— Сергію Васильовичу, ви задоволені тим, як служать ужгородські хлопці?
— Так, ваші призовники загалом дуже порядні, зарекомендували себе добре. У березні 2005 року, коли мене призначили командиром корвета “Ужгород”, там було 30 строковиків із Ужгорода, Мукачева та інших закарпатських населених пунктів. Минулоріч, правда, корабель став резервним, штат зменшився, і маємо всього одного ужгородця — Едуарда Ребрея з цьогорічного весняного призову. Але зараз доберемо ще.
— Уже знаєте, скількох?
— За планом, із Закарпаття до військово-морських сил має піти 12 чоловік, і вони завтра ж (ми розмовляли з паном капітаном у вівторок – авт.) поїдуть зі мною до Севастополя. Там їх обмундирують, трохи підучать і розподілять на конкретні точки. Звісно, на корвет “Ужгород” потраплять не всі, але ж хтось із новачків таки служитиме в нас.
— Для служби у ВМС є якісь особливі вимоги?
— У нас вимоги до особового складу трохи вищі, ніж загалом для армії. Зокрема освіта має бути не нижча за середню, добре якщо вона професійна. Звичайно, беремо до уваги медичні показники, фізичну підготовку. Зріст, зовнішній вигляд — це все не так важливо, головне, щоб людина мала бажання служити на морі. Юнаки з вищою освітою проходять у нас службу 9 місяців, із середньою — півтора року. Маємо сорокагодинний робочий тиждень плюс чергування, себто 5 робочих днів від 8.00 до 17.50. Звісно, якщо корабель виходить у плавання, то режим інший: 6 годин вахта, 6 — відпочинок.
— А як ставитеся до задекларованої Юлією Тимошенко ідеї переходу армії на контрактну основу вже з наступного року?
— У принципі, ми за контрактну службу, для нас це кращий варіант. Інша річ, що реалізувати його в такі стислі терміни неможливо, потрібні час і кошти. Зараз військовослужбовець може підписати з командиром частини контракт строком від 3 до 10 років, але зарплату він отримує 1400—1600 грн., залежно від звання і займаної посади. Є, звичайно, соціальні гарантії на зразок страхування, відпустки, пільг, медичного обстеження і лікування, але основні камені спотикання — це житло і достойна зарплата. Бо небагато бажаючих 3 роки жити в морі на залізі й отримувати за це якийсь мізер. Щоправда, платню обіцяють збільшити суттєво, але коли це буде...
— До речі, Сергію Васильовичу, стихійне лихо в Криму не зачепило ваш корабель? І взагалі, можете описати свої враження від шторму?
— Я не був очевидцем, бо якраз у той час їхав поїздом до Ужгорода. Але знаю, що шторм трохи зімнув кормову частину нашого корвета. Ну, що робити? Будемо ремонтувати...
— А загалом, окрім того, що ви набираєте для служби на корветі хлопців з Ужгорода та й цілого Закарпаття, шефські зв’язки з містом ще якось проявляються?
— Ми регулярно отримуємо муніципальну газету “Ужгород”, у нас відлагоджена співпраця із відділом оборонної та мобілізаційної роботи Ужгородської міської ради, військкоматом. Там працюють чудові люди, побільше б таких. Але поле діяльності у цьому напрямі могло б бути дуже широке. Наприклад, коли я служив на БДК “Костянтин Ольшанський”, як правило, шефи приїздили на всі наші воєнні свята, привозили допомогу: від цукерок і печива до книжок, телевізорів, музичних центрів і відеомагнітофонів. Подарували також безлімітний мобільний телефон для загального користування, і матросам не доводилося йти за 3,5 км до найближчого селища, щоб зателефонувати додому. Зрештою, вони це робили для своїх же хлопців, котрі служили на “Костянтині Ольшанському”.
P.S. Не за горами 6 грудня, ДеньЗбройних сил України. Можливо, ужгородські бізнесмени теж захочуть надати посильну допомогу своїм землякам, котрі служать на корветі “Ужгород”. З пропозиціями звертайтеся у відділ оборонної та мобілізаційної роботи Ужгородської міськради (тел.: 61-23-00, 3-35-80).