Талант художника – це хист мати терпіння

Автопортрет художника

Підраховано, що з-поміж усіх областей України Закарпаття найбагатше митцями – членами Спілки художників. Та, мабуть, важкувато облікувати, який же відсоток серед населення нашого краю становлять не титуловані, без посвідчень мистецької організації, але від цього не менш обдаровані люди, які вільний від основної роботи час віддають живопису чи різьбярству, скульптурі чи графіці.

І Свалявщина не бідна на митців-аматорів. Здавалось би, в розмаїтті давно й усіма визнаних місцевих талантів важко виділити чийсь осібно. Та все ж імя Юрія Бобаля не можна не згадати. Він – випускник заочного Московського університету Спілки майстрів народної творчості (був такий навчальний заклад за часів Союзу), один з найсамобутніших самодіяльних художників-пейзажистів Свалявщини. Свого часу Михайло Чомоній, якого нині, на жаль, вже немає серед нас, вперше побачивши роботу Юрія Бобаля «Бистрянська церква», вигукнув: «Оце справжній Бобаль!». Так, власний почерк у живописі й графіці Юрій Бобаль має, його роботи впізнавані, бо окрім певних суто технічних ознак того, як митець кладе мазки на полотно, є ще й у кожної внутрішня експресія, його полотна не є статичними, вони живі й дихаючі.

Що ж до ушкодженої руки, то нею Юрій Іванович послуговується завдяки тому, що в далекому 1983 році йому було зроблено трансплантацію – на місце відрізаних гільйотиною штампувальної лінії заводу «Електрон» пальців лівої руки московські хірурги пересадили йому фалангу великого пальця ноги.

Варто відзначити той факт, що упродовж усього свого творчого життя, - а минало воно в роки жорсткої соціалістичної ідеології, - Юрій так і не зміг освоїти сюжетних композицій з комсомольських будов, не намагався шукати собі позувальників серед ударників компраці чи видатних діячів тієї епохи. Пейзаж, ліричний, задушевний, мальовничий карпатський пейзаж, як тоді, так і нині надихає художника. Втім, не притаманна Юрію Бобалеві жанрова обмеженість, він випробував себе і в ролі портретиста, і, як на мою думку, спроби ці вдалі.

Але повернуся до пейзажів Юрія Івановича. Сама лише тематика вражає розмаїтістю. Ось лише назви: «Дві стихії», «Озеро в санаторії «Карпати», «Спекотний день», «Злива», «Водограй», «Гірський потік», «Сінокісна пора», «Нічна симфонія», «Бузок цвіте»…

Юрій Бобаль переконаний, що природа рідних Карпат – це невичерпне джерело наснаги не лише для нього, а й для кожної особистості, яка прагне самовираження, хай то буде в живописі, поетичних рядках, музиці чи вишиванні. Людина надзвичайно скромна, Юрій Іванович не вважає своє обдарування винятковим. Можливо, каже, має хист терплячіше спостерігати, частіше роззиратися довкруг, помічати незначні, але яскраві деталі в буденних, звичайних речах, вловлювати, на перший погляд, непомітні зміни, скажімо, ту мить, коли спека передвіщає грозу, чи момент, коли зеленавий пуп’янок обіцяє перетворитися на розкішну запашну царицю квіткового дивосвіту.

Та навіть нехай лише в цім його талант – вмінні завважувати все довкола себе, від цього він не менш вартісний для його шанувальників. Адже скільки насолоди здатна подарувати та мить, яку він встиг підмітити й перенести пензлем чи олівцем на полотно.

Могла б більше написати про роботи майстра, бо за багато років добре познайомилася з його дивовижним світом  і тим внутрішнім сяйвом, яке він випромінює. А поміж тим, життя Юрія Бобаля – трудне й драматичне. Гаразд, що в останні роки знайшлася людина, яка потроху вирівнює побут художника. Та все ж найкраще про художника можуть розповісти його роботи. Деякі з них я й пропоную нині читачам сайту переглянути.

Теги: Художник, Бобаль, пейзажі, Карпати

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати