Без мобільників миттєво втрачаємо зв'язок із навколишнім світом, за декілька хвилин не можемо визначити координати місцезнаходження цікавого для нас об'єкта, попередити когось про запізнення, оперативно сповістити про вкрай важливу подію за допомогою смс чи e-mail.
Справді, людина завжди прагнула жити просто, зручно і безтурботно. Тому їй потрібно було оволодіти такими можливостями, аби за мінімальних фізичних чи розумових зусиль отримувати щоразу більше. І найкращими помічниками у цьому стали мобільні та інтерактивні технології. Ніхто зараз навіть і не згадає, що інтернет було створено з метою розв'язання суто військових, стратегічних завдань. І тоді, певно, не підозрювали, до чого призведе це відкриття.
Що ви найчастіше робите, коли опиняєтесь у малознайомій і не надто комфортній атмосфері? Чи не рятує вас у таких ситуаціях вдавано байдуже постукування по клавішах мобільника, що автоматично додає вам більш незалежного і невимушеного вигляду? А як часто бавитеся в іфи „он лайн", щоб трохи відпочити і розважитись? Або поряд з необхідними для праці сайтами відволікаєтесь на цікавіші сторінки, причому настільки, що можете згаяти на це більшу частину трудового дня? Майже кожна людина, яка стикається з перевагами прогресу, вже не має твердих підстав називати себе господарем ситуації. Навпаки, її незахищеною свідомістю дуже легко маніпулювати. Це
вже початок так званої інтернет-залежності - явища, яке останнім часом все більше психологів
схильні кваліфікувати як один із видів психічного захворювання.
Цю проблему науковці в усьому світі активно вивчають і досліджують, розуміючи її серйозність. В Україні ж вона тривалий час ігнорувалася. Вважалося, що подібні проблеми є надуманими і перебільшеними. Та останнім часом картина почала кардинально змінюватися. Зі стрімким поширенням інтернету (кожний п'ятий українець під'єднаний до всесвітньої павутини) ризик опинитися серед держав з високим рівнем комп'ютерної залежності виник і в нашій країні. Це добре розуміють на Закарпатті. У психіатричному відділенні обласної лікарні дослідженням цього явища займається Майя Дрюченко.
Вона розповіла, що простежувала випадки аддикції (залежності) серед учнів 9 — 11-х класів шкіл Ужгорода: "Учні майже не використовують інтернет для навчання. Максимум - скачають реферат, попередньо навіть не прочитавши його. Хоч і чати їх не надто цікавлять. А от справжній інтерес викликають комп'ютерні ігри, порносайти й аукціони."
Провідні держави розуміють нагальність потреби контролю за потенційними інтернет-наркоманами. В Китаї, зокрема, пропонується ввести у дію законопроект, який би давав змогу переривати „он лайн"-ігри через визначений проміжок часу. Адже для геймерів (це ті, у кого гра на комп'ютері - майже професія) подібні забавки стають єдиною потребою і сенсом. Нерідкими є також випадки смертності від ненормованого перебування у мережі. Інтернет-залежними, — зазначає фахівець, — вважається людина, яка проводить 20 годин на добу за комп'ютером. І серед закарпатців такі люди теж є. А в результаті руйнуються сім'ї, виникають проблеми на роботі. Крім того, спостерігається погіршення здоров'я: сколіоз, короткозорість, головний біль, порушення сну, втрата апетиту тощо."
„А найголовнішою проблемою, — вважає завідувач клініки Олександр Романів, — є відсутність у пацієнтів свідомого бажання протистояти хворобі. Вони не вважають себе залежними і переконані, що в будь-який момент зможуть зупинитися. Але потяг до ігор і чатів є набагато сильнішим навіть за наркотики чи алкоголь. Потрібне психотерапевтичне втручання, індивідуальний підхід до кожного і тривала робота над собою. На початкових стадіях ми допомагаємо певними препаратами, однак як довго буде тривати лікування і чи буде воно успішним залежить винятково від хворого. Складно ще й тому, що досі у нас існує стереотип, який не дозволяє звертатися до психологів. Мовляв, на тебе відразу навісять якісь не надто приємні ярлики. Тому до нас і приходять не самостійно, а через те, що рідні змушують. Буквально лише один пацієнт на рік свідомо записується на прийом, без втручання зі сторони. Але парадокс у тому, що робиться це вже від безвиході, хоча на ранніх періодах залежності її найлегше позбутися."
Звичайно, кожен сам для себе визначає, чи має схильність до описаного виду залежності, і чи є достатні підстави для того, щоб переносити це питання у галузь психіатрії. Та все ж назріла потреба проводити роз'яснювальні роботи в школах, університетах, інформувати людей про реальну загрозу безнадійно застрягнути в інтернет-павутині. Пасивність, інертність, хронічна невдоволеність і навіть жорстокість - ось неповний перелік „достойних" якостей, що їх набуває відданий фанат комп'ютера, коли виходить на недовготривалий зв'язок із реальністю. І справді, навіщо вона йому, врешті-решт. Забракне знайомих - можна посидіти у чатах; буде потреба щось придбати - доставлять під самі двері; захочеться розваг - побавишся у стратегію; забажаєш чогось пікантного - „залазь" на порносайт. І так — до безкінечності. Хтозна, можливо, через кілька десятків років цей спосіб життя стане нормою і не викликатиме жодних заперечень. Та чи не краще отримувати нові враження безпосередньо, бути активним учасником багатоманітних пригод, а рідну людину відчувати фізично поруч із собою?
Людмила Олійник
13 серпня 2007р.
Теги: