Вочевидь, пріоритет у назві віддали „Лугам" через те, що джерело, на базі якого працював завод, його унікальна цілюща вода були відомі ще у вісімдесятих роках далекого XIX століття. Тоді воно мало назву державного орендного підприємства з розливу мінеральних вод Шенборна-Бухгейма, на землях якого знаходилося. Вже тоді „квас" із „Лугів"постачався в численні країни Європи.
Свалявські мінеральні води сьогодні - це потужні, сучасні виробництва, устатковані новітньою технологією.
- Без цього тепер не обійтись, - наголошує директор відкритого акціонерного товариства Василь МОРИЛЯК. - У плані технічного забезпечення, оснащення, харчова галузь України за останні роки зробила такий великий крок уперед, що якщо не встигнеш з нею йти в ногу, до всього підходитимеш за старими мірками, то одразу опинишся в аутсайдерах і конкуренти, а їх дуже багато, тебе здолають. Тому постійно тримаємо руку на пульсі новинок сучасних технологій, вивчаємо кон'юнктуру, робимо все, аби наша продукція була не лише найякіснішою, конкурентоспроможною, а й дешевою. А цей показник залежить не тільки від кількості енергоносіїв, витрачених на виробництво одиниці продукції, а й від затрат на її видобуток і транспортування.
Сьогодні на ВАТі трудиться понад 250 осіб і кількість спискового складу еквівалентна повній зайнятості. Іншими словами, зайвих людей на виробництві не тримаємо, а тих, що є, сповна забезпечуємо роботою, не даємо нікому вимушених відгулів з вини адміністрації, як було колись.
- Василю Васильовичу, на початку інтерв'ю ми наголошували на другій молодості "Свалявських мінеральних вод", у чому вона полягає?
- Діяльність нашого виробництва можна розділити на кілька етапів. Почну з останнього, коли „Лужанське заводоуправління мінеральних вод" трансформувалося у відкрите акціонерне товариство "Свалявські мінеральні води". Практично воно є ровесником визнання незалежності нашої держави, шістнадцяті роковини якої тепер відзначаємо.
Що й казати, у спадок одержали не застарілу, а дуже стару технологію з фізично і морально зношеними, до речі, дуже енергомісткими механізмами, на тому обладнанні ми б швидко опинилися у числі банкрутів, позаяк у районі з'явилися нові виробництва, устатковані сучасними автоматами, напівавтоматами, лініями, які відповідали останньому слову техніки.
На зборах акціонерів вирішили: знайти кошти, необхідні для придбання новітньої, високоефективної технології, яка б відповідала європейським міркам. Без вирішення питання переоснащення виробництва по суті, на конкурентоспроможність продукції, а отже, прибутки, годі було сподіватися. Це, по-перше. По-друге, необхідність об'єднання роздрібнених виробництв в одне, бо лише у такий спосіб можна сподіватися на застосування високопродуктивної технології, зниження затрат на виробництво одиниці продукції, а також її собівартості. Це, в свою чергу, забезпечує відрахування до такого
важливого фонду, як фонд розвитку.
За складних умов, у яких опинилися наші заводи, вкрай потрібні були інвестиції. Принаймні, те, що ми побачили на новозбудованому "Бруклін-Торгбуді", для нас було справжнім шоком, величезною несподіванкою, бо такого обладнання з величезними можливостями, закладеним потенціалом, ми ще не бачили.
Перше, з чого розпочали, - відмовились від неперспективних виробництв, зачинили заводи „Свалява", „Луги". Переоснащувати їх без повної реконструкції, капітального ремонту означало влізти у боргову яму, з якої ніколи не вийти. Тому взялися за поетапну модернізацію. Чому? Бо ніхто не інвестуватиме гроші у виробництво, якщо віддача від вкладеного розтягнеться на роки, а перспектива повернути їх буде ефімерною. Тепер переконані, ми на правильному шляху, зробили продуманий, розумний крок, розрахований на перспективу, вибір.
Допомагають кредити, беремо їх під досить значні відсотки, але шкірка вичинки варта. За останні роки акціонерне товариство позбулося такої ганебної практики, як заборгованість із заробітної плати. Нині за все, що зроблено, люди одержують сповна. В середньому за місяць на працюючого у нас виходить по 1201 гривні 20 копійок. Це - другий показник у районі і ми раді тому. Не забуваємо розраховуватись за кредити. На сьогодні вже нам боргують майже 390 тисяч гривень. Маємо надійного інвестора - корпорацію „Українські мінеральні води", власником якої, а отже, і нашим, є Мартин Мартинович Котляревський.
- Василю Васильовичу, акціонерне товариство, схоже, міцно стоїть на ногах, оскільки за кількістю відрахувань до бюджету посідає друге місце в районному зведенні підприємств основного кола.
-Так. За сім місяців „Свалявські мінеральні води" сплатили до бюджету майже один мільйон 800 тисяч гривень. Гроші самі не падуть з неба, ми їх заробляємо. Нова технологія дозволяє постійно нарощувати потужності, а з ними й обсяги продукції. Все пізнається в порівнянні, тому скажу таке: до рівня відповідного періоду минулого року цей показник у нас зріс на 28,4 відсотка, загальної суми виробленого не розголошуємо, оскільки вона - професійна таємниця.
Є в нас і резерви. На жаль, все ще хибуємо практикою залишків готової продукції на складах. Так, станом на 1 липня цього року маємо її майже на два мільйони гривень. Знаємо, дуже погано, коли завод працює на склад, коли за виготовлене не надходять гроші, і товар лежить мертвим багажем. На то є і об'єктивні, і суб'єктивні причини. Аби їх вирішити, необхідно розширити географію постачання наших мінеральних вод, шукати нових споживачів, що нелегко дається за такої щільної конкуренції. Хоча, так і повинно бути, бо здорова конкуренція не дає зупинятися на досягнутому, змушує напружувати думку, реагувати на кон’юнктуру, відчувати пульс ринкової економіки. Без цього неможливе сучасне виробництво.
Дорослішає наша держава, а з нею дорослішими, досвідченішими стаємо і ми, хоча на шляху зростання час від часу спотикаємось, зате чітко бачимо свої цілі на майбутнє, які маємо за орієнтир.
Розмову вів Борис Іванчов, м.Свалява
02 вересня 2007р.
Теги: