Україна передвиборча

Якщо ще рік тому уряд, розробляючи бюджет ліквідував близько 60 соціальних пільг і виплат, переконував у не можливості різкого підвищення зарплат і пенсій, то нині Партія регіонів, що має у виборчому списку 18 діючих міністрів далеко перевершила за популізмом НУ-НС та БЮТ. Тепер вони вже обіцяють середню зарплату у 800 євро, виплати на дітей у 15-50 тис. грн., повну ліквідацію депутатської недоторканості тощо. І хто тепер буде доводити, що дочасні вибори шкідливі для народу?

Однак, звичайно, нічого справжнього така «любов до народу» за собою не несе. Бо нагадує вона поведінку маніяка в період полювання і не більше. А для організму , в тому числі і суспільного, однаково загрожує розладом, як повне потурання ницим інстинктам, так і тотальний контроль голови над природними бажаннями.

Відтак реальна демократія та знавіснілий популізм мають між собою стільки ж спільного як вишукана леді та вокзальна шльондра. Природа ніби однакова, але яка різниця в змісті. Тому неструктурована, не організована демократія має такі ж шанси на успіх, як і безалаберна людина, котра не відповідає за свої слова і вчинки. Звідси заклики політиків голосувати серцем, а не мізками є типовим проявом все тієї ж популістської демагогії, бо почуття значно легше піддаються обману, ніж здоровий глузд.

У зв’язку з чим корисно буде поглянути на фаворитів парламентських перегонів не через призму сучасних гасел, а дослідивши їхню соціальну природу, пригадавши політичну історію. Насамперед коло претендентів на подолання прохідного бар’єру слід поділити на дві групи. Це три мегаблоки, які по суті відображають на сьогоднішній день політичну структуру України(ПР — Схід і Південь; БЮТ — Центр; НУ-НС — Захід) та партії сателіти, що пнуться підкреслити свою унікальність, хоча по великому рахунку є карликовою калькою головних сил (Комуністи, ПСПУ, Соціалісти, Блок Литвина, «Свобода»). З них гарантовано до парламенту пройдуть комуністи і так само гарантовано не пройде «Свобода», що також символізує велику роль ностальгічних почуттів на Сході та потяг до раціоналізму на Заході.

Соціальна природа та політична історія КПУ найбільш зрозумілі. Спадкоємці ідей марксизму-ленінізму комуністи послідовно втрачають вплив в сучасних реаліях і фактично перетворилися у придаток до Партії регіонів. Хоча утримують ще політичну нішу, в якій можуть сумувати за «старими добрими часами» пенсіонери та колишня номенклатура. Динаміка результатів за пропорційною системою у КПУ дуже показова: 1998 р. — 24,6%; 2002 р. — 20%; 2006 р. — 3,7%. В Закарпатті відповідно 6,7%; 5,9%; 1,2%. Тобто з появою на Сході потужної сучасної політичної сили, яка акумулювала в собі основні ресурси, комуністи різко втратили свою привабливість і тримаються лише завдяки тим, хто ніколи не змінить свої погляди.

Дуже подібну соціальну нішу займає також ПСПУ. Але це суто технологічний політичний проект, створений під харизму Н.Вітренко, яка подібно до В.Жириновського озвучує те, про що не можуть сказати вголос її господарі. Та й здається ляльководи у них одні й ті ж самі. Результати ПСПУ на українських виборах наступні: 1998 р. — 4,2%; 2002 р. — 3,2%; 2006 — 2,9%. В Закарпатті відповідно — 1,1%; 1,4%; 0,8%.

Соціалістична партія України була спробою у цивілізованому варіанті перейти з тоталітарної ідеології комунізму до сучасної соціал-демократії. Подібно до того, як це сталося в Польщі, Чехії, Угорщині. Однак, вождістські амбіції О.Мороза та примітивно совкове бажання його бізнесового оточення хапнути побільше і відразу схоже поховали цей політичний бренд на Україні. Соціальна база СПУ завжди знаходилася в аграрній центральній частині країни і дуже подібна до БЮТ. Політична історія фіксує наступні досягнення: 1998 р. — 8,5%; 2002 — 6,9%; 2006 — 5,7%. В Закарпатті — 2,4%; 1,4%; 3,7%.

Всі шанси перехопити електоральну нішу соціалістів тепер з’явилися у Блоку Литвина. Тим більше, що виборець у них завжди був подібний. О.Мороз на минулих виборах переграв свого конкурента завдяки іміджу демократа, що підтримав помаранчеву революцію, в той час як В.Литвин асоціювався з кучмізмом. Нині їхні ролі змінилися на прямо протилежні. За Морозом закріпився ярлик зрадника та інтригана і його передвиборча поведінка лише зміцнює подібні настрої. А образ В.Литвина завдяки вимушеній політичній відпустці забарвився іміджем опозиціонера та демократа. Хоча за великим рахунком дуже смішно виглядає тотальна критика влади з вуст того, хто практично 15 років знаходився біля самого керма державного механізму. Особливо розчулюють дифірамби на адресу В.Литвина із сторінок закарпатських тижневиків, головні редактори яких вважають себе непримиренними борцями з кучмізмом. Але про різницю між леді і вокзальною заробітчанкою ми вже згадували. Політичні здобутки партій, які формували нішу Блоку Литвина наступні: Аграрна партія 1998р. — 3,6%; ЗаЄДУ 2002 р. — 11,8%; Блок Литвина 2006 р. — 2,4%. Закарпаття: 2,0%; 9,8%; 2,4%.

На крайньому правому фланзі українського політикуму знаходиться об’єднання «Свобода» О.Тягнибока. Він за відомим шаблоном карликових вождів так само критикує засилля олігархів, змову сильних проти простих українців і т.д, і т.п. Але на щастя ідеологія ненависті, хай і прикрита пафосом патріотизму ніколи в Україні популярністю не користувалася. Це, до речі, відрізняє нас від північних сусідів і, думається, є реальним приводом для гордощів. На попередніх виборах крайні націоналістичні сили отримували наступні результати: «Національний фронт» 1998 р. — 2,9%; УНА 2002 р. — 0,4%; «Свобода» 2006 р. — 0,4%. В Закарпатті: 2,9%; 0,1%; 0,2%.

Історія формування та соціальна база найбільших політичних сил України складніша і потребує додаткового розгляду.

(Далі буде)

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати