ГОЛОС МИНУЛОГО
Кінець сорокових років і був тим знаменним часом, коли чай потрапив до Закарпаття. Йосиф Сталін дав вказівку вченим дослідити акліматизацію південних тропічних рослин на півночі. Були виділені чималі кошти для проведення такого роду експерименту. Нашому краю була відведена роль вирощування цитрусових, чайної рослини, евкаліпту та ще деяких субтропічних рослин. Дослідами охопили Мукачівський, Виноградівський, Берегівський райони.
Стосовно чаю, то він прижився лише на Мукачівщині. Дмитро Сойма вважає, що цьому посприяла тодішня місцева влада. Тобто саме у цій точці краю було приділено достатню увагу чайній плантації, що і дозволило проіснувати їй донині. Це є унікальним результатом, адже вважалося, ще до початку досліду, що чай не може рости на такій далекій північній території. На жовтень, тобто саме зараз, припадає цвітіння чаю у далеких і теплих країнах, але у нас це все відбувається раніше. Нині же чайні кущі ослаблені й занедбані…
ЩО МАЄМО – НЕ ЦІНУЄМО
Ось так найкраще можна оцінити нинішню ситуацію з чайною плантацією. А маємо ми два гектари чаю. «Щоправда, — розказує Дмитро Сойма, — вони заросли чагарниками. Щоб прочистити цю територію, потрібні руки не однієї людини. Ми намагаємось урятувати те, що залишилось. До всього, ми розуміємо, що чайним паросткам не вистачає сонця їхньої батьківщини. Сьогодні в ботанічному саду УжНУ вирощуємо маточники для подальшого засадження». Планують згодом пересадити чай. Щоправда, не до промислових
масштабів.
Червона гора оголошена заповідною зоною, але це не зупиняє людей, вони по-варварськи знищують рослину. Ходять спеціально на плантацію рвати листочки та гілки на вінки для продажу. Крім того, дехто навіть пропонує їх як лікувальний засіб від ракових захворювань. Директор ботанічного саду УжНУ іронізує: «Скільки б не попереджали й не пояснювали, що не варто такого робити, все виявлялося марним— люди знову і знову йшли збирати вигадані «ліки». А обривання листочків, звичайно, уповільнює ріст рослини, або взагалі може зашкодити подальшому її існуванню…»
СЬОГОДЕННЯ
Ще минулого року були розроблені «Заходи з відновлення плантації чайної рослини, акліматизованої на Червоній горі Мукачівського держлісгос-пу». Науковці університету обстежили місцевість, де прижилась рослина, і планували повне її відновлення. Але заважає, як завжди, відсутність коштів. Ситуація, як видно, є складною. Дмитро Сойма розповів, що найкращим варіантом для чайної плантації є добра воля зацікавленого бізнесмена. Уже сьогодні влада Мукачева включила Червону гору в туристичний маршрут. Імовірно, від цього будуть йти певні доходи, що вплине на подальше існування чаю на Закарпатті.
«Хоча сьогодні плантація дещо розчищена, але цього недостатньо для ідеального результату, — наголосив Дмитро Сойма. — Потрібні двоє-троє людей, котрі щоденно доглядатимуть за чаєм. Крім того, бракує техніки. Хоча би для вивезення різного виду сміття. Ми вже зо три роки звертаємось через мас-медіа до фінансово спроможних людей, сподіваючись зацікавити їх. Але варто знати, що чайна плантація не може бути продана. На ній ми можемо вирощувати маточник для подальшого розмноження. Сам чай росте 10 років, але використовувати його плоди можна й через три. Я навіть придумав невеличкий бізнес-план: наш чай плюс лікувальні трави, які ростуть на Закарпатті, от і маємо духмяний напій. А наступним кроком було б відкриття чайного кафе біля Червоної гори. Сюди навідувались би як туристи, так і самі закарпатці».
Ймовірно, той хто прочитає цю статтю, побачить рентабельність у чайній справі й допоможе науковцям університету подолати грошовий бар’єр.
У ботанічному саду УжНУ нараховується близько трьох тисяч видів рослин різних культур і кліматичних умов, а в оранжереї їх майже шістсот, тут вирощують і чай. Чому цифри приблизні? Дмитро Сойма каже, що багато рослин акліматизуються до наших умов, але деякі з них не витримують нашої погоди. Зараз у ботсаду є проблеми, як і в кожної держструктури. Знову ж таки потрібні кошти і навіть платні екскурсії не можна проводити, адже ботанічний сад носить статус «державного».