Це реформа відкритості доходів. Але чомусь все у нас не доводиться до кінця. Краще одну реформу провести, але так, аби вона закорінилась, інституалізувалась. А те, що ми за усе взялися, до людського не довели. Навіть з тим електронним декларуванням. Але реформи є. Те, що ми кажемо євроінтеграція. Мені, чесно кажучи, смішний цей термін Євро. От як євроремонт, як щось хороше. А що саме воно у себе включає – ми не знаємо. Варто говорити про хороше, є багато позитивів, щось змінилося, дещо поверхово, але є.

У Європі авторитет викладача визначає не посада, а людські та професійні якості. Про роль університету у побудові громадянського суспільства та розвитку активної особистості.

Антон СИМКОВИЧ, науковець, соціолог, мандрівник

В Англії, Європі є різні виші, різні підходи до навчання, до викладання. Мені здається, там студенти більш мотивовані, хоча теж так однозначно стверджувати не можна. Там до навчання ставляться більше, ніж як кузня кадрів. Університет дає все: людина має можливість розвиватися, займатися спортом, театральним мистецтвом, в гуртках, організаціях, політичних партіях. Це все там починається, або не так: бурхливо розвивається у студентські роки. А у нас, чомусь, університет асоціюють лише зі складанням сесії, а ще погуляти, познайомитися з багатьма людьми. Так, це великий плюс, великий елемент університетських буднів, але на цьому університет не має закінчуватися. Він має дуже широку функцію у суспільстві. Це добре, що в Україні стільки людей мають змогу навчатися. Тому що на Заході, особливо у США, освіта є недоступною, малий відсоток людей має можливість отримувати освіту. У Європі ще є країни, де освіта залишається безкоштовною. Університет – платформа, де будується багатогранна, різнобічна людина, провідник суспільства. А не просто передати знання із старих книжок, які викладачі начитали під час лекцій, а студенти забули на наступний чи того ж дня.  

Геолокація для Антона Симковича – річ другорядна, переконаний: розвиватися можна у будь-які точці світу. Втім, Ужгород залишається рідною місциною.

Антон СИМКОВИЧ, науковець, соціолог, мандрівник

Кожна людина малює свою власну Європу. Ужгород він є Європою, якщо подивитися на спадщину – це цілком центральноєвропейське місто. Треба взятися за нього. Перше, що треба зробити з Ужгородом, це вимити-вичистити його, не забруднювати повітря, з машинами щось зробити, з парковками, велорух нарешті зробити людський. Звичайно, має бути відкритість влади: куди ідуть гроші, як вони витрачаються, хто робить пріоритети розвитку, куди місто розвивається. Я хотів би побачити Ужгород іншим, є люди, є друзі, які щодня роблять це місто кращим, ініціатив тут не бракує, шкода, що їх мало підтримують. Покращують місто, можливо не аж надто змінюють місто. Але це острівець нормального цивілізованого міста буде в Ужгороді.

Ужгородець знає п’ять мов: українську, російську, англійську, іспанську та угорську. Та на цьому не зупиниться. «Життя не терпить інертності й сірості», — запевняє Антон Симкович.

Антон СИМКОВИЧ, науковець, соціолог, мандрівник

Дайте мені горня кави і я переверну світ. Я без кави не можу. Ну, як не можу. Коли іду кудись далеко у похід, у  гори, не буду тягнути з собою ще і міх кави, тут кожен кілограм важливий. Але я каву люблю, я від кави залежу, і ціную, кава є важливим елементом моєї рутини. У мене робота є частиною життя, а не навпаки. Спорт я дуже люблю, а більше як фізкультура. Я не є якимось атлетом. Із 7 років (а це уже більше 30 років) займаюся гірськолижним спортом, 5 років тому купив собі велосипед, їжджу у веломандрівки. Бігаю, плаваю, прес качаю. Коли жив у Кембриджі, займався веслуванням. Навіть забагато веслував. Вирішив спробувати веслування як спорт, оскільки Кембридж цікавиться цим видом спорту, а потім не зміг зупинитися. В житті я встигаю все. Сплю по 5-6 годин, можу зранку працювати, потім бути з дитиною, можу іти в якихось справах, потім час для спорту, читаю, з друзями бачуся, вночі знову працюю, а вже потім сплю.

Головне у житті  прагнути до різноманіття, до нових звершень і сприяти тим змінам, які хочемо бачити у світі. Антон Симкович про відкриття нових країн та адаптацію у світових спільнотах.

Антон СИМКОВИЧ, науковець, соціолог, мандрівник

Був десь у 60 країнах. В одних жив тривалий час, в інших бував суто два-три дні. Коли їду в країну, намагаюся її пізнати. Я майже ніколи не зупиняюся у готелях. Завжди намагаються бути серед населення, користуюся громадським транспортом, намагаюся займатися тим, чим займаються місцеві. Я їду туди не так подивитися на пам’ятники, пам’ятники архітектури і музеї, поспілкуватися з людьми. Знання мов завжди допомагає, намагаюся вчити якусь нову мову, подобається дуже бюджетний, але дуже освітній стиль мандрування, коли ти просто поринаєш у життя, кожна країна – це море людей.

Антон увесь час щось планує, та це радше прагнення, а не глобальні цілі. Змінило ж чоловіка, як переконаний він сам, батьківство. Маленька донечка вчить бути відкритішим та радіти дрібницям.

Антон СИМКОВИЧ, науковець, соціолог, мандрівник

Нема у мене якихось амбітних цілей. У мене завжди була звичка вдосконалюватися. Зараз я прагну стати кращим батьком. Це такий reality check. Бачиш на скільки є багато речей, на яких ми зациклюємося, не варті ні часу, ні уваги, ні тим паче нервів. Дитина дає кращий поштовх цінувати життя і бачити наскільки воно прекрасне. А те, що ми думаємо, що воно прекрасне, то вина наша, а не ж держави, третьої сторони, ми самі можемо покращити. А діти дають шанс показати на скільки ми можемо радіти обмеженому колу речей. Від дітей можна багато чому навчитися.

Зараз Антон Симкович прагне знайти працю в Європі, і також готовий повернутися до викладацької роботи в Україні.  Попереду – нові наукові розвідки, соціальні дослідження, мандри та відкриття… Де б не знаходився чоловік – у серці незмінно Ужгород та рідні люди.

Теги: Кембрідж, мандри, Антон Симкович

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати