Дзвінка нота бентежного серця Оксани Лиховид

То дуже вірно говорять в народі, що молодість щаслива тим, що у неї є майбутнє. Оксана Стецик – натура багатогранна. Ще в час навчання в Ужгороді  робила пробу пера в журналістиці й аналізувала творчість музичних колективів.  У 1963 році студентка четвертого курсу Ужгородського музучилища, початкуючий журналіст Оксана Стецик  на сторінках Мукачівської міськрайонки «Прапор перемоги» із захопленням писала про гастролі в нашому краї народного хору Латвійської РСР «Езерземе» під керуванням Улдіса Балодіса, а через два тижні  аналізувала творчий доробок естрадного оркестру Мукачівського будинку культури під керівництвом І.І.Беркі.  В цей час весняним повноводдям в  її душі і серці нуртує-розвивається  поетичне слово, задушевна лірична пісня. Авторка займала призові місця в студентських творчих змаганнях. Її  пісні, проникливі, щедро напоєні людським почуттям, завжди привертали увагу журі.

Талановитий музикознавець О.М.Стецик  продовжила навчання в Київській консерваторії, відтак удосконалилась в  асистентурі на кафедрі  історії музики. Викладала в столичній консерваторії, працювала в Міністерстві культури України, Укрконцерті,  плідно трудилася науковим редактором видавництва «Українська енциклопедія», виступала з авторськими програмами на українському радіо. А коли невидимою радіаційною смертю спалахнув четвертий блок Чорнобильської атомної електростанції, гору в свідомості  Оксани Михайлівни взяв материнський інстинкт. По сьогодні її жіноче щастя  густо розчинене в турботі про дітей, онуків, правнука… Член колегії Міністерства культури України, член журі республіканських та всесоюзних мистецьких конкурсів О.М.Лиховид-Стецик зібрала донечок Христину й Мар’яну, рятуючи їх від згубного впливу атомного монстра,  виїхала в Якутію, стала директором музичної школи в Нерюнгрі. Для неї тоді були важливими не заспокійливі слова керівників держави про те, що «нічого страшного, все під контролем», а впевненість у реальному мирному завтра, бо жінка ростить дітей, оберігає їх, втілює в собі одвічну материнську любов…

І тут, під склепінням північного сяйва,  об’єднала Оксана Михайлівна земляків-українців. Її квартира, а пізніше міський Будинок культури стали  центром зустрічі з добрими людьми, небайдужими до української пісні, коляди. Тут зустрічали Свят-вечір, Різдво, Воскресіння Господнє…  Тут із земляків-українців, і не тільки, О.М. Лиховид створила українське культурне товариство «Кобзар», яке налічувало понад півтисячі активістів. Говорили про духовність, відроджували її. Після тих розмов на душі ставало світліше. Та все більше турбувала матір думка, яку обрати професію донькам? Чи хотіла Оксана Михайлівна, щоб доньки стали композиторами? Дуже хотіла. Але не підштовхувала, дала змогу, хай доньки йдуть дорогою невідомою, дорогою надій, звершень і всього світлого, радісного, що властиве підлітковій порі, ранній юності. Та ці проблеми вирішувала в Мукачеві, з яким зріднилася в пору свого дитинства і юності, яке стало її життєвим причалом.

Сьогодні, напередодні  ювілейного Дня народження О.М.Лиховид-Стецик, маючи чималий  багаж власних поетичних, пісенних, музичних творів радіє, що з юності в зрілість взяла мудрість, бо ж нема в людини, яка сповна пізнала насолоду творчості,  надійнішого надбання. Радіє мати, що донька Мар’яна не лише унаслідувала талант від мами й батька, композитора В’ячеслава Лиховида, професію, але й сягнула далі. Випускниця Львівської консерваторії, викладач музичних дисциплін і надзвичайно здібна творча особистість тішить  Оксану Михайлівну своїми творчими здобутками. Поетичні, пісенні, музичні збірки Мар’яни Лиховид радують читачів, слухачів.  Радіє мати, що й на творчих звітах доньки, як і колись її, люди встають. Це значить, що пісня жива, хвилює слухачів та глядачів. А що може бути вищим щастям для митця,  збагаченої величчю «трудів і днів» О.М.Лиховид-Стецик,  – жінки багатогранної у творчості, невтомної особистості.

Нині Оксані Михайлівні дивно, як цупко тримаються за  чиновницькі крісла посадовці. А їх з посад знімають і забувають, бо ж не зробили  для народу добра ні на копійку. Митців же народ вшановує за  спільні творіння світлого розуму, доброго серця і щедрої душі. Саме вони закарбовуються в людській пам’яті, історії назавжди. Наша однокласниця Оксана Михайлівна Лиховид-Стецик  з юних літ і все свідоме життя будь-як творити не може. Усе, що вона робила і робить оцінюється по вищому балу. Ось чому,  з жалем в душі усвідомлюємо, що всю велич невтомної і багатогранної творчої особистості нам не втиснути у невеликий нарис. Але й він доносить до нас подих життя нашої однокласниці, неозору ширінь її душі, неповторну красу її поезії і пісні, наукової праці й рецензії, історичної довідки й музичного твору…

Майже 18 років О.М.Лиховид-Стецик жила в США.  Тут вона викладала в музичному інституті Америки, створила для новоприбулих «Українську світлицю», організувала ансамбль «Українська родина». Через них Оксана Михайлівна допомагає новоприбулим  емігрантам краще, безболісніше пристосуватися до життя за океаном. Для нової «четвертої хвилі» сучасних емігрантів-українців, грамотних, цілеспрямованих, енергійних, готових до будь-яких випробувань. Вони так само відчувають ностальгію за Батьківщиною, яку відчували їх прародичі на початку ХХ століття. За океаном наша однокласниця створила 127-й  відділ Союзу українок Америки.  Коли в минулому році О.М.Лиховид-Стецик, після творчого звіту її дуже талановитої доньки Мар’яни Лиховид,  який відбувся 16 червня 2013-му році на сцені найстарішого культурного закладу краю, Мукачівського драматичного театру, розповідала нам про своє життя в США, громадську і творчу  роботу там, про випуск власного  авторського пісенного диску «Гілочка калини»,  ми бачили в її очах, що Мукачево в її долі назавжди  залишається первістком.

Ми були горді з того, що у роботі з творчими колективами Оксана Михайлівна широко задіяла  свій багатющий досвід, своє незрадливе мистецьке чуття, диригентське обдарування, талант психолога, наполягла на власні неабиякі організаторські здібності… Усе було підпорядковане цією надзвичайно талановитою,  вродливою, гарною, інтелігентною жінкою, щоб у світі пізнали й полюбили Україну й через її пісню «Срібна земля», яку особливо натхненно виконує наш земляк, народний артист України Іван Попович, її «Молитва до Діви Марії» вже багато років звучить по обласних і Українському радіо й телебаченню. Це вона старається, щоб українців шанували  – за майстерність, мистецтво, пам’ять  народу, невмирущу славу українську…

Ось така вона, Оксана Михайлівна Лиховид-Стецик,  наша однокласниця, талановита, обдарована Богом, жінка з бентежним серцем, яка ні на мить не спиняє свого творчого лету. Наступної неділі (7 грудня) до неї прилине ювілейний День народження. Привітають матінку й бабусю  доньки Христина й Мар’яна, онук Андрій, студент Ужгородського національного університету,  внучка Діана, правнучок Максимко…  Ми ж бажаємо дорогій однокласниці міцного здоров’я, радості, щасливого родинного  благополуччя. Нехай  цей день, коли родились Ви, єднає всіх у злагоді й любові, зійде зерном в благословеннім слові, і благословить все суще на землі. Нехай Ваші, Оксано Михайлівно, творчі зусилля вінчають корисні, праведні перед Богом і людьми, благородні звершення!

Дуже люблячі й шануючі Вас – товариші-однокласники, випускники Мукачівської середньої школи № 2 імені Т.Г.Шевченка 1961 року, рідні, друзі…

Михайло Бейреш

(дата написання статті 2 грудня 2014р.)

P.S. 14 грудня 2014 року Оксана Михайлівна Лиховид-Стецик від тривалої важкої хвороби відійшла у вічність.

Всі, хто її знав, пам’ятатиме завжди цю прекрасну талановиту людину.

Вічна їй память.

Теги: Оксана Лиховид

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати