Закарпаття: Синку мій, кровинонько моя, де ти?

-  Сядьте, Маріє Іванівно, і візьміть себе в руки. Шукаємо. Я вам і вчора казав: знайдемо. Людина - не голка в копиці сіна.

Відвів погляд від благальних, заплаканих очей. 1 де той хлопець подівся?

Вийшла з кабінету, сперлася на стінку, мало не впала. Боже, і за що така кара.

...Був теплий серпневий день. І Іообідали всією сім'єю. Молодший син Ігор побіг у сусідній двір, там хлопці грали у футбол. Старший Андрій вирішив піти на річку. Марія Іванівна провела його ласкавим поглядом. Виріс хлопець, аж не віриться, що через два місяці йому вже виповниться двадцять один. Закінчив Андрійко ПТУ. працював в одній фірмі столяром. Хвалили його, казали, що золоті руки має. Батьки не могли натішитися. Ще декілька років і наречену в дім приведе. А там і молодший дорослим стане.

Матері приємно, що хлопці виросли слухняними, з повагою ставляться до старших. І сусіди ніколи поганого слова про них не скажуть.

- Не затримуйся довго, Андрійку. - Марія Іванівна поправила комірець на синовій сорочці. - Щось хмариться, може дощ буде. Щоб не змок.

-1 де ти, мамо, ті хмари бачиш? - засміявся Андрій. Пішов. І... додому не повернувся.

...З того серпневого дня вже минає третій рік. Марія Іванівна

виплакала очі. Де тільки не побувала жінка, то кого тільки не зверталася за допомогою! Усі заспокоювали: не маленький, повернеться. Материнське серце розривалося від болю. Стала сама на себе не подібна. Зціпивши зуби, скам'янівши від горя, вона вперто не хоче вірити, що її синочка, її кровиночки вже нема. І ніхто її в цьому не зможе переконати. Тіла, каже, ніхто не знайшов. Отже, він живий.

Звернулася в усі газети краю, просила людей допомогти. Молодший син з острахом дивився на маму, не відходив від неї ні на хвильку. Чоловік почорнів від горя. Минав день заднем. На березі річки знайшли одяг Андрія. Надія, як свічка, топилася на очах. Але коли водолази тіла не знайшли, надія знову воскресла. Живий, живий мій синочок. - підказувало серце.

Ніколи не вірила ворожкам, але тут вирішила таки поїхати до одної, яку знайомі добре знали і дивувалися її всевидющості.

- Живий ваш син, не треба його оплакувати. - сказала впевнено ворожка. - Чекайте, він обов'язково повернеться.

Минув рік, минув другий, третій... А мати чекає. Хіба можна полічити, скільки було недоспаних ночей?

А оце недавно їй приснився сон. Прийшов Андрійко і каже: «Мамо, вибач, якщо можеш за ті сумні дні. які ти через мене пережила. Пробач за твої сльози. Поклади, мамо, мені на чоло свою руку і благослови на життєву путь. Коли ти поряд, мамо, мені нічого не страшно».

А вона, мати, наче заціпеніла. Руку не може підняти, очі їй застеляє біла пелена. Син постояв, постояв і мовчки пішов із кімнати. Через хвилину почула, як сміявся він разом з братом, щось пригадуючи.

Потім Андрійко знову відчинив двері і сказав: «Я - живий, мамо. Більше не плач і просім, якщо можеш».

Пробудилася. Місячне сяйво, пронизуючи мереживо тюлевої занавіски, тихо і м'яко лежало на стіні, на підлозі, на столі. Мирно, наче підкреслюючи домашній спокій, цокав годинник. Мовчки дивилася на двері. Наче чекала, що зараз дзвінко дзенькне клямка, двері відчиняться і зайде він, її синок. І знову, як у сні, скаже: «Я повернувся...».

...Ця сумна історія не видумана, вона трапилася три роки тому. Імена героїв з етичних міркувань змінено. Мати, всіма шанована у районі людина, працює на відповідальній посаді. Щодня ходить на роботу, вдивляючись по дорозі в обличчя кожного юнака. Де ти, синку? Що з тобою сталося? Але знає: він живий, її Андрійко.

Боже, дай сили цій милій жінці дочекатися повернення сина.

Хоч імена і змінені у цьому матеріалі, але фото - справжнє. .Може, хтось щось знає, то відгукніться. Не дайте згаснути материній надії.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати