Від зачитаного звинувачення стає моторошно: сумирні на перший погляд молодики скоїли жахливе вбивство ужгородського подружжя. Тепер вони з острахом чекали на вирок Закарпатського апеляційного суду. Та й що могли сказати на своє виправдання?..
Обидва ніде не працювали, а жити хотілося на широку ногу. Якось і випадок підвернувся. Але, як здогадується читач, їхній намір розбагатіти межував з криміналом. Свого часу Мирослав робив ремонт у будинку сім'ї Іванишів (прізвище та імена потерпілих з етичних міркувань змінені), що на вул. Сріблястій. Тихий, скромний робітник майже одразу ввійшов у довіру господарів. Ставилися до нього хазяї, наче до сина. Крім грошей, нагодували смачним обідом. Під час розрахунків хлопець помітив схованку, з якої газда діставав гроші. Про себе став вивчати й розташування кімнат у будинку, де знаходяться цінні речі. Так у голові молодика став визрівати підступний план. Чи могли б тоді припустити Іваниші, що за вдаваною скромністю у душі робітника затаїлася заздрість, визрівали чорні наміри.
Своїми думками Мирослав поділився зі своїм родичем: в Іванишів може бути чимало грошей, до того ж, старенькі живуть самотньо. Згоди дійшли швидко, отож стали розробляти детальний план нападу на подружжя. Оскільки діти стареньких господарів проживали окремо, то справитися з двома пенсіонерами для зловмисників не становило труднощів. Перша спроба виявилася невдалою. Двері були добре зачинені. Не вдалося відчинити "фомкою" й вікно. Постоявши трохи на вулиці, нападники вирішили відкласти справу.
...Перед безпосереднім нападом зловмисники підготували маски, биту та ніж. Для хоробрості — випили. Коли спорожнили трилітрову банку вина, на вулиці була вже глибока ніч. Вийшовши надвір, вирішили, було, напасти на обмінний пункт валюти, що знаходився поблизу кордону, але щось тут не “вигоріло”, і вони від цієї ідеї швидко відмовилися. Подалися на вулицю Сріблясту, до знайомого будинку. Годинник показував пів на третю ночі. Перестрибнувши паркан, одягнули маски і вирішили зайти у приміщення з тильного боку. Розбивши битою скло, нападники проникли у будинок. Почувши шум, господар схопив безкульовий сигнальний револьвер і, побачивши нападників у масках, вистрілив у їх бік. Та це не зупинило “гостей”. Підскочивши до газди, Мирослав щосили став гамселити його битою по голові, тілу. Після потужних ударів закривавлений старий Іваниш опинився на долівці. У цей час Юрій зайшов у спальну кімнату, де знаходилася хазяйка. Газдиня стояла біля вікна і тихо молилася. Малчак наказав їй мовчати. А якщо вона віддасть добровільно гроші та коштовності, то їй нічого поганого не зроблять. Однак жінка на його вимоги не відреагувала.
Спересердя молодик сам кинувся нишпорити по шафах у пошуках грошей. У цей момент в кімнату влетів Токач і, поваливши на ліжко господиню, завдав їй кілька потужних ударів битою, від яких господиня відійшла у небуття. Як пізніше показали результати судово-медичної експертизи, потерпіла померла від звірячих побоїв, котрі були несумісні з життям: переломи основи та склепіння черепа, дві рвано-забійні рани волосистої частини голови, що супроводжувалось крововиливом під м'які мозкові оболонки, крововиливи у м'які частини голови, крововилив у речовину головного мозку, перелом кількох ребер, перелом пальця правої руки.
Повернувшись у кімнату, де лежав побитий господар, нападники очули, що той хрипить. Значить, живий...
– Його не можна так залишати, – нервували зловмисники. – Він же свідок...
Мирослав наказав Юрію позбутися старого: а раптом підніметься і знову почне стріляти. Від двох ударів ножем у грудну клітку Іваниш затих. Візитери кинулися шукати гроші та коштовності.
Відчинивши сховок, задоволено посміхнулися. Крім 600 доларів та 1800 гривень знайшли й золоті вироби, котрі знаходилися у вазочках. Здобиччю стали й стільниковий телефон, годинники та зброя: мисливська рушниця ІЖ-27 ЕМ, пневматичний пістолет МП, сигнальний револьвер та набої до них.
Знайшовши дві пляшки вина і присівши біля закривавлених тіл, стали "обмивали" вдалий "набіг". Далі втекли у напрямку виноградників, розташованих неподалік Ужгородської міської лікарні. Вибравши місцину, спалили все бандитське причандалля. У чагарнику сховали викрадену мисливську рушницю, шкіряний ремінь з патронами та ніж, а в лісі -- мобільний телефон, три наручні годинники, револьвер та пістолет. Гроші розподілили порівну між собою, а золоті вироби Мирослав забрав собі.
Повернувшись додому, зловмисники далі знищували сліди злочину: Токач палив спортивні штани, у котрих ішов на "діло", та викинув золоті вироби. Юрій удома виправ куртку, спалив кросівки. Помітивши на доларах криваві плями, поміркував і кинув їх у вогонь...
...У розкритті жорстокого вбивства був задіяний чи не весь оперативний склад не тільки Ужгородського міськвідділу, але й працівників управління карного розшуку УМВС. Під невидимий контроль були взяті всі "злачні" місця. Крізь густе сито міліцейських перевірок пройшов чи не весь т.зв. спецконтингент, ретельно було перевірене кожне алібі. Відпрацьовувалося кілька версій, одна з яких знайшла своє підтвердження. Правоохоронці не виключали, що викрадені коштовності можуть десь "засвітитися". Так і сталося. У поле зору оперативників якось потрапила дівчина, у котрої з'явився золотий перстень з чорним каменем. Саме така річ зникла під час нападу з помешкання Іванишів. Ужгородка зізналася, що цей подарунок зробив їй Мирослав Токач, котрий збирався одружитися з нею... Врешті-решт зрозумівши, що їх карта бита, Токач і Малчак зізналися у всьому.
Кримінальна справа виявилася вельми непростою. Щоб з'ясувати всі обставини, Феміда кілька разів повертала справу на дослідування. Та цього року судовий марафон завершився. Обидва підсудні стверджували, що, мовляв, не мали наміру вбивати подружжя. Просто йшли до цього будинку з метою пограбунку. Та головуючий у справі Петро Лізанець аргументовано довів вину підсудних.
І ось вирок: Мирослава Токача за сукупністю злочинів засуджено до довічного позбавлення волі, Юрія Малчака -- до 14 років ув'язнення. В обох підсудних конфісковано майно, що належить їм на праві власності. Ухвалою Верховного суду України вирок залишено без змін.