До речі, колись Закарпаття було у першій трійці регіонів України по залученню капіталів з-за кордону. Сьогодні нас випереджають вже 7 з 24 областей, Автономна Республіка Крим та міста з особливим статусом - Київ і Севастополь.
До прикладу, в м. Києві з 2,7-мільйонним населенням на одну особу припадає $2078,6 інвестицій, в Дніпропетровській області з населенням 3,4 млн - $679,5, на третьому місці - Київська область з населенням 1,8 млн, де на особу припадає $501,8 інвестицій. Як бачите, відрив дуже солідний. З іншого боку, наша область суттєво випереджає сусідні Івано-Франківську, Чернівецьку і навіть Львівську. Як не дивно, і Донецьку область також, хоча там, як відомо, економічний потенціал є надзвичайно високим.
Однак повернемося до відповіді на запитання. Левову частку інвестицій в область -$241,2 млн (80,1%) вкладено в промисловість, в основному - в обробну. На другому місці за зацікавленостю- оптова та роздрібна торгівля, куди спрямовано $18,7 млн, і на третьому - транспорт та зв'язок ($14,7 млн). Ці галузі мають 92% від усіх інвестицій, тобто на решту напрямків пішло 8% або лише $23,6 млн. Перераховувати їх не буду, хіба що скажу, що цікавить іноземців і наш готельно-ресторанний бізнес, в який інвестовано загалом $8,7 млн.
Звісно, кожен інвестор має свою мету, коли приймає рішення про вкладення власного капіталу в економіку іншої країни. Далі буду викладати тільки власні суб'єктивні думки, оскільки, як кажуть, "свічку не тримав".
По-перше, якщо в ринковій економіці немає перспективи отримати 15 центів на вкладений долар, навіть дивитися справжній капіталіст у цей бік не буде. На чому може заробити інвестор в Україні? (підкреслю - чесний інвестор). На невибагливій, поки що, робочій силі, яка до того ж має хорошу професійну підготовку, високий освітній рівень, легко перекваліфіковується... На відносній дешевизні енергоносіїв та сировини, наявності близького і потужною ринку збуту.
По-друге, сприятливим для вирішення організаційних проблем є наявність вільної землі для будівництва інвестором своїх модульних цехів або вільних виробничих площ на безлічі вітчизняних підприємств, які з тих чи інших причин зупинилися.
Ну і, по-третє, напевно, особливо привабливу роль до недавнього часу відігравали створені в Україні "економічні зони" і так звані території пріоритетного розвитку, де для інвесторів діяла система переваг і преференцій стосовно податкового режиму. У нашому краї стараннями окремої групи місцевих урядовців і науковців у середині 90-х років було вперше в державі підготовлено відповідні законопроекти, а згодом президентськими декретами введено в дію і "зону...", і "територію..." Тепер, на жаль, ситуація змінилася, професіоналів "пішли", їхні місця зайнято неадекватним персоналом. От і падаємо: то тут, то там...
Хочу підкреслити, що ніяких патріотичних почуттів, у чому я на 100% переконаний, у нерезидента немає. Його мета - заробити в Україні гроші. В інших країнах, особливо розвинених, це робити стає дедалі важче і важче. Тому капітали йдуть на схід.
Щодо власного інтересу. Держава наша розраховує, що інвестор ввезе передову технологію, добротне обладнання, збудує або капітально реконструює основні фонди, запровадить "Know how", навчить українців на всьому цьому працювати і добре заплатить. Поки власних капіталів та ініціативи не вистачає, навіть доцільним було б запровадити «податкові канікули» для інвестора, тобто - частково і на певний період звільнити від податків. І в економічному, і в соціальному сенсі це є на даному етапі нашого розвитку корисним.
Інша річ, що багато ще трапляється псевдоінвесторів. У світі не перевелися різного роду авантюристи, в тому числі - і в економіці. Тому очікування держави у реальному житті часто не виправдовуються. Однак це вже тема іншої розмови.
Олександр Овсяніков, начальник управління міжгалузевої статистики підприємств ГУ статистики
06 серпня 2007р.
Теги: