Закарпатський самогон возили Леоніду Брежнєву

Петро Грицищук (крайній зліва) за святковим столом зі своєю родиною

У селі Малий Раковець Іршавського району Закарпатської області женуть найкращу на Закарпатті самогонку.

Це гірське село розташоване у підніжжі трьох гір на семи пагорбах. Проживає тут 3,5 тис. людей. Є присілок Буковецький Потік. До правління Леоніда Брежнєва люди жили там бідно, дахи їхніх осель були вкриті папороттю, через що отримали назву ”папоротяники”. У лісі збирали ягоди, гриби, з яких виживали. За прикладом колгоспів на своїх городах садили фруктові дерева. Із плодів гнали самогонку й носили пішки до Хуста. Завдяки цьому бізнесу підняли село. Нині ”папоротяники” живуть у добротних оселях із євроремонтом та євромеблями, мають машини.

Петро Грицищук, 58 років, працює охоронцем Закарпатського обласного радіотелевізійного передавального центру в місті Хуст. Робота позмінна. Нині він удома, варить самогонку.

— Зазвичай малораківчани женуть самогон у невеликих закритих приміщеннях, подалі від зайвих очей, — розповідає чоловік.

На дно латунної бані, так називається великий 150-літровий баняк, господар ставить чотири невеликих камінці, наливає 5 л води. Приносить іще один баняк, трохи менший. До нього наливає  бражку з переброджених яблук. Під банею розкладає вогонь.

— Тепер будемо помішувати, аби кериня рівномірно розігрілася й не пригоріла. Щоб самогонка не була пекучою, а пилася, як мед, треба пильнувати, аби вогонь горів невеликий і регулярно міняти гарячу воду на холодну, — пояснює знавець самогонної справи.

Він постійно в русі. Запевняє, що міцний напій робить тільки для родинних потреб. В основному з яблук, груш, слив. Презенти  часто дає пляшкою самогонки. Спиртними напоями не зловживає, а ось для апетиту та профілактики різних захворювань перед вечерею може перехилити децу — 100 г.

Петро Грицищук згадує, як відомий закарпатський кукурудзівник, Герой соціалістичної праці Юрій Пітра возив не одну корчагу з малораковецькою самогонкою Леоніду Брежнєву до Москви. Однією з умов генсека було те, що міцний напій мав зберігатися в бочці з шовковиці.

За годину-другу з маленького отвору циліндра починає капати. Чоловік пояснює, що це первак, його треба переганяти. Пробує на смак і ллє з ложки на вогонь. Чим вище полум’я, тим сильніша паленка. Щонайменше має 40 градусів, а може бути і 60–70.

Малораківчани за часів Австро-Угорщини, Чехословаччини самогон гнали лише з фруктів. Рецепт був простий. Стиглі плоди насипали до дерев’яних бочок, переважно зі столітньої шовковиці, де вони бродили упродовж трьох-чотирьох тижнів. Потім брагу носили в гори, поблизу потічків, і двічі переганяли.

За Чехословаччини селяни їздили та ходили до Румунії по спирт, який потім розводили водою і продавали. Річку Тису перетинали уплав уночі. Аби потік не поніс людей, вони бралися за руки по 10–20 чоловік і так діставалися до другого берега.

Після Другої світової росіянин з українським прізвищем Москальчук, прижившись у гірському селі, почав гнати самогон із цукру. Рецепт закваски знав лише він і довгий час не хотів ним ділитися. Селянам таки вдалося його дізнатися. З тих пір напій називають ”одинадцяткою”. Бо для приготування потрібно 10 кг цукру й 1 кг дріжджів. Усе розвести у 50 л теплої води. Тримати шість-сім днів у теплому місці, щоб бражка перебродила. Потім двічі перегнати. Виходить 7–8 л. Тоді цукор був дефіцитом. Люди їздили до Львова, у Ходорів, на завод. Звідти його привозили багато.

У 60-х роках минулого століття  почали гнати самогонку з пшениці, вівса, жита. Нині на столах малораківчан самогонка з чого завгодно — із фруктів, ягід, цукру, зернових культур. Найцінніша — з груш, абрикосів, слив без кісточок. Цукрянку продають по 10 грн за 1 л, а сливівку — по 20 грн. Із паленки роблять різноманітні настоянки для лікування недуг, натирання болючих місць.

”Сухий закон” Горбачова був на руку всім. Із прилавків магазинів зникли спиртні напої якраз у той час, коли люди знали їм ”ціну”.

Малораківчани уночі займалися самогоноварінням. Селяни згадують ті часи з гумором. Довговічний дільничний міліціонер у той період стільки випив, конфіскував і перепродав самогонки, що якби ту рідину злити докупи, була би друга Тиса. Якщо знаходив самогон в обійсті, то все забирав і ставив у багажник свого триколісного мотоцикла. Потім продавав і пив зі своїми товаришами.

Петро Грицищук розповідає, що за часів його легінства малораківчани пили небагато — штемпеликами у 25 г. Весілля на 50–60 людей могли відгуляти з 2 л самогонки.

У селі є звичай: коли у сім’ї народжується немовля, батьки закопують корчагу з самогонкою 30–50 літрів у землю й викопують лише на весілля.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати