Мій перший вірш за останні сім років

Життя принесло  мені не  тебе, а кілька шансів.

Кілька шансів подарувало воно мені тобою.

Кілька нездійсненних можливостей, які уособлював ти.

Воно запакувало тебе у зовсім  не  блискучий папір

І навіть не думало перев‘язувати новорічною стрічкою.

Воно просто штовхнуло мене у натовп незнайомих людей.

І я стояла - розгублена, перелякана, шукаючи поглядом

До кого ось тут мені б прихилитися.

І там, серед натовпу, здивовано стояли мої кілька шансів.

Стояли, борючись зі старою звичкою – запалити гірку і солодку водночас цигарку.

І я розпізнала відразу за запахом мої фатальні шанси.

Адже так, як пахнув ти, можуть пахнути тільки мої недосяжні мрії.

Я похапцем здирала із тебе не блискучий папір,

Аби переконатись, що під ним таки заховалися мої найсолодші можливості.

Я мов, найсильніший наркотик, вдихала твій запах мого першого шансу:

Відбутись отут, і з тобою, і зараз, відразу  і в котре, як вперше стати щасливою.

Твій запах веде мене і зараз по стежці трамвайної колії,

Коли я похапцем збираю зачухані книги на нову лекцію.

Коли я сижу на отій непочутій лекції, я думаю про те,

Що шанс навчитись розуміти тебе, як уособлення людства

я використала пізно. Занадто пізно,

тоді, коли твій запах вже залишився всього лише примарою трамвайної колії.

Знаєш, на відстані часу усе здається кращим, ніж воно було колись.

І  навіть мої улюблені чоловічі парфуми і моє солодке тістечко

Невідворотно пахнуть тобою. Пахнуть однаково.

Бо ти – мій шанс стати трошки добрішою, ніж була до тебе.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати