«Black summer cloud» на шляху до популярності

- Олексію, кому належить ідея створення групи і як цей процес відбувався?

- Минув рік з того часу, як я познайомився із Олегом Земою. Раніше ми часто збиралися з друзями в парку, тому гітара в руках для мене – звична  справа. Отож, одного разу Олег запропонував створити до моїх пісень барабанну партію. Пригадую, у цей період відчував творчий застій (такий стан, коли «наполеонські плани» перекреслює безсилля), тому відразу погодився на його пропозицію, аби трохи оживитися. Через деякий час ми вже проводили своєрідний кастинг і обирали учасників для нашої групи. Я навіть уявити не міг, яким чином далі будуть розгортатися події…Так, як всі учасники вже мали певний музичний досвід в інших групах, ми швидко знайшли спільну мову. Вже через тиждень отримали запрошення в Ужгородський тематичний паб «Єган», де мали неабиякий успіх. Щоправда, через деякий час по особистим причинам нас покинув барабанщик Олег Зема, на місце якого прийшов Габор Вереш.

- Звідки ж з’явилася така назва – «Black summer cloud»? Як її пояснити або ж із чим пов’язати асоціації?

- Усе сталося неочікувано. Одного разу, вслуховуючись у слова групи «Deftones», я раптом почув фразу «…summer cloud», яка блукала в моїй пам’яті ще довгий час. Трохи пізніше додав від себе «black…» і запропонував як варіант товаришам по групі. Чесно кажучи, якогось особливого змісту у цій фразі немає, навіть дослівний переклад не дає ніякого ефекту. Проте ми її асоціюємо із таким станом, коли влітку серед ясного неба з’являються дощові хмари, віє прохолодний вітерець і відчувається запах осені…

- Чи ставите ви перед собою якусь мету? Як охарактеризуєте те, для чого ви граєте?

-  Найперше, у своїх піснях ми самореалізуємося, ну і звичайно, отримуємо насолоду. Мріємо, аби якнайбільше слухачів змогли усвідомити зміст наших пісень, відчути енергію, яку ми намагаємося передати своїм співом і грою. Ось нещодавно зрозумів цікаву закономірність: для людей музика є не лише римованими рядками та гарненькою мелодією, а дещо більшим – вона змушує людські душі співати. І зовсім не важливо, сумна ця пісня чи весела.

- Якою була ваша перша пісня?

- Сидячи на сходинках казарми (було це, коли я служив у армії), ми з моїм другом Артуром Гучко підбирали гітарні ноти та ліпили щойно вигадані слова докупи. У пісні розповідалося про те, на які жертви люди йдуть, аби їхні рідні жили у мирі та злагоді. Назвали її – «Тоска народная». Звичайно, що з того часу мелодія і текст зазнали багато змін, проте усе це – заради вдосконалення.

- Кого можна назвати автором ваших композицій і якою є їхня тематика?

- Невпинний потік життя, щоденні клопоти та негаразди, моменти горя і щастя, добрі та лихі люди – усе це – герої моїх пісень. Вони є авторами моїх почуттів, які згодом з’являються на папірці і перероджуються у пісню…

- Скільки ж композицій нараховується у вашому репертуарі? Як часто з’являються нові хіти?

- Сьогодні наш репертуар складається із п’ятнадцяти пісень, що є немало й у той же час небагато для одного року. Але повинен зазначити, що на концертах ми виконуємо також композиції інших виконавців. У нас немає чіткого графіку написання творів, адже відчуте, почуте і побачене спочатку вдосконалюється на папері, згодом поєднується з мелодією, і лише тоді долинає до слухача. До прикладу, зовсім нещодавно підбирали мелодію до вірша моєї знайомої Олени Полішко. Цей процес вимагає чимало зусиль, натхнення та часу.

- Яку із пісень варто назвати вашим хітом?

- На це питання, на мою думку, варто відповідати слухачам. Для нас кожна новостворена пісня – витвір, який щоразу потребує вдосконалення та покращення. А висновки варто робити лише тоді, коли весь репертуар буде почуто, а пісні – написано. Проте сподіваюся, це станеться нескоро…

- Як охарактеризуєте стиль, у якому ви співаєте?

- Це щось на кшталт міксу таких стилів як пост-грандж, хеві чи нью-метал, просто рок і треш-метал. А якщо ще додати певні елементи із репертуару «System of a Down» і «Godsmack», то вийде саме той образ, у якому як ми подаємо нашу музику. Одним словом – альтернативний метал.

- Цікаво було б дізнатися, на яких музичних орієнтирах зростали учасники групи «Black summer cloud»?

- Олексій: мені завжди подобалася музика, яку слухав старший брат Валерій – «Кіно», «Аліса», «The Beatles» та «Iron Maiden». У ній є щось особливе, не схоже на інші композиції, якийсь загадковий зміст…

Габор: на мене перше і незабутнє враження здійснив рок-концерт, який я відвідав зі своїми друзями. Саме в той момент я відчув, якою незвичайною може бути атмосфера і як легко виконавці забувають про все на світі, взявши до рук музичний інструмент. Ця свобода дій і спричинила бажання надалі займатися музикою. І тут мою увагу привернули барабани…

Оті: у мене все почалося з того, що в 12 років я отримав на день народження омріяний подарунок – гітару. Ось тоді моє життя перевернулося і набуло нових яскравих барв…

Олександр: для мене кумиром став мій батько. Часом, коли його не бувало вдома, я діставав зі шухлядки його старі пластинки і насолоджувався музикою його юності. А ще він розповідав, що в шкільні роки мав свою групу з друзями, отож вирішив крокувати по його стопам.

- Олексію, таке відчуття, ніби ти і гітара – нерозлучні…

- Манія до цього інструменту почалася з дитинства. Ще тоді, коли доріс до тієї шухлядки, на якій брат ховав свою гітару. Неодноразово за неї отримував від брата по вухам, отож серйозно почав освоювати улюблений музичний інструмент лише в 19 (авт. –сміється). У цей час, дякуючи легкому доступу до Інтернету, я міг скачувати різні програмки, ноти, акорди, що пришвидшило моє навчання. Не скажу, що сьогодні ідеально володію гітарою, адже  вдосконаленню немає меж.

Олексій Беца

- Легко на гітарі дається будь-яка мелодія? А яка улюблена пісня?

- Звичайно, що є композиції, непосильні навіть найкращим професіоналам. Одна із найулюбленіших мелодій – «Чотири сезони» Вівальді, пісень – «Babe, I’m gonna leave you» (Led zeppelin). Але люблю слухати музику різних жанрів, залежно від настрою.

- Деякі музиканти так звикають до адреналіну на сцені, що з часом його бракує в звичайному житті – тому займаються екстремальним спортом. Чи можна тебе віднести до цієї групи?

- Напевне, це сказано саме про мене, адже екстремальний спорт – одне з моїх улюблених хобі. Ось нещодавно їздили з друзями на роупджампінг – стрибки із одинадцятиповерхового будинку. Проте цю закономірність не варто приписувати всім, адже багатьом музикантам більше довподоби спокійне, безтурботне життя.

- Які були відчуття, коли вийшли на сцену вперше? Як перебороли в собі страх?

- Пригадую, як сильно тремтіли колінка і перехоплювало дух. Кілька секунд ми нічого не усвідомлювали і просто виконували звичну роботу. Проте коли в хід пішли перші ноти, все стало на свої місця і ми повністю поринули у світ музики. Але й по сьогодні, коли ми виходимо на сцену, відчувається легкий страх.

- Де проходив ваш останній виступ? Якими були ваші враження і як скоро ми зможемо побачити вас знову на сцені?

- Днями в ресторані «Союз» відбувся рок-концерт для відвідувачів, куди нас запросили його власники. Було надзвичайно приємно бачити, що довкола зібралося чимало людей, багато друзів. Відрадно, що наші пісні були гостям до смаку. Щодо наступних виступів, то досі ми давали концерти в межах нашого краю. Але нещодавно нам почали надходити пропозиції з інших областей, над чим зараз працюємо.

- Розкажіть нам, де і як часто збираєтеся на репетиції. Чи виникають проблеми із приміщенням, апаратурою?

- Думаю, вищевказані проблеми доволі знайомі майже всім молодим групам. Якщо влітку ми можемо репетирувати просто на лавиці в парку, то взимку такі експерименти практично неможливі. Щоправда, маємо свій маєток для репетицій, який-небудь набір апаратури. Одним словом, якось виживаємо…

- Знаю, що деякі музиканти настільки віддають себе музиці, що переходять межі, після чого їхня творчість стає зрозумілою лише їм…

- Внутрішній світ будь-якої людини – індивідуальний. Напевне кожен неодноразово в собі знаходив незрозумілі речі, які важко пояснити. Однак, все одно є люди, близькі духом. Для них і звучать наші пісні.

- Яким є твоє відношення до музичних експериментів?

- На мою думку, експерименти – це двигун прогресу. А прогрес – це завжди добре. Притримуватися конкретного стилю корисно, проте одноманітність може швидко набриднути.

- Чим займається «Black summer cloud» на даний момент? Які плани на майбутнє?

- Останнім часом ми збираємося на студії, щоб записати свій перший альбом. Нехай це поки що буде секретом (авт. - усміхається). Влітку на нас чекає велика сцена – у амфітеатрі відбудеться концерт під назвою «Мега-рок», на якому крім нас виступатимуть й іноземні групи. Це для нас дуже велика честь, тому й підготовка до такої події відповідна. А щодо планів на майбутнє, то по можливості всі хочуть продовжувати музичну кар’єру.

- Якою є ваша аудиторія? І яке ставлення до вашого заняття рідних та друзів?

- Рік тому лише кілька найближчих людей мали на телефоні демоверсію пісні «Разбитая жизнь». Через деякий час вона активно почала розповсюджуватися по місту і ми помітили, що наша творчість справді подобається берегівчанам. Згодом нас почали запрошувати на різні концерти, у ресторани, і слухачів ставало все більше. А щодо ставлення рідних і друзів, то не всі розуміють, що улюбленою справою можна займатися і без матеріальної винагороди. Можливо, з часом наше захоплення приноситиме непогані девіденти, проте сьогодні ми насолоджуємося тим, що у нас є, і ні про що не шкодуємо.

- А чим ще крім музики звикли займатися? Як проводите вільний час?

- Надзвичайно люблю подорожувати, а в дорозі віддаюся цікавим книгам. Габору довподоби прогулянки в горах, Олександру – баскетбол, а Оті у нас футболіст.

- І, на завершення, з ким мрієте заспівати в дуеті. Хто є вашим кумиром?

- Думаю, серед найдостойніших назвемо «Металіку». Ця група не зважаючи на її вік ані трохи не старіє і не втрачає популярності. Щодо інших наших кумирів, то багатьох вже немає серед живих, але вони стали легендою, і пам’ять про їхню творчість завжди житиме в наших серцях.

Теги: Black summer cloud, Берегово

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати