Тетяна Качур, Мукачево: "Швидка допомога" — це моє покликання

Дивовижно скромна, мила і співчутлива, наполеглива в навчанні й роботі, енергійна в думках і вчинках, життєрадісна і привітна, толерантна співбесідниця, — такою я запам'ятав її, коли була випускницею Страбичівської восьмирічки. Такою вона залишилася і в „дорослому" житті.

Зустрічаюсь з нею лише вряди-годи, хоча живемо і працюємо в одному місті, правда, - в різних діаметрально протилежних професійних колективах. Тому наша зустріч напередодні свята медичного працівника була і несподіваною, і приємною, і бажаною. Був привід для спогадів, запитань і відповідей, добрих побажань.

... Мова про Тетяну Габорівну Качур. Вона доброзичливо погодилась на коротке інтерв'ю.

— Давайте, Тетяно Габорівно, спочатку почнемо із спогадів. Чим найбільше запам'яталось навчання у рідному селі?

— Восьмирічна освіта — це фундамент для формування майбутньої особистості. Страбичівська школа мала талановитих педагогів, які давали міцні знання. Я завжди пам'ятатиму уроки математики Єлизавети Урсти, філолога Марії Севч, історика Ірини Ільницької, виховні бесіди класного керівника Андрія Голода...

Робота вчителів, як і медиків, дуже важлива. Але, я схиляю голову перед вчителями, бо через їхню душу і серце проходять усі, незалежно від майбутніх професій, владних і партійних посад.

— Як визрівала думка стати лікарем?

— Перш за все, я дуже люблю дітей, тому з юних років мріяла стати лікарем -педіатром. Закінчила Ужгородський університет, медичний факультет, і ось уже більш як двадцять років працюю на „Швидкій допомозі".

— А які спогади про вузівське навчання?

— Найприємніші. Як би була можливість ще раз вчитись - з радістю пішла би на медичний факультет. Бо медичні знання, як і всі інші, — невичерпні. Пізнавати їх теоретично і практично — мій професійний обов'язок. Хтось відомий сказав, що все знати, чим більше дізнаєшся, тим багатшим стаєш.

— "Швидка допомога" - це Ваше тимчасове місце роботи?

— Ні, це моє покликання.

— Ви першою поспішаєте туди, де трапилась біда. Що є найскладнішим і непередбачуваним у таких ситуаціях?

— Знаєте, трапляються випадки, коли в один і той же час надходить кілька викликів, з різних околиць міста. Хотілось би всюди встигнути, надати необхідну допомогу. Але в нас лише одна бригада, яка обслуговує маленьких пацієнтів. Доводиться самим приймати рішення і, звичайно, поспішати, бо повсюди нас чекають. Обслуговуємо і місто, і район. Найскладніша проблема невідкладної допомоги - це транспорт, який потрапляє у різні шляхові пригоди - перевантаження доріг, важкий обгін тощо.

— Чи трапляються курйози у викликах „швидкої"?

— Якщо маєте на увазі хибні виклики, чи, як кажуть, жартівливі, то на дитячій „швидкій" таке рідко буває, бо ж переважно викликають лікаря матері.

— Може, згадаєте найпікантніші ситуації у Вашій роботі?

— Трапляються ситуації, трагічні випадки, про які напередодні свята не хочеться згадувати. Особливо, коли виїжджаємо на транспортні аварії, де мимоволі учасниками пригоди стають діти. Але наш обов'язок не жаліти, а подавати негайну допомогу, рятувати життя. Це ми і робимо.

- Що вважаєте для себе головним у клятві Гіппократа?

Надавати необхідну допомогу усім, хто її потребує, незалежно від місця пригоди, соціального стану людини, умов проживання, роботи...

— Як працюється Вам у трудовому колективі?

— Приємно, з задоволенням. Колектив у нас стабільний, лікарі зі стажем понад двадцять років, професіонали, люблять і дорожать своєю професією.

— З позиції фахівця: які найбільші проблеми медичного обслуговування населення у нашому місті?

— На мою думку, часто викликають „швидку" туди, де вона не потрібна. А кожен виїзд спецмашини - це матеріальні витрати, відволікання медперсоналу від необхідної роботи, трата дорогоцінного часу.

— Які справи на сімейному фронті?

— Я заміжня. Маю дорослу дочку Ангеліну, яка вчиться в університеті та музичному училищі.

— Плани на майбутнє, улюблені заняття...

— Працювати до пенсії, вивчити дочку, допомогти їй самоутвердитись... А цікаве заняття у вільний час - туризм.

— Здоров'я інших — у Ваших руках, а що ж побажати Вам напередодні професійного свята? Бо вислів „Лікарю, вилікуй себе сам" дещо банальний. Кращим моїм побажанням, мабуть, будуть біблійні думки: мудрості Вам, Божої благодаті, радості і натхнення на довгі роки.

— Дякую.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати