Народившись на Закарпатті в сім’ї простої селянки і талановитого місцевого коваля, Михайло Степанович знайшов у собі сили вирватися із тісного маленького світу важкої роботи і зайнятися мистецтвом. На нещодавній зустрічі одеситів із земляком Зайця — відомим письменником і журналістом Олександром Гаврошем — відбулася презентація кінострічки про життя і творчість Михайла Степановича в різні роки.
На зустрічі з Олександром Гаврошем в книгарні-кав’ярні УКО зібралися люди, котрі люблять українське. Але й тут про Михайла Зайця знали одиниці. Не через неграмотність. Художник давненько виїхав з Одеси і живе трохи відлюдкувато. «Михайло Заяць — унікальна людина: він усе життя хотів малювати і йшов до своєї мети, не зважаючи ні на що. Працював художником-декоратором на Одеській кіностудії. За 17 років роботи в кіно взяв участь у зйомках 15 кінофільмів. Він дивує своєю рішучістю і цілеспрямованістю. Зрозумівши, що життя не приносить задоволення, воднораз прийняв рішення піти зі стабільної роботи на кіностудії і зайнятися малюванням. Продав квартиру в Одесі і виїхав в маленьке село Санжійка», — нагадав одеситам Олександр Гаврош.
І це не єдина авантюра в біографії митця. Ще в молодості, під час вступу до Московського ВДІКу, Михайло Заяць зважився на ризикований вчинок. Умовно ту авантюру можна назвати «переїзд у нікуди». «Я вступав на художній факультет. Там навчалися майбутні художники-постановники радянських фільмів. Грошей на переїзд із Закарпаття до Москви не було. Прийняв рішення продати свій улюблений велосипед, а за отримані гроші поїхати вчитися. Це було ризиковано: гарантій, що поступлю, не було, матеріальної підтримки — теж», — розповів в інтерв’ю, яке ввійшло до кінострічки, сам Михайло Заяць. І все ж, Михайлу Степановичу все вдалося: серед півтора десятка студентів (із 70 абітурієнтів, які пробували свої сили), було і його ім’я. Крім нього, у списку зарахованих значилися ще двоє українців. Їх утрьох потім і відправили на практику на Одеську кіностудію.
У Санжійці Михайло Заяць розпочав життя з чистого аркуша. Власноручно звів новий будинок за своїми кресленнями, почав працювати біля землі, заробляючи на хліб. Вирощує тюльпани і різні сорти винограду, зайнявся бджільництвом. Він нарешті знову відчув себе художником. Після перенесеної травми правої руки на будівництві у митця була 20-річна перерва в творчості. Потім довгий час малював, тримаючи в лівій руці праву. Лише так художникові вдавалося зменшувати тремтіння травмованої правиці. Михайло Степанович на це вже не зважає — навчився жити зі своєю бідою. Вже старенький дідусь, він усе ж уміє радіти життю. Зрідка приймає гостей — художників з Одеси й Іллічівська, які влаштовують його творчі вечори та персональні виставки.
Сьогодні, на жаль, Михайло Заяць більше не малює. Літній художник майже втратив зір.
Як із гіркотою зазначалося на зустрічі, до сорому земляків митця, на його батьківщині, на Закарпатті, й досі у музеях нема жодної картини художника.
Іванна Дерев’янко, "Чорноморські новини"