Ужгород: Інвалід II групи Галина Віраг допомагає людям із обмеженими фізичними можливостями стати повноцінними членами суспільства

Досить суспільству відводити очі. Час вже зрозуміти, що поряд із нами живуть люди, які мають обмежені фізичні можливості і потребують нашої допомоги. Про них важко писати, бо нелегко залишатися на межі коректності, не образити мимоволі, або навпаки — не впасти в зайву сентиментальність. Розмова з Галиною Віраг вийшла невимушеною та щирою. Незважаючи на те, що вона інвалід II групи, ця жінка не лише знайшла себе та своє місце в суспільстві, але й допомагає відшукати його іншим. Тим паче, що працює вона в Закарпатському регіональному центрі соціально-трудової реабілітації та професійної орієнтації «Вибір».

Донька та мама: Вікторія і Світлана Лисюки.
Донька та мама: Вікторія і Світлана Лисюки.

Я ТАКА, ЯК І ВСІ

Вона не змирилася зі своїм вродженим каліцтвом. Все своє свідоме життя докладає максимум зусиль у боротьбі за «місце під сонцем» і мріє змінити черствість людей на доброту та співчуття.

Таке чуттєве сприйняття світу Галина, напевно, успадкувала від батька, котрий був художником. Та й народилася вона на привітній Перечин-щині у селі Раково, де люди завжди допомагають один одному. Згодом вона з батьками переїхала до Сторож-ниці, де й зараз живе зі своєю мамою, теж інвалідом. Батько вже помер, а старший брат живе окремо зі своєю сім'єю, тому двом жінкам-інва-лідам важко доводиться на господарстві. Та Галина Аладарівна не любить скаржитися на життя, адже по роботі стикається ще й з більшими проблемами людей з обмеженими можливостями.

«Коли мені було 15-17 років, — розповідає Галина Віраг, — я повністю закрилася в собі. Але згодом знайшла сили, аби не залежати від батьків, і пішла працювати піля восьмого класу на плодоконсервний завод на рівні зі здоровими людьми».

Працю вона поєднувала з навчанням і, отримавши спеціальність секретаря, змінила місце роботи. Проте за два роки фірма розпалася, і Галина просто опинилася на вулиці. Після року безробіття знову стала на роботу на той же завод, де пропрацювала п'ять років. Проте працювати доводилося в важких умовах (стояти на ногах треба було цілий день), тож вона звернулася до центру «Вибір» у пошуках нової роботи. «На заводі я ніколи не наголошувала на своїх вадах і не хотіла, аби до мене ставилися зі співчуттям та жалістю, — згадує жінка. — Я працювала як всі, а інколи ще й краще. І дивувало те, що деякі люди почали мені заздрити та заважати нормально виконувати свої обов'язки».

СОЦІАЛЬНИЙ ПРАЦІВНИК — МОЄ ПОКЛИКАННЯ

У центрі «Вибір» роботу Галині таки знайшли, ще й допомогли вступити в УжНУ на факультет суспільних наук за спеціальністю соціальний працівник. За її словами, вступ до університету, де вона навчається вже на другому курсі, був чи не найважчим кроком у житті. Галина боялася, що в її віці бути студенткою парадоксально,

що однокурсники не сприйматимуть її. Але побоювання Галини виявилися безпідставними: однокурсники прийняли її в свою сім'ю як рівну.

Жага до нових знань та вражень завжди вабила Галину, тому вже майже рік вона допомагає людям з обмеженими фізичними можливостями у центрі «Вибір».

«Наш офіс відкривається і закривається з Галиною Аладарівною, — каже директор центру Василина Марко. — Як керівник я цілком на неї покладаюся, а інваліди завжди отримують вчасну допомогу».

Вона зовсім не нарікає на свою нелегку долю, а робить усе можливе, щоб і самій чогось досягти і поділитися своїм рецептом успіху з іншими. «По-перше, треба завжди піднімати свою самооцінку і вважати себе таким, як усі. По-друге, — в жодному разі не боятися спілкування, адже саме так можна повернути впевненість у собі. І, по-третє, необхідно поставити перед собою мету й сміло йти до неї. І, звичайно ж, найголовніше — реалізувати її».

А метою Галини і надалі залишається робота в благодійній та соціальній сфері. Допомагати таким, як вона, стати повноцінними громадянами суспільства, не бути для нього закритою темою.

У цей складний час і в цілком здорових людей опускаються руки перед труднощами. А наша героїня впевнено йде до своєї мети. Єдине, що б вона змінила у своєму житті, — це не упустила б те кохання, яке було на її життєвому шляху. Та Галина Віраг вважає, що в неї все ще попереду.

Діана Силадій
12 листопада 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

19:38
/ 1
Підтвердили загибель військового Олександра Ластівки, який три роки вважався зниклим безвісти Фото новина
17:43
Чопські прикордонники викрили спробу незаконного перетину кордону Фото новина
11:58
На Закарпатті оцифрують 15 старовинних дерев’яних церков XV–XIX століть Фото новина
11:32
Чорногора Фото новина
11:28
Чорна гора Фото новина
11:24
Черемша на Вододільному хребті Фото новина
11:21
/ 1
Чайна плантація Фото новина
11:17
Урочище Кузій Фото новина
11:13
Торф’яне болото “Чорне багно”: природна пам'ятка, врятована бобрами Фото новина
11:08
Сакури в Ужгороді та Мукачеві Фото новина
11:00
Полонина Боржава Фото новина
10:55
Пізньоцвіт осінній в заказнику Пасіки Фото новина
10:50
Нацпарк «Ужанський» Фото новина
10:45
Найстаріші дуби України: Дідо-дуб і Чемпіон Фото новина
10:22
/ 2
В Ужгороді попрощаються з полеглим на війні з рф захисником Микитою Шельдяєвим Фото новина
10:13
Верхове болото “Глуханя” Фото новина
10:09
Долина нарцисів – примандрувати з льодовиком, щоби квітнути людям на радість Фото новина
10:03
/ 2
У Ясінях, Перечині та Великому Березному відбудуться тренінги з природничої педагогіки: відкрито реєстрацію
17:23
У Мукачеві попрощаються з Героєм Ігорем Павловим, який понад рік вважався зниклим Фото новина
14:43
/ 6
В Іршаві розслідують дії працівників ТЦК
17:53
Подорож до урочища Кевелів у Карпатський біосферний заповідник: програма екоосвітнього туру для школярів Фото новина
14:41
В Ужгороді водій із ознаками наркотичного сп’яніння відмовився від огляду Фото новина
12:45
/ 1
Туристи сфотографували Брокенського привида у Карпатах Фото новина
10:56
Дружині загиблого закарпатського прикордонника вручили державну нагороду Фото новина
23:47
/ 5
ПФУ на рік запізнився з апеляцією на "захмарну" пенсію колишнього прокурора-"кіндерсюрприза" з Закарпаття Казака, що виїхав у Швецію
» Всі новини