У «Кельтському дворі під Ловачкою» варять три види справжнього елю (ФОТО)

Першу партію елю власник агросадиби Юрій Клованич зварив напередодні дати так званого кінця світу. Мовляв, якщо вже помирати, то – з пивом, але з таким – щоб і помирати не хотілося, навпаки – жити довго і щасливо. Результат перевершив усі сподівання – ароматний, пахучий, з ледь вловимими відтінками фруктів і солоду,а також трав – напій одразу припав до душі усім друзям, знайомим, а відтак і гостям дегустаційного підвалу. З того часу почалася невпинна щодення робота над різними видами елю, які, власне, є продуктом кельтської цивілізації, а також культур інків, шумерів, єгиптян.

Отож, ель – це напій, схожий на пиво, але в його структурі нема хмелю. Основу елю складає солод, який зброджується, як у давнину – медом. Проте побутує хибна думка про те, що термін придатності цього напою обмежений через відсутність консерванта, роль якого у випадку з пивом відіграє хміль. Однак, вивчаючи старовинні рецепти елю та беручи до уваги результати археологічних розкопок на посткельтських територіях, Юрій Клованич дійшов висновку, що наші європейські пращури у якості консервантів використовували трави. Наприклад, під час розкопок кельтського поселення в Іспанії археологи натрапили на сліди пивоварні , в якій виявили залишки ячменю та полину. Отож, можна припустити, що саме гіркі трави – полин, тисячолисник, звіробій – і були тими консервантами, які суттєво подовжували життя напою. Більше того, приготовлений у такий спосіб ель – це живий організм, який з часом тільки поліпшує свої смакові якості. Правда, для тривалого зберігання напою оптимальною температурою є не більше дванадцяти градусів за Цельсієм, що з успіхом забезпечує сорокап'ятиметровий дегустаційний підвал.

Сьогодні у «Кельтському дворі під Ловачкою» пропонують три види елю – староанглійський світлий, староірландський темний та імбирний. Усі напої виготовляються тільки за старовинною рецептурою з використанням солоду, меду та гірких трав. Цікаво, що невгамовний власник садиби на цьому не збирається зупинятися. Найближча його мета – зварити навесні легендарний верескоий ель. Ясна річ, що цей божественний напій готують тільки на невеличких пивоварнях Шотландії. Для цього власники пивоварень уже в травні формують бригади збирачів цвіту вереску, який в тамтешніх місцях росте на схилах гір і торфяниках. І пройде ще з місяць-півтора, поки на дверях місцевих пабів з'явиться довгоочікуваний напис – «вересковий ель». Щоб скуштувати цього унікального напою, сюди приїжджають тисячі туристів, адже ель все-таки має сезонний характер, адже запаси цвіту вереску рано чи пізно вичерпуються. До речі, Англія, як і Шотландія та Ірландія, не так давно пережили справжнє засилля великих монополій у пивній галузі. Дійшло до того, що дрібні пиварні та паби, які суворо дбали про древні традиції варіння пива та елю і на яких трималася культура старої доброї Англії, мало не опинилися на межі виживання. І тільки широкий громадський рух на підтримку дрібних броварень та проти засилля корпорацій привів до нового розквіту старих традицій пивоваріння. До речі, цей рух набув такої масової підтримки, що активістам вдалося провести в парламент десятки своїх людей, які через законопроекти змінили правили гри на ринку виробництва пива.

На жаль, сьогодні ринок пива в Україні повністю відданий на відкуп великим монополям-корпораціям. І якість цього пива не витримує жодної критики, оскільки йдеться про великі надприбутки. Про справжнє живе пиво чи ель можна тільки мріяти у кольорових снах. Втім, Юрій Клованич цього песимізму не поділяє. Адже торік він вперше на Закарпатті виготовив бретонський сидр, сьогодні досягли свого тріумфу унікальні вермути «Священний гай», «Боудіка», а також виноградне бренді «Паланок» та «Ловачка». На черзі – унікальні елі, які задовольнять апетити справжніх гурманів та поціновувачів. 

Теги: ель, пиво, сидр, кельт, Клованич

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати