Все закодоване в словах. «Визнання» – ви знаєте … про мене, себто – про мою творчість. Найвище визнання письменника – це мати читачів. Бо в цьому ввесь сенс його роботи. Дякуючи Богові, я маю читачів, дуже багато читачів, і не тільки в Україні. Розцінюю це як чин свого служіння людям, світові і Небу, звідки прийшов хист.

Які книги і автори мали значний вплив на формування Вашого світогляду?

В різний період було по-різному. Але, як золоті крихти на ситі часу, залишилися для мене вічно свіжими і потужними апостол Павло з його Посланнями, Сервантес, Шекспір, Монтень, Толстой, Гоголь, Чехов, Франко, Коцюбинський, Григір Тютюнник, Бальзак, Павич, Маркес, Фолкнер, Ремарк, Гемінгвей, Борхес, Астафьєв, Паустовський, Джебран, мудрість хасидів та фольклор народів світу.

Під впливом яких емоцій Ви перебуваєте у мить творіння? На що схожий цей стан?

Це стан внутрішньої тиші, яку підсилюють звуки природи – листя, потічка, птахів, жаб, комах, кіз і корів. Пишу здебільшого на своїй сільській дачі під горою, посеред лісів. Це стан стягання енергії знизу і згори. Ловлення надиху, який насичує простір між рядками. Бо направду в творчості головне не стільки як і про що ти пишеш, як стан, у якому ти твориш.

Любов-? Що саме означає це слово для Вас?

Любити! Тільки це може тобі вернути самого себе. Бо любити – бачити і приймати людину такою, якою її задумав Бог. Коли любиш, весь простір усміхається до тебе. Бо любов – єдина вартісна річ, яку ти можеш віддати, подарувати, а вона все ж залишається в тебе і навіть примножується.

Продовжіть фразу: «Щоб стати великим письменником потрібно…»

Потрібна велика самопожертва, можливо навіть схима зречення всього пустого й фальшивого. Це служіння Слову до останку. Бо як ти зі словом, так і воно з тобою. Але перш ніж почати створювати книги, вони, книги, повинні створити тебе. Тобто мусиш вивчити все, що було створено найвартіснішого в царині письменства. І забути це, і почати створювати свою неповторну сторінку у великій Книзі літератури.

Що нового і цікавого Ви відкрили для себе останнім часом?

Помагаючи іншим, помагаєш собі… Створюй те, що зможеш прийняти сам, тоді й інші це приймуть… Те, що з нами відбувається, лишається в крові… Правда завжди в меншині… Не потрібно поспішати. Хто не поспішає, той не тільки встигає, але й постигає… В чому наша зрілість? У тому, щоб ми були для себе лікарем, провідником, знали свою мету, поширювали мудрість і приязне слово… У праці своїй належить робити так, як ніхто ніколи не робив. Підносити своє творення над усім і підніматися з ним самому…

Яку пораду Ви б могли дати тим, хто перебуває у стані «душевної порожнечі»?

Порожнечі не сміє бути. Потрібно наповнювати собою порожнечу в собі. І заповнювати порожнечу світу собою. Постійно відчувати, що ти живий – це найвищий дар, найвища радість і подяка. Відкривати душу Духові – і поступово Він наповнить її тим, чим належить. Це велика і безнастанна духовна праця.

Найяскравіша згадка дитинства?

Кожен день кожного літа – на берегах Тиси. Батько був завзятим рибалкою і брав мене з собою. Ріка мене гартувала, шліфувала, виховувала, відкривала мені загадку плинності часу, навчала ритму плавання, спостереження, окоміру, цінування свого берега. Я й досі плавати люблю більше, ніж читати й писати, і це мені допомагає в житті. Ріка присутня в кожній моїй книжці. А вода для мене – сік життя. Але в ріці життя треба бути радше островом, а не берегом. Його течія не сокрушає.

Який із написаних Вами творів є улюбленим?

Для мене немає такого поняття. Але, мабуть, у «Горянина» я вклав найбільше правди життя і сили духу. І це не тільки я так вважаю…