Директор видавництва «Академія» Василь Теремко каже, що творчість Д.Кешелі давно його вражала. «Читач реагує на знайомі йому сигнали. Так от, книги Д.Кешелі – всі ніби про мою рідню», – сказав видавець. Натомість автор розповів, що останнім часом живе відлюдкувато, у рідному селі, разом з персонажами своїх творів. Видавцю він дав повну свободу. Єдине, що зробив, – це фото для книги, на якому виглядає справді наче Аль Капоне.
А от літературознавець Дмитро Федака відзначив полікультурність романів автора, яка виявилася вже в дебютній збірці «Дерево зеленого дощу». Михайло Рошко нагадав, що Закарпаття входило до складу багатьох держав, але своєрідною закарпатською столицею є Кешелева Ловачка, навколо якої танцюють всі інші столиці.
До розмови долучилася і колишня голова села Пацканьово Марія Михайлівна Панько. Колись їй доводилося долати десятки кілометрів, щоб здобути вчительську освіту. І шлях проходив якраз через Ловачку, тому всі персонажі письменника їй такі рідні.
Михайло Делеган втішений тим, що творчість Д.Кешелі дає нам віру. Зараз, коли тільки й чуєш про біду, горе, невдачі, нам дуже потрібні такі книги. Поетеса Ольга Тимофеєва каже, що на творах письменника виросла вся її родина. А фольклорист Іван Хланта нагадав, що Кешеля змалку ріс серед фольклорної стихії. То ж у його творах іноді важко відрізнити – де народне, де авторське.
Юрій Бідзіля, завідувавач кафедри УжНУ вважає, що Закарпаття мають знати не за тим, що тут розквітає контрабанда та сепаратизм, а саме за такими талановитими творами.
Фото Іванки Когутич