Закарпаття онлайн » Блоги » Алла Хаятова

"Білі плями" і "великі ужгородці"

Історик Йосип Кобаль – дослідник безкомпромісний. Завідувач археологічного відділу Закарпатського краєзнавчого музею й автор знаної книги з історії нашого рідного міста "Ужгород відомий і невідомий" оповідає, що побутує чимало теорій про минувшину Ужгорода, які не мають фактичного підґрунтя.

"Білі плями" і "великі ужгородці"

У першій частині розмови ми говорили про справжній вік Ужгорода, усталення нинішньої його назви і становлення самоврядування.. Так, дослідник розповів, що право бути самоврядним визнали за містом крайові збори, які відбулися 25 січня 1838 року. А в продовженні нашої бесіди - про осіб, які працювали в Ужгороді в різні часи, про тих, кого можна назвати "великими ужгородцями". Крім того, Йосип Кобаль нарікає на зміну назв історичних вулиць і на те, що в Ужгороді досі нема, до прикладу, готелю "Чорний орел". Адже він переконаний: туристична привабливість міста – у його історії...

- Йосипе Васильовичу, кого з градоначальників Ви, як дослідник минувшини Ужгорода, вважаєте найуспішнішим?

- Якщо говорити про часи становлення самоврядності, то, безперечно, це Міхай Фінцицький, відомий юрист, перекладач і фольклорист, журналіст, котрого обирали три рази. Одного разу він відмовився знову очолити місто, але загалом керував містом доволі довгий термін. І саме в його часи (кінець XIX ст. – перші десятиліття XX ст.) Ужгород почав модернізуватись. Відбувалось асфальтування доріг, закладання каналізації, мереж... Саме він придбав від скарбниці нинішній Підзамковий парк (колишній Звіринець Другетів, а до того – сад ченців-павлікіанців). І в його часи дуже багато будувалося: тривало активне зведення споруд у центральній частині міста і навколо неї – приватних і громадських будівель, чимало з того, що ми вважаємо нині архітектурними окрасами міста. Це був розквіт Ужгорода, і керівника міста, як людину дуже інтелігентну, чесну і порядну, глибоко шанували. Отже, саме Фінцицького можемо виділити як особу, що дала поштовх до розвитку Ужгорода, стимулювала модернізацію. Ну а найактивніше місто розбудовувалося в часи Костянтина Грабара: у 1927–1935 роки була зведена більшість будівель мікрорайону Галагов. Грабар був ще й прекрасним різьбярем, художником, твори якого досі зберігаються в музеях і приватних колекціях. Крім того, очолював Підкарпатський банк – першу місцеву банківську установу, був активним у громадській діяльності, тож не дивно, що згодом саме його призначили губернатором.
 
Ужгородський "Великий" (нині пішохідний) міст чи не найчастіше зображували на старих поштівках
Ужгородський "Великий" (нині пішохідний) міст чи не найчастіше зображували на старих поштівках
 
- Кого б Ви долучили до переліку ужгородців, діяльність яких найбільше позначилася на розвитку міста? До прикладу, для мене "великими ужгородцями" є ще й архітектор Антонін (за іншими даними – Франтішек) Крупка та Іштван Лаудон – гімназійний вчитель, котрий захоплювався ботанікою і створив у місті дендропарк з екзотичними рослинами...

- Так, це особи, безперечно, гідні. Але, як на мене, тут треба враховувати й те, що я казав про "білі плями": є відоме громадськості (а знає вона лише певні імена, які більшою мірою пов'язані з історією українців Закарпаття), і є менш знані факти й постаті. На жаль, дуже мало відомо про багатьох видатних людей... От назву одну особу, про яку ніхто не пише і чиє прізвище ви не лише не знайдете в наших енциклопедіях, а, певно, й не чули: Марк Ведреш. Уродженець Ужгорода, скульптор, який навчався за кордоном, жив і творив в Італії, Угорщині, працював поруч зі знаменитим Роденом, допомагав йому під час роботи над видатними творами. Цей митець був провідним представником модерного напрямку у скульптурі в тогочасній Угорщині, куди після перебування в Італії в 1930-их роках повернувся і де став знаменитим. Уже після 1945 року він отримав найвищу відзнаку Угорщини – Премію Кошута – за видатний внесок у розвиток мистецтва. Це митець... А люди іншого фаху – мандрівники, науковці?.. Уродженці Ужгорода XIX століття були членами Іспанської, наприклад, Академії наук, і я вже на кажу про Угорську! А скільки видатних літераторів!.. Так, на Кальварії похований поет, який написав найбільший за обсягом поетичний твір тогочасної Угорщини – поему на 40 тисяч рядків, – Арпад Філеп. А як багато євреїв, які отримали світове визнання, а жили і творили в Ужгороді!.. Це величезний пласт іще не "піднятих" постатей. На жаль, так стається, що у нас йдуть найпростішим шляхом: взяли книги радянського часу і повторюють запропоновані імена... А є люди, які мали набагато більшу вагу і лишили свій слід у світовій культурі, і це необов'язково українці, і необов'язково ті, про кого ми найбільше чуємо і чиї імена звеличуються підручниками, пам'ятниками. Ті ж знані літератори Фенцик, Митрак, Павлович, Духнович – чому вони більш відомі, їх твори вивчаються? Бо в радянський час офіційна політика обирала місцевих "героїв", які були підходящі. Це все були поети русофільського напрямку, а коли ти у XIX столітті поет-русофіл – то в радянський час ти борець і тебе можна подавати в підручники, журнали, наукові статті... Дехто з так званих "будителів" насправді не підіймав народ до самосвідомості – навпаки, називав живу народну мову негідною, "мужицькою", закликаючи писати "язиком Лєрмонтова і Пушкіна"!.. Водночас для тодішньої Європи з її літературним процесом їхня творчість не була аж таким видатним явищем... Ужгород має згадувати не тільки про них, а й про інших осіб, які розвивали культуру і мистецтво... 

- І яких в історії Ужгорода, вочевидь, не бракує...
 
- Звісно! До прикладу, Юлій Фірцак – єпископ Мукачівської єпархії, людина з блискучою освітою, чудовий музикант, справжній інтелігент, якому ми завдячуємо сучасним зовнішнім виглядом Кафедрального собору. Він представляв інтереси українців краю в Угорському парламенті, де очолював освітню комісію. Він чимало зробив і для просвітництва, і для економічного розвитку краю. Адже Фірцак - один  з ініціаторів так званої "рутенської акції", керованої знаменитим Едмундом Еганом, котра допомогла десяткам тисяч краян вижити та розвивати господарство й народні промисли. Або Юлій Дрогобецький – викладач учительської семінарії, знаний музикант і диригент. Він на одному з конкурсів у Будапешті в присутності Франца Йосифа диригував знаменитим ужгородським хором, стоячи обличчям до імператора і спиною до співаків...
 
- І той же Ігнатій Рошкович, про котрого Ви згадуєте у своїй книзі...
 
- Він був надзвичайно впливовою особою як митець у свій час... Він же не тільки плащаниці для церков малював чи картини - він особисто розмалював віяло для дружини Франца Йосифа на прохання імператора... Чимало таких людей є – письменників, науковців, та й журналістів... А чеський період? От маємо пам'ятник Масарикові... А нема ж пам'ятника Крупці! Навіщо ставити тільки політичні пам'ятники? Масарик дійсно бував на Закарпатті, але ж архітектор Крупка залишив по собі цілі квартали, якими ми гордимося... Люди, котрі працювали на розбудову, славу міста, варті більшої уваги.
 
- Так, влада змінюється, а будинки й твори мистецтва – лишаються...
 
- Ну, пам'ятники – це переважно своєрідна політична агітація. А вулиці... Маємо вулиці Краснодонців, Челюскінців, і нема вулиці тих же Крупки, Дрогобецького... Чому імена вулиць не пов'язані зі сторінками історії міста? Гаразд, дещо зосталося з радянських часів, і коли хтось запитає про вулицю Анкудінова, ми відповімо, що людина, на честь якої вона названа, - це військовий, який визволяв Ужгород. А була б і вулиця Марка Ведреша – ми могли б відповісти, що це скульптор, який народився в Ужгороді, працював з Роденом і зажив світової слави. І так було б зафіксовано ще один момент історії міста.
 
- Вважається, що саме історія може й приваблювати в місто гостей, яким цікаво дізнатися про дещо автентичне, неповторне... 
 
- Ужгород надзвичайно цікавий у своєму становленні, й описи різних епох дають нам яскраву картину про те, як розвивалося місто. Історію Ужгорода відображають і старі назви його вулиць, районів. Шкода, що імена 10 вулиць, які згадуються в описі міста 1691 року, не збереглися донині. Усі вони розташовані в центральній частині міста, і коли б вони зберегли свої назви, то туристам було б що розповідати. Так гості приходять, наприклад, на вулицю Духновича, але вона отримала таку назву тільки за чехословацьких часів, а до того - називалася Вовняною, бо тут регулярно з XVIII століття був базар, на якому продавали вовну, і приїздили на ці торговища грецькі купці... Історичні й нейтральні назви змінено на імена політичних діячів, котрі мають стосунок лише до певного періоду... Ділянка нинішньої площі Корятовича називалася Сінною площею – з часів середньовіччя там торгували сіном. А територія перед центральним ринком було однією з перших забрукованих і носила ім'я Галькова площа, адже була вимощена річковим камінням. А вулиця Фараонів? Тривалий час не могли з'ясувати, де ж вона була; потім збагнули, що це вулиця, котра веде до нинішньої Шахти. А чому Фараонів? Бо там з XVII століття квартирує найдавніший циганський табір міста, а ромів у давнину називали народом фараонів – вважали, що вони прийшли з Єгипту. На жаль, нині у нас замало використовують історичні дані для розвитку туризму.
 
- Зокрема, і в назвах закладів: кавapos;ярень, ресторанів...
 
- Так. До прикладу, на нинішній площі Петефі з XVII століття була корчма Другетів, а потім – готель під назвою "Чорний орел". Як відомо, влітку 1847 року видатний угорський поет Шандор Петефі не просто ночував у цьому готелі, а вийшовши з нього і потрапивши в калюжі, не в найкращих виразах зафіксував враження від нашого міста у своїх записах. Та чомусь жодному з наших бізнесменів не спало на думку назвати готель чи кафе "Чорний орел". А як би це гарно було пов'язати з історією нашого міста, з Другетами, з Петефі!.. Та й кафе "Другет" у нас нема, і ресторану "Берчені"... На жаль, незнання історії призводить не лише до того, що гостям міста часто подають неправдиві дані про минувшину Ужгорода, а й, не використовуючи своїх привабливих "родзинок", місто просто втрачає туристів. Адже гості нашого міста бажають знайти тут щось місцеве, колоритне, особливе, а не те, що мають і в себе на батьківщині. Туристична привабливість Ужгорода - у його багатій історії, в якій сховано ще чимало цікавого...
Алла Хаятова, Закарпаття онлайн.Блоги
10 жовтня 2011р.

Теги: Ужгород, Йосип Кобаль, історія Ужгорода, великі ужгородці

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

Ольга 2012-09-20 / 15:39:49
Абсолютно Згодна з паном Йосипом. Варто відновити істинну історію міста і відобразити у назвах вулиць НАШИХ героїв , а не радянських, що жодного відношення до нас не мають... Калап долу за його працю і за книгу про Ужгород...В школі 5-ти класники вивчають " Ужгород мій" ,тож ми стараємось подавати матеріал саме за його книгою- ОТ ГАРНИЙ ПІДРУЧНИК, а не те що ми маємо на сьогоднішній день з помилковими(неправдивими, радянськими) даними.

2011-10-13 / 18:37:00

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

Ігор Баран 2011-10-13 / 18:01:00
Декілька років тому на сесії міськради розглядались питання про найменування вулиць у районах нової забудови.
Шкода, що тоді не було даної статті, було б дуже корисно

Русин_2 2011-10-12 / 18:19:00
Дякуву пану Кобалю за вто што ун є, но та й з мене деца пуд кавиль при найближчуй стрічі.
Кланявуся.

Hungi 2011-10-12 / 18:04:00
... Просто вже смішно стає ... Тема статті про історію Ужгорода, а ці .... коментатори ( як все ) : про карпатську Україну спорять ... От же ж політики ... Теееекст бееез політики і про Ууужгорооод ... :)))))))

KK 2011-10-11 / 19:45:00
Слухай, сеґіню Оbozryvatyl-ю, не час тобі уже пійти до дому (УА-Репортер) і там пробувати розширувати твою бутафорію між своїми дебілами??

otpovid' 2011-10-11 / 19:34:00

Коментар видалено. Адмін

Obozryvatyl 2011-10-11 / 19:09:00

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". "Правилами..." заборонено висловлюватися не по темі. Адмін

KK 2011-10-11 / 17:06:00
'Але ж у Думені якраз і перебували інтерновані цілком реальні терористи (не придумані стараннями слідчих та тюремщиків), ще інші закляті вороги Карпатської України, які не приховували своєї ворожості, готовності виступити зі зброєю в руках задля її знищення'

Це мабуть цілковито профіл родича Оbozryvatyl-я який відсидів тяжкий срок у Думені.

Оbozrovatyl чи ваш вуйко вам не розказував як він під час свого сроку міг грати у картах цілий тиждень в цйому 'концтаборі', а на вихідних пускали його до дому? А може ви мали більше чим одного там вуйка, тому що там все відсиділи 20-30 'тюремників' за ціле існування 'концтабору'??...


2011-10-11 / 13:42:00
2Русин, 11.10.2011 13:01

Цілком згоден з вами.
Думен не порівняти ні з Каштелем-Ковнер, де в 1942 році жорстоко катували понад сотню наших українських патріотів - розумних та освічених молодих закарпатців (гімназистів, студентів, службовців, священників,...), ні тим більше з усіма тими радянськими катівнями (як то Ужгородська в’язниця в 40-их роках). Але ж у Думені якраз і перебували інтерновані цілком реальні терористи (не придумані стараннями слідчих та тюремщиків), ще інші закляті вороги Карпатської України, які не приховували своєї ворожості, готовності виступити зі зброєю в руках задля її знищення.

Русин 2011-10-11 / 13:01:00
Obozryvatyl, 11.10.2011 07:58

Знаю одну літню мадярку з Рахова. Так ось, вона свідчить, що т.зв. "Думенський концтабір", відкритий монс. А. Волошином, насправді не можна вважати "концтабором" у тому смислі, як ми звикли. Це було просто місце - так, ізоляції, але без якихось тортур - ворожих Карпатській Україні елементів.

ярослав орос 2011-10-11 / 11:31:00
Obozryvatyl, 11.10.2011 07:58

Інтересно, што Августина Волошина пан Кобаль неспомянув, Героя України.

звісно, цікаво... адже авґустин волошин як посол до празького парламенту 1926 року розкрив у парламенті наміри та зупинив агітацію деяких словацьких послів за перенесення столиці Підкарпатської Русі з Ужгорода до Мукачева, вигідну тим антизакарпатським силам, які хотіли приєднати Ужгород до Словаччини. Цю агітацію підтримували і закарпатські русофіли.

2011-10-11 / 11:22:00
2сорри, 11.10.2011 10:46
Блін, вкотре представник "нації" без героїв, "нації" лакеїв і колаборантів намагається самоутвердитися, топчучись по чужих героїв... :(


Може віднестися до цього трохи спокійніше?
На жаль (чи на добре?) інколи в житті виходить нам перебувати поруч з різними, м'яко кажучи, неадакватами - це на зразок нашого Obozryvatyl-я. А чи не ліпше б нам просто пожаліти людину з паралельного світу, і вже ніяк не зважати на її осінні (весняні, літні, зимні) загострення та хворобливі марення?
Не знаю, що краще...

сорри 2011-10-11 / 10:46:00
Блін, вкотре представник "нації" без героїв, "нації" лакеїв і колаборантів намагається самоутвердитися, топчучись по чужих героїв... :(

Неваловше, навіть якщо всі позитивні якості всіх представників вашого недуйдавого, створеного в Кремлі "народа" скласти до купи, то спільно не назбирається стільки позитиву, скільки було в одному лише Августинові Волошині...

Obozryvatyl 2011-10-11 / 07:58:00

Інтересно, што Августина Волошина пан Кобаль неспомянув, Героя України. То зато, бо Волошин організував перший концентрачний лагерь для инакомислящих на Закарпатті близько Рахова? Бідні українці яких фаних героїв мавуть.

Цензор 2011-10-11 / 01:39:00
А може для Падяка лишилося відкрити якусь нову школу, яка більш відзерклює ці дві течії його реалії: 'євринство'??...

2011-10-10 / 23:09:00

У бідного "русинського" Учителя традиційне роздвоєння особистості на грунті нелюбові до України: не знає, сеґінь, за кого вболівати, чи то за єврейство, до якого належить, чи, може, за "русинство", на якому підробляє на прожиття...)))

Учитель 2011-10-10 / 22:58:00
А думки пана історика про О.Духновича, викладені ним вище, – це просто жах! Не вмієш поважати, то хоча б навчись розуміти чуже – чуже тобі та тобі подібним..

Учитель 2011-10-10 / 22:48:00
Але чого варта тота помпезна фотографія у книзі без будь-яких коментарів або хоча б згадки у контексті Холокоста; до речі, це також сторінка нашої історії. Це фото (впевнений у той час, коли п.Кобаль давав це фото до книги, він правди про мера-антисеміта не знав!) справляє враження порядності та шляхетності ужгородського мера (міського голови). А місія історика – поставити все на свої місця. До речі, сліди отого мера губляться десь чи то в Аргентині, чи то у Бразилії...

Алла 2011-10-10 / 22:31:00
пане Учителю, у розмові з паном Йосипом так би мовити "за кадром" йшлося про Мегая - у контексті "галереї губернаторів" (в адмінбудинку ОДА нещодавно вивісили портрети керівників краю). Так ось, пан Кобаль згадував ту особу як таку, що її не слід було вшановувати, саме через те, що Мегай справді відправив на смерть чимало людей...
Утім, це ж не означає, що тої людини в історії міста не було, так?..


Алла Хаятова
Публікації:
/ 29Я програла
/ 4Великі ужгородці. Рошковичі
/ 4Великі ужгородці. Бокшай
/ 31118?
/ 13Великі ужгородці. Петро Сова. Далі буде…
/ 61Великі Ужгородці
/ 109.05
/ 3Святий Ян Непомуцький повертається в Ужгород
/ 11передЧУТТЯ ВЕСНИ
Сонце Ольга, або У дітей з Батьова – нові друзі
/ 1739, або Яночка та інші (ВІДЕО, ФОТО)
/ 3Конверти від Ужгородського Миколайчика
/ 1Ужгородський Миколайчик запрошує на аукціон!
/ 46Кінцеві титри
/ 60Ужгородський Миколайчик. P.S.
/ 1Посланець Святого Миколая – вже в Ужгороді!
/ 3Пошта Святого Миколая
/ 5Ужгородська Резиденція для Посланця Святого Миколая
/ 2Ужгород готується зустріти Посланця Святого Миколая
/ 11В Ужгороді буде офіційне представництво Святого Миколая
/ 14Аварійно небезпечна ділянка життя
/ 13Опери. Ті, хто за кадром
/ 7Безсоння
/ 11Липова алея, або Літні зелені ужгородці
/ 6Жовта печаль
» Всі записи