Серед запланованих цьогорічних фестивальних поїздок участь у першому Міжнародному святі-фестивалі «Ляльки над Німаном» у місті Гродно (Білорусь) мала принципове значення в багатьох аспектах, але насамперед тим, що закарпатці мали презентувати свою виставу «Лісова пісня» класика української літератури Лесі Українки. Значимість заходу добре усвідомлювали і в управлінні культури ОДА (начальник – Юрій Глеба), профінансувавши автобусну подорож до заходу Білорусі.
ДОРОГА. Отже, в ніч з 8 на 9 травня делегація закарпатських лялькарів з десяти осіб на шикарному автобусі рушила у далеку путь (майже 1000 км) на північний захід Білорусі. Велику частину автобусу, як у салоні, так і в багажному відділенні, займали декорації.
Шлях, добре відомий закарпатцям-заробітчанам, що працюють в Росії, проходив комфортно, у передчутті фестивального свята, але несподівано був затьмарений довгою затримкою на кордоні. Білоруські прикордонники і митники, заходячи в автобус, першою справою питалися, що ми веземо – довгі частини декорацій, загорнуті у цупке полотно і покладені поверх крісел, чимось нагадували деталі військової зброї. Насправді з’ясувалося, що до великої кількості паперів, яку колектив, досвідчений у закордонних поїздках, мав при собі, треба було мати ще одну вантажну декларацію, яка передбачена правилами митного союзу. Але, нарешті справу владнали, і автобус рушив далі білоруськими дорогами, які, до речі, дуже хороші. Не зважаючи на наявність GPS-навігатору, ми все-одно збились з дороги, але під вечір таки прибули до міста.
ГРОДНО. Місто зустріло нас салютом. Центр перекрили для транспорту – у місті проходили масові заходи по відзначенню Дня Перемоги, і наш великий автобус, спочатку у супроводі машини ДАЇ, довго плутав старовинними вуличками, щоби дістатися готелю. Все місто було прикрашене символікою, плакатами, банерами до свята, яке в республіці, що втратила третину свого населення у воєнні роки, урочисто відзначається. Стомлені дорогою, ми швидко розмістилися у готелі – наступного дня очікувалося багато найрізноманітніших подій - знайомство з містом, відкриття фестивалю і найголовніше – виступ нашого колективу.
Гродно - одне з найдавніших міст Білорусі, згадується в літописах з ХІІ століття, в часи Великого князівства Литовського та Речі Посполитої було другою столицею, а з ХV століття мало Повне магдебурзьке право (власні герб, печать та інші привілеї). Розквіт та розбудова центру міста відбулися у останній третині XVIII століття. Тут, у на той час третій столиці Речі Посполитої, розпочав свою діяльність управляючий королівськими економіями на території Великого князівства, надвірний підскарбій литовський і за сумісництвом староста гродненський Антоній Тізенгаузен. Його зусиллями в Гродно фактично був створений новий адміністративний, культурний і промисловий центр, що включав до 85 будівель різноманітного призначення, у тому числі театр і будівлю музичної школи, в якій готувалися театральні кадри...
ТЕАТР. У самому центрі Гродно знаходиться парк, за деревами якого можна розрізнити будівлю театру Тізенгаузена. Саме ця будівля зараз належить обласному театру ляльок (Драматичний театр був побудований у радянські часи на березі Німану). Хоча будівля театру на століття з третиною старша за закарпатські театри в Ужгороді і Мукачеві, побудовані вони за одним архітектурним принципом по внутрішньому устрою глядацької зали і тому чимось дуже схожі. Гродненський театр перебудовувався в 1859, 1940 і 1975 роках. У минулому, 2012-му році на протязі дев’яти місяців було проведено капітальний ремонт і реконструкцію приміщення, повністю замінено театральне обладнання, конструкції сцени, світло та звукоапаратура, одяг сцени. В театрі тепер шикарне фойє, яке використовується як камерний зал і в якому проводяться новорічні дитячі ранки; надзвичайно ефектно виглядає театральна зала з новими кріслами, оббитими оксамитом, з розкішною завісою і ламбрекенами по всьому периметру. На підлозі зали і коридорів прокладені килимові доріжки з густим ворсом, що повністю заглушують звуки від ходіння. Перила балконів у залі та сходових прольотів у фойє прикрашені художньою ковкою. Просторі гримувальні кімнати забезпечені вбудованими шафами, зручним освітленням столиків, теплою водою. Окремо можна розповідати про вбиральні з сучасною сантехнікою – як для відвідувачів театру, так і службові. Продумано все, аж до кованих дверних ручок на солідних дверях – крім великих передбачені і маленькі, дитячі, розташовані нижче. Розповідають, що губернатор гродненської області особисто контролював хід ремонтних робіт, постійно відвідував будівлю. Старовинний театр став презентабельним у самому кращому сенсі.. Для закарпатських лялькарів враження від побаченого були тим більш важливими і болючими, тому що приміщення «Бавки» в Ужгороді гостро потребує серйозного негайного ремонту. (Вже по поверненні з фестивалю з болем довідались, що «17 травня, під час першого пленарного засідання XIV сесії Закарпатської обласної ради депутати розглядали питання внесення змін до обласного бюджету. Це рішення дозволило б розподілити між об’єктами соціальної сфери Закарпаття понад 170 мільйонів гривень вільних коштів. Однак затвердити запропонований проект рішення сесія так і не змогла, тому обласний театр ляльок, який потребує термінової реконструкції і на який планували віддати «перший транш» - 700 тисяч гривень, залишився без фінансування» – цитата з офіційного сайту Закарпатської облради. Надіємось, що питання-таки буде позитивно вирішено на наступному засіданні, аби не втратилася можливості бодай щось зробити у літній період). Як бачимо, гродненським колегам повезло більше, всі зірки зійшлися сприятливо, і саме тому ними і було вирішено провести Перший фестиваль «Ляльки над Німаном» як свято зустрічі з друзями, яки разом з господарями розділять радість від оновленого театру, в якому не соромно приймати зарубіжних гостей будь-якого рівня (згадалося про наш, закарпатський, широковідомий і всіма улюблений Міжнародний фестиваль «Інтерлялька»).
СВЯТО-ФЕСТ. Зрозуміло, що від’їжджаючи до Білорусі, ми знали, на який форум прямуємо. Але на початку фесту головний режисер театру Олег Жюгжда провів прес-конференцію, на якій озвучив логіку даного заходу, його учасників та репертуар. Фестиваль «Ляльки над Німаном» проводився вперше, і був, як би мовити, пілотним випуском, він був означений в першу чергу як свято, на яке скликали друзів, щоби задекларувати намір проводити у своєму місті театральний фестиваль, який лише буде шукати свою концепцію, своє обличчя. Безумовно, це насамперед популяризація жанру театру ляльок.
До речі, відмітимо деякі спільні речі закарпатського фестивалю «Інтерлялька» з гродненським. Область так само, як і Закарпаття розташована на самому кордоні; своїми західною та північною сторонами межує з Польщею і Литвою. Між театрами країн тісні транскордонні зв’язки, обмін гастролями та участю у фестивалях. Тому цілком зрозумілим було те, що серед учасників, крім трьох білоруських колективів з Могилева, Бреста та Вітебська були представлені три польські колективи – з міст Варшави, Білостоку та Ломжі і три литовські - з Вільнюсу, Каунасу, Паневежису. Колективи з двох російських театрів - Москви і Рязані зв’язують тісні фестивальні контакти та обмінні гастролі. Дванадцятим учасником фесту був колектив Закарпатського академічного обласного театру ляльок «Бавка», Україна, у якого багаторічні тісні творчі контакти з режисером Олегом Жюгждою. Сам колектив гродненського театру, на жаль, свою виставу не представляв, обмежившись організацією всього дійства, театралізованим відкриттям та закриттям, під час яких продемонстрував багатогранні таланти своїх акторів. Колективи зібрались не чужі, найсильніші, представивши яскраві, відмінні вистави. Завдання у організаторів стояло показати мешканцям Гродно найкраще. Серед творців представлених вистав – чотири лауреати «Золотої маски» - національної театральної премії Росії, яскраві режисерські імена та театри. Характерним є те, що більшість учасників у своїх театрах також проводять фестивалі (взагалі зараз тенденція проводити фести у невеликих містах), зокрема у Бресті, Каунасі, Ломжі, Ужгороді, Рязані. Фестиваль проходив на трьох площадках – у залі і на камерної сцені театру ляльок та у малому залі драмтеатру з 10 по 13 травня.
РОДЗИНКИ ФЕСТИВАЛЮ. Як і кожний, фестиваль у Гродно мав своє неповторне обличчя. Працювало журі, що складалося з театральних фахівців переважно з Мінська, яке очолював доктор філософії, професор, театрознавець Вадим Салеєв, а у склад входили Тетяна Орлова, професор, театрознавець, критик; Галина Забелло, провідний спеціаліст ДО "Білоруський союз театральних діячів"; Людмила Громико, головний редактор журналу "Мастацтва", критик; Жанна Лашкевич, журналіст, критик, зав. літературною частиною Мінського Тюгу; Галина Алісейчік, театрознавець, критик. Вони, зрозуміло, проводили свої обговорення таємно. Але дуже важливим було те, що організатори знайшли можливість запросити виїзну секцію театральної критики з Мінська, а також молодих театрознавців з Москви, Петербурга, Єкатеринбурга, Харкова, Варшави. Щоденно проводились обговорення вистав за їхньою участю та у присутності режисерів, театрознавців-практиків - завлітів театрів, таким чином, з одного боку, це було хорошою школою і для молодих театральних критиків, з іншого – театральні керівники прислухалися до поглядів та смаків молодих фахівців... Цікаво, що у проведенні фестивалю прийняли участь Посольства Польщі і Литви, зокрема ставши спонсорами фуршету при проведенні вечірнього фестивального клубу.
Не залишили нікого байдужими «Дівки фестивально-городненські» (дзеўкі фестывальна – гарадзенскія (біл.)). – три актриси гродненського театру створили жартівливі образи таких собі «бабок» з баяном і гітарою, які з гумором представляли кожного з учасників .
НАШ ВИСТУП. Виступ на фестивалі - це завжди надзвичайно хвилююча справа. Адже дивляться виставу колеги, фахівці високого класу, а також критика, журі, новий глядач. Складність виступу на фестивалі полягала ще і в тому, що майданчик новий, а для нелегкої у технічному плані постановки провести спектакль без репетиції надзвичайно важко. Саме такою, складною у постановочному плані і є «Лісова пісня» у сценічній редакції, постановці та сценографії Олега Жюгжди і художника-постановника Лесі Лучко. Виставу «Лісова пісня» Закарпатського академічного театру ляльок «Бавка» на Україні представляти не треба, з нею колектив театру прийняв участь у: ХІІ Міжнародному фестивалі театрів для дітей «Інтерлялька-2010» (м. Ужгород, 2010), де дипломом «За кращу жіночу роль» нагороджена артистка України актриса Наталія ОРЄШНІКОВА; Всеукраїнському фестивалі «Ні, я жива, я буду вічно жити!» (м. Львів, Україна, 2011); Всеукраїнському фестивалі вистав за п’єсами Лесі Українки (м. Луцьк, 2011), де отримав Диплом лауреата премії ЛМВ Національної Спілки Театральних Діячів України «Галицька Мельпомена». Але якщо в Україні твір входить в обов’язкову програму рідної літератури в десятих класах і всім добре знайомий, в Білорусі, Польщі, Литві та Росії творчість Українки в школах не вивчають, і задача перед акторами стояла важка – так зіграти віршований текст на українській мові, щоб емоційним напруженням Лесиних пристрастей перейнялися глядачі, котрі фактично мови не розуміють. Тому не буду зупинятися на тому, що відбувалося за кулісами, що механічне обладнання, декораційні підйоми на сцені гродненського театру суттєво відрізняються від звичних, а головний елемент декорації – великий важкий вінок має рухатись, підніматись, спускатись, міняти ракурси; не буду наголошувати, що під час вистави відмовило живлення пульта, яке відповідає за світло, внаслідок чого збилися всі попередні налаштування і наш художник по світлу Ірина Осокіна вийшла після вистави ледве живою. Не буду розповідати і про те, що актриса і помічник режисера в одній особі Світлана Кобзиста застудилася під час подорожі і вийшла на сцену з високою температурою… Це все робочі моменти, які абсолютно не стосуються глядача в залі. Тому зупинюсь на тому, як глядач сприйняв виставу. У залі стояла тиша. «Лісова пісня», яка у виконанні закарпатських лялькарів звучала як поема екстазу, і магнетичне дійство, красива трагічна лісова казка про те, як цариця лісу Мавка покохала простого селянина, попри складність розуміння тексту твору Лесі Українки захопила аудиторію. На другий день під час обговорення вистави представниками театральної критики прозвучали такі слова: «..Вчорашній день був щастям, адже дивились таку виставу, як «Лісова пісня…»; «…не зовсім розуміючи слова, захоплювала сама музика авторського слова..»; « Текст звучав заворожуючи, як звукопис, що тече по звуковій доріжці»; «…підкупила стильова єдність вистави...». «..Поєднання естетичного моменту з абсолютною чуттєвістю…». Отже закарпатці протягом фестивалю відчували до себе велику повагу колег – професіоналів.
ВИСТАВИ. Олег Жюгжда, представляючи колективи та їхній творчий доробок, не помилився, сказавши, що приїхали гідні. Так воно і було. Вистави ми дивились надзвичайно цікаві. Метафоричний спектакль про життя та мрії вуличного скрипаля в постановці лауреата премії «Золота маска» Бориса Константинова Каунаського державного театру ляльок (Литва), музична казка-розкраска «Чарівний пензель» про те, що кожна дитина – художник, Могилевського обласного театру ляльок (Білорусь), театральна казка «Лисиця і Ведмідь» Рязанського державного обласного театру ляльок (Росія). Театр ляльки і актора з польського міста Ломжа використали класичний сюжет казки «Попелюшка» для того, щоб розповісти історію про силу любові, яка перенесена в наш час, у світ моди, конкуренції та самотності. Литовські театри - Паневежський театр ляльок на колесах і Вільнюський театр «LELE» представили відповідно казки для найменших - «Пряничний домик» та «Золота яблунька, винний колодязь», побудовані на однаковому принципі «театру розповідача», але різні по силі художньої переконливості. Белостокський театр ляльок (Польща) представив спільний проект театру і Подляської асоціації хореографії «Мікрокосмос. Композиція» - виставу, навіяну фільмом «Мікрокосмос» про один день із життя комах. Варшавський Театр ляльок «Гулівер» поставив фантазію на тему казок 1001 ночі «Невідомі пригоди Аладіна». Заслужений колектив республіки Білорусь театр «Лялька» з міста Вітебська замахнувся на постановку «Записок божевільного» Миколи Гоголя (до речі, вистава білоруською мовою), а театр «ТРИліка» з міста Москва розіграв п’єсу за мотивами творів Дональда Біссета «Про тигрів і слонів».
Одною з найбільш резонансних серед фестивальної публіки робіт виявилась створена за трагедією О. Пушкіна вистава «Місяць Сальєрі» заслуженого колективу Республіки Білорусь "Брестський театр ляльок" (Білорусь). Місяць Сальєрі - область пекла, звідки неможливий вихід. Сальєрі засуджений навіки відчувати заздрість, і мучитися новим переживанням вбивства, в той час як Моцарт, будучи вже безтілесним істотою, має повну свободу подорожей по всій всесвіту. Автор сценічної редакції і постановка лауреата премії «Золота маска» Руслан Кудашов. Сценографія і ляльки - лауреати премії «Золота маска» Андрій Запорізький. Класичний текст, надзвичайна сценографія, чарівна музика Моцарта і Сальєрі заворожили глядачів.
А буквально покорила серця всіх присутніх вистава для дітей від 3 років за мотивами однієї з найкрасивіших і найпопулярніших литовських народних казок «Золота Яблуня, винний колодязь». Автор і режисер - Рімас Дрежис, художник - один з найвідоміших сучасних литовських художників Маріус Йонутис. Музика, створена і підібрана Фаустасом Латенасом. У ролях: Ельвіра Пішкінайте, Ліяна Мушташвілі. Це чарівна розповідь про мачуху, що пригноблює сирітку, добру, як і в будь-якій казці. Відьма разом з дочками дають дівчинці завдання, які неможливо виконати, але добро, за допомогою магічних сил, нарешті перемагає. Творці вистави використовують найрізноманітніші форми відео театру, який більше відноситься до мистецтва кіно, ніж театру. У виставі використані такі старовинні візуальні інструменти з колекції метаморфоз, «пракіно», як панорама, діорами, Драбина Якова (Назва старовинної мексиканської механічної іграшки, яка завдяки зоровій ілюзії імітує спуск дерев'яного бруска по сходах, в той час як насправді нічого не спускається, а бруски просто перевертаються один за іншим), механічний театр, муар, старовинну оптичну іграшку тауматропа, чарівний ліхтар (Laterna Magica,), а також театр тіней. Чарівність актриси-розповідачки Ельвіри Пішкінайте, простота і фантазія, бездоганний смак принесли виставі цілком заслужений успіх.
ПІДСУМКИ. За рішенням журі Першого міжнародного свята-фестивалю театрів ляльок "Ляльки над Німану": Гран-прі за виставу «Місяць Сальєрі» отримав Брестський театр ляльок; три номінації - "Краща робота режисера" - Рімас Дрежіс, "Краща робота художника-постановника" Маріус Йонутіс, "Краща жіноча роль" Ельвіра Пішкінайте за виставу "Золота яблунька, винний колодязь" дістав Вільнюський «Lele»; «Краща робота композитора» Богдан Шчепаньскі у виставі "Попелюшка" Театру ляльки та актора м.Ломжа (Польща); "Краща чоловіча роль» Василь Уточкін «Лисиця і Ведмідь» Рязанський державний обласний театр ляльок; "Кращий акторський ансамбль" - учасники вистави «По дорозі до сонця» Каунаського державного театру ляльок (Литва).
На жаль, закарпатці не потрапили до списку номінацій. З цього приводу було багато думок і розмов, але рішення журі є остаточним і не підлягає оскарженню .
Втішало те, що вистава «Лісова пісня» була однозначно в числі найгідніших, а згодом на сайті гродненського театру було оприлюднене наступне комюніке: "За результатами перегляду 12 конкурсних вистав Першого міжнародного свята-фестивалю "Ляльки над Німаном", виїзна-збірна секція молодих критиків у складі: Тетяни Кузовчікової (Санкт-Петербург), Наталії Зайцевої (Санкт-Петербург), Соні Дурової (Москва), Ніни Малигіної (Москва), Ганни Зав'ялової (Єкатеринбург), Марії Прево (Харків), Надії Яковлевої (Мінськ) та Любові Демкіної (Мінськ) винесли наступне рішення:присудити наступні номінації наступним спектаклів і виконавцям: "Гран-Прі" (Кращий спектакль) - "Золота яблунька, винний колодязь" - Вільнюський театр "Леле" (режисер-Рімас Дрежіс); "Краща чоловіча роль" - Роман Пархач, за роль Моцарта (вистава «Місяць Сальєрі»), Брестський театр ляльок; "Краща жіноча роль" - Наталія Орєшнікова, за роль Мавки (вистава "Лісова пісня") Закарпатський театр ляльок "Бавка"; "Краща робота композитора" - Денис Шадрін (вистава "По дорозі до сонця") Каунаський театр ляльок; "Краща робота художника" - Тетяна Нерсисян (Вистава "Чарівна кисть"), Могилевський театр ляльок; "Краща робота режисера" - Олег Жюгжда ( спектакль "Лісова пісня"), Закарпатський театр ляльок "Бавка"; "Кращий акторський ансамбль" - "Дівки городенські", Гродненський театр ляльок". Отже, молода критика високо оцінила роботу закарпатських театралів.
ВИСНОВКИ. Гродненський фестиваль «Ляльки над Німаном» проходив у надзвичайно теплій атмосфері. Олег Жюгжда був одночасно всюди – контролював, за всім слідкував, кожному гостю приділяв увагу. З ранку до ночі хазяйнувала, вирішуючи усі побутові питання виконуюча обов’язки директора театру Марія Антонівна Шабашова. Закриття фестивалю було організовано у формі вечору романсів, під час якого творчий колектив гродненського театру ляльок продемонстрував свої таланти, професійну майстерність та надзвичайну щирість. Було важко розлучатися з фестивальними друзями, як давніми, так і набутими, а також з гостинними білорусами - господарями фестивалю. Дехто не міг стримати сліз…
Всю дорогу до дому в нашому автобусі не вщухали суперечки, роздуми, обговорення побаченого та висновки, які неодмінно придадуться в подальшій творчої роботі Закарпатського академічного обласного театру ляльок «Бавка»!
Емблема фестивалю
Гродненська область. Фото В.Драгуна
Гродненський театр ляльок
Ведучі фестивалю (дзеўкі фестывальна – гарадзенскія (біл.) .Фото В.Драгуна
На відкритті фесту
Фойє Гродненського театру ляльок після ремонту
Головний режисер гродненського театру ляльок Олег Жюгжда проводить прес-конференцію
У залі театру ляльок
«Пересувне крісло головного режисера». Фото В.Драгуна
Актори С.Кобзиста та М.Карпенко в гримувальній кімнаті
Актриси Н.Орєшнікова і Е.Григор’єва перед виступом
Заслужена артистка України Наталія Орєшнікова в ролі Мавки на сцені Гродненського театру ляльок. Фото В.Драгуна
Сцена з вистави «Лісова пісня» Закарпатського театру ляльок. Фото В.Драгуна
Прес-клуб. Обговорення фестивальних вистав
Диплом учасника фестивалю
Сябри. Два ведучих актора: Закарпатського театру ляльок Андрій Опіок та Гродненського театру ляльок Василь Прободяк
Белостокський театр ляльок, Польща. Вистава «Мікрокосмос». Режисер - Кароліна Гарбатік. Фото В.Драгун
Театр ляльок "Гуллівер", Варшава. «Невідомі пригоди Аладдина». Режисер. - Євен Ібрагімов. Фото В.Драгун
Вистава Брестського театру ляльок «Місяць Сальєрі» отримала Гран-прі. Режисер – Руслан Кудашов. Фото В.Драгун
Вільнюський театр "ЛЕЛЕ". «Золота яблунька, винний колодязь». Актриса Ельвіра Пішкінайте. Фото В.Драгун
Після вистави «Золота яблунька, винний колодязь» з режисером вистави Рімасом Дрежисом.
Глядачі в антракті у коридорах Гродненського театру ляльок
Художник по світлу Закарпатського театру ляльок Ірина Осокіна на сходах Гродненського театру ляльок
Завліт Закарпатського театру ляльок Ніна Малишка, головний режисер Гродненського театру ляльок Олег Жюгжда та член журі фестивалю Галина Забелло, провідний спеціаліст ДО "Білоруський союз театральних діячів"
Члени Закарпатської делегації Н.Малишка, Е.Григор’єва, С.Кобзиста, І. Осокіна перед переглядом фестивальної вистави
Члени Закарпатської делегації актори Дмитро малий та Павло Проданюк
Члени Закарпатської делегації актор Микола Карпенко та головний режисер театру ляльок «Бавка» Наталія Орєшнікова.
Закарпатська делегація. Зліва направо – актор Андрій Опіок, художник по світлу Ірина Осокіна, актори Павло Проданюк і Дмитро Малий, головний художник гродненського театру Лариса Мікіна, знову закарпатці – звукорежисер Василь Джуган, головний режисер, заслужена артистка України Наталія Орєшнікова, керівник літературно-драматичною частиною Ніна Малишка; знизу: актор Микола Карпенко, актриса гродненського театру Лариса Мікулич, актриса Світлана Кобзиста.
Ніна Малишка для Закарпаття онлайн
нина 2013-06-05 / 15:13:49
Нина Нине гратулюе. Маразм все крепче.
шикарна я 2013-06-05 / 00:30:49
Мавки постають у вигляді молодих красивих дівчат а не жун бальзакових стo кiлoвиx. А файна вистава. Взяли, а не прийняли участь у дуже авторитетному сятi. Гратулюеме, й-на.
Ужгород 2013-05-30 / 19:45:16
Чудовий репортаж! Гратулюємо пані Ніні!
Наполі 2013-05-28 / 20:39:47
І як тільки наших лялькарів пустили на територію кривавого тоталітарного режиму? Куди дивляться захисники прав людини?