Демократична коаліція має такою стати по суті,а не лише за назвою

До прикладу, Партія регіонів взагалі на цьому принципі побудувала свою політичну стратегію. На чільні позиції в списках, телебачення та мітинги висуваються балакучі голови, які насправді нічого не вирішують, але язиками плещуть, мов мітлами махають, і створюють димову завісу для тіньових схем. До них належать Тарас Чорновіл, Інна Богословська, Нестор Шуфрич, Ганна Герман, Михайло Чечетов, Валерій Коновалюк. А реальні господарі цієї сили практично ніколи не з’являються в публічній сфері, хоча приймають левову частку ключових рішень – Ренат Ахметов, Андрій Клюєв, Борис Колєсніков, Сергій Льовочкін. Тому, хто за що відповідає в нашій країні розібратися дуже непросто. І можливо, така ситуація влаштовує можновладців, але виборців – дедалі менше.

Яскравий приклад зі свіжого телеефіру. В. Коновалюк на «5 каналі» так бадьоро починає свій спіч із польського прикладу, де вибори закінчилися на три тижні пізніше за українські, але парламент уже розпочав роботу. А далі шпетить наших політиків, які ми, мовляв, відсталі, немоторні і так далі й таке інше. І це при тім, що Партія регіонів єдина на той момент ще навіть не подала своїх документів до ЦВК на реєстрацію депутатів. А на пряме запитання, чому так сталося, він тим же бадьорим тоном відповідає, що партія діє  відповідно до законодавства, і в останній дозволений день усі зареєструються. Мимоволі напрошується висновок, що мета такого базікання винятково у базіканні, бо жодної корисної інформації такі розмови не несуть.

Інший приклад місцевого рівня. Газети, які чітко асоціюються з ім’ям ужгородського мера Сергія Ракушняка та відповідно підтримували Блок Литвина, дуже багато загальних слів витрачають на заклики до консолідації, потреби в третій силі, яка б з’єднала помаранчевих та біло-блакитних тощо. У той же час саме вони є найдошкульнішими критиками місцевої обласної влади та «Нашої України – Народної Самооборони», приписуючи їм усі мислимі й немислимі гріхи. Причому для цього використовується інтриганство, тенденційна маніпуляція фактами, що робить неможливим співпрацю на місцевому рівні й заважає порозумінню на київському. Прикладів – скільки завгодно. Якщо область згадується на засіданні Кабміну як така, що має велику заборгованість за газ, то винуватий у цьому «Олег Гаваші і клан Балоги». Навіть допомога постраждалим у Дніпропетровську подається як обкрадання наших пенсіонерів та інвалідів. А в тому, що в Ужгороді досі нема тепла і він посідає перше місце серед боржників, винуваті самі мешканці, які не платять за газ, а С. Ратушняк – молодець, бо дав відсіч віце-прем’єру Володимиру Рибаку на тій же зустрічі в Кабміні.

Коли Володимир Литвин тягне із визначенням своєї позиції і навіть обґрунтовує можливість роботи Верховної Ради без будь-якої коаліції, то це приклад виваженості й мудрості, а коли Ігор Кріль та Василь Петьовка не підписують угоду між НУ–НС і БЮТ, яку не бачили і не читали, то це подається як зговір проти Юлі і намагання зійтися з Регіонами. І таких суперечностей за принципом «наші хороші – чужаки бяки» – більш ніж достатньо.

Взагалі в історії з трьома непідписантами коаліційної угоди, двоє з яких закарпатці, дуже багато інформаційної плутанини, і все це виглядає як піар-акція, яка має дуже мало спільного із змістом коаліції. По-перше, як відомо, таку ж процедуру не виконали Володимир Стельмах, що не визначився з депутатством, Арсеній Яценюк та Анатолій Гриценко, що, ймовірно, залишаться міністрами. Свої застереження до угоди мають Юрій Єхануров, Анатолій Матвієнко, Владислав Каськів. Разом із Іваном Плющем така компанія виглядає зовсім по-іншому. По-друге, саме підписання документа, який не має юридичної сили, до формування складу парламенту, виглядає як своєрідна кругова порука заради одностайного голосування за дві посади: спікера – В.Кириленка та прем’єра – Ю.Тимошенко. Звичайно, публічна злагода коаліції має величезне насамперед морально-психологічне значення. Але якщо вона досягається за рахунок заганяння вглиб принципових суперечностей, то гріш їй ціна. І мова навіть не про суто популістські гасла, як скасування призову до війська з 2008 року чи повернення радянських заощаджень протягом двох років, які з самого початку були міфом, а про набагато реальніші і тому важливіші речі. Про, приміром, запроваджефння вільного ринку землі сільськогосподарського призначення, проти чого принципово виступає БЮТ. Тобто нинішня ситуація тіньового дерибану продовжиться ще на невизначений термін. Або про закон про тендерні закупівлі, до нинішньої редакції якого безпосередньо причетні депутати БЮТу і який усіма суб’єктами ринку вже визнаний як суперкорупційний. Тобто демократична коаліція має такою стати по-суті, а не лише за назвою. Бо, якщо на зміну вождистським принципам В. Януковича, О. Мороза, П. Симоненка прийдуть такі ж, але під прізвищами Ю. Тимошенко, В. Кириленко, Ю. Луценко, то нам дуже скоро стане зрозуміло, що хрін від редьки не солодший.   

А на зміну Візантії традиційній чи московській прийде така ж лицемірна київська. Оскільки головними зовнішніми ознаками її є наддорогі палаци у столиці й безліч халуп в усій країні. Так було тисячу років тому, так залишається й тепер. І супроводжується все це суцільною брехнею, в яку ніхто не вірить, але яку всі продукують. То яка ж доля чекатиме на того українського хлопчика, який наважиться заявити, що король, насправді, голий?

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати