Ужгород: Ставка на дисбаланс

Мер

В омріяне крісло міського голови обласного центру Закарпаття Б.Андріїв потрапив вочевидь не з парадного входу. По суті, ні для кого не є секретом, що пряму дорогу до влади чинний мер Ужгорода отримав завдяки карт-бланшу від голови Закарпатської ОДА Геннадія Москаля для політичних союзників з партії «Відродження» на необмежені фінансові домовленості з виборцями. У підсумку він зумів вийти до другого туру голосування в парі з одіозним Сергієм Ратушняком, котрий має в Ужгороді стабільні 10 відсотків підтримки і шалену кількість антипатиків.

У цьому контексті всі негативи, пов’язані з особою Б.Андріїва, починаючи від старанно плеканого опонентами його іміджу «регіонала» і антимайданівця, тьмяніли на тлі потужного антирейтингу його опонента. І не дивно, отже, що в другому турі виборів за нього голосувала навіть частина прихильників Майдану, що активно не бажали повернення до влади в місті неврівноваженої особи з іміджем масштабного «дерибанщика», яка, до того ж, відіграла ще активнішу роль у пам’ятному ужгородському АнтиМайдані. А тим більше голосували за Б.Андріїва ті, хто бачив у ньому не так переконаного «регіонала», як, швидше, кон’юнктурника, що повсякчас вмонтовувався зі своїми бізнес-інтересами в конкретну політичну ситуацію в державі.

Здобувши в доволі специфічний спосіб давно вимріяну перемогу, Б.Андріїв, зрештою, опинився у владному кріслі практично без суспільної підтримки і, відповідно, без кредиту довіри від громадян.  Маючи гроші, він прагнув влади не заради впливу чи нових фінансових можливостей, а подібно до того, як дитина будь-якою ціною прагне бажаної іграшки. І сповна насолодитися отриманим результатом може тільки в комфортних умовах. Які, виходячи з ситуації, що склалася, доводилося створювати практично з нуля.
 

Міськрадівська шахівниця

Завдяки передусім найближчому оточенню мера, що стояло за його спиною протягом всієї виборчої кампанії, з часу проведення першої сесії Ужгородської міськради VII скликання у сесійній залі і владних кабінетах запанувала відносна стабільність. Засновувалася вона на непублічних довиборчих залежностях і пізніших кулуарних домовленостях, що були покладені в основу неформальної промерської коаліції у складі фракцій партій «Відродження», «Патріот», розформованого ужгородського «Єдиного Центру» і Європейської партії, що сукупно налічує 21 члена.

Більшість депутатів цієї більшості прямо зобов’язані меру своїм проходженням до міськради, інші, наприклад в особі керівника фракції «Патріот» Михайла Чурила, непогано «піднялися» на підтримці Б.Андріїва в ході виборчої кампанії, а керована Іваном Волошиним мікро-«фракція» з трьох депутатів, що в процесі виборів масштабно відвела душу в «чорному піарі» на адресу Б.Андріїва, у підсумку змушена просто відробляти той свій виборчий «первородний гріх» запопадливою лояльністю, розраховуючи, натомість, на віддяку у вигляді легітимізації своїх попередніх «дерибанів» міських землі та майна та аналогічні «привілеї» в майбутньому. Поміж тим дочікуючись інших, більш сприятливих для себе часів...

Більшість з цих політичних сил отримали своїх представників у структурі виконавчої влади, формованої за підсумком виборів: «Відродження», окрім власне міського голови, представлене у владі заступником мера Олександром Габором, «Патріот» – так само заступником Олександром Білаком. Формально креатурою «Єдиного Центру»  вважається перший заступник Б.Андріїва Іштван Цап, котрий, втім, насправді є по суті самостійною фігурою, тим більше – в умовах розпуску міської організації «Єдиного Центру».

Ситуативно до цієї провладної більшості  долучаються по два депутати з фракцій БЮТ і КМКС. Перший представлений у владі секретарем міськради Андріаною Сушко. Другі претендували на посади у складі виконкому, однак в процесі не змогли добитися цього результату, а тому формально вільні від будь-яких зобов’язань.

Практично, за межею цих розкладів, покладених в підмурівок під ногами чинного мера, опинилися тільки депутати від «Блоку Петра Порошенка «Солідарність», «Нашого краю» та «Самопомічі». Дві перші політсили йшли на виборах двома крилами партії влади і розраховували, відповідно, на дві ключові владні посади – секретаря ради (від «Солідарності» на цю посаду претендував Андрій Риба, виключений свого часу з БЮТу за участь в масштабному «дерибані» земельних ресурсів Ужгорода під керівництвом С.Ратушняка) та («Наш край») – першого заступника міського голови.

Десь поряд з ними «тусуються» три депутати від перетасованої буквально перед виборами «Самопомочі», які ніяк не можуть знайти своє чітке місце на цій міськрадівській шахівниці.

Нині всі вони – в ситуативній опозиції, яка, втім, досі не виявлялася здатною суттєво підпсувати життя чинній владі.
 

«Дерибанщики» vs активістів і журналістів

Тріщина в постаменті мерського спокою Б.Андріїва була закладена визначально і передусім його власною невизначеністю щодо власних пріоритетів і нерозуміння реалій, притаманних нинішньому етапу розвитку суспільства.

Формально, з одного боку, до влади Б.Андріїв прийшов у власній «команді» осіб, що уособлюють вчорашній день Ужгорода з усіма негативами, пов’язаними з вибудуваною в місті протягом останніх десятиліть корупційною системою владних координат. У цьому контексті практично всі члени фракції «Відродження» у міськраді є колишніми депутатами, що були вмонтованими в систему корупційних схем С.Ратушняка та В.Погорелова. Вони самі були продуктом тих обставин і є носіями відповідної ментальності. І тим більше уособленням цього негативу є керівник фракції «Відродження», зять колишнього нардепа-«регіонала» та «енергетичного» магната Василя Ковача Василь Козак.

Те ж саме можна сказати про депутатів від «Патріота», чиєю «квінтесенцією» в раді є очільник відповідної фракції Михайло Чурило – так само активний фіґурант корупційних схем міськради часів Віктора Погорелова.

Про те, що являє собою ще один фіґурант «партії «дерибанщиків» у чинній міськраді» –  Іван Волошин, говорити зайво: громаді Ужгорода він відомий численними корупційними скандалами з «прихватизацією» міських землі і майна, серед яких найгучніший – з по суті крадіжкою в громади Ужгорода історичного комплексу «Корона». До міськради VII скликання він потрапив під купленим брендом Європейської партії України ціною неймовірних фінансових затрат разом з всього двома соратниками – кумом і бізнес-партнером Григорієм Шевчуком, на якого в часі здобуття посади першого заступника міського голови переписав власні статки, та одного з ключових «дерибанщиків» міськради попереднього скликання, начальника комунального ЖРЕР №5 Анатолія Ковальського.

Дещо осібно від цієї групи осіб, що вкотре прийшли у владу брати, а не віддавати, тримаються троє депутатів від розпущеної обласним партійним проводом міської організації «Єдиного Центру», жоден з яких не був депутатом міськради попередніх скликань, а отже не був задіяний у відповідних корупційних схемах.

Відразу по приході до влади, депутати від відповідних політичних сил в очікуванні звичних дивідендів взяли під контроль ключові комісії міськради: комісію з питань соціально-економічного розвитку, бюджету, фінансів та оподаткування очолив представник «Відродження» Василь Гомонай, комісію з питань регулювання земельних відносин, містобудування та архітектури  – його однопартієць Станіслав Пономарьов, а комісію з питань благоустрою, житлово-комунального господарства та приватизації майна комунальної власності – Іван Волошин.

У комплексі  з уже згаданими посадами в системі виконавчої влади, такі розклади створювали неабиякі перспективи в плані доступу до залишків міських землі та майна, а також коштів міського бюджету. Але тут  «коса» бажань потенційних і реальних «дерибанщиків» найшла на «камінь» суспільних очікувань і діяльності громадських активістів.

По суті, за підсумками Революції Гідності та в умовах протистояння «прихватизаційним» інстинктам міськради під керівництвом В.Погорелова в Ужгороді сформувалася мережа організацій, що виразно репрезентуюить нову, прогресивну якість громадянського суспільства.  До них входять активні люди, що мислять по-новому і прагнуть вибудувати у владі обласного центру систему відносин, засновану на європейських цінностях.

Ця когорта людей не є однорідною: у процесі «бродіння» зі спільної платформи Громадської ради при Ужгородській міськраді вичленилося кілька автономних груп, що мають дещо відмінні погляди на тактику і стратегію «боротьби». Однак в критичних умовах вони демонструють непогану скоординованість і цілий набір відпрацьованих ефективних засобів, передусім в правовій площині, які паралізують деструктивні дії окремих передставників влади і повністю нівелюють ті конкретні результати, яких вони прагнуть досягти.

Симпатії провідних закарпатських ЗМІ у більшості випадків - на їх боці.
 

Камінь спотикання

Проблемним моментом, що став основою конфлікту між когортою «дерибанщиків» в системі нової влади та громадськими активістами, стало питання затвердження Генерального плану розбудови міста. По суті, в його варіанты, проголосованому на скандальній «замінованій» останній сесії міськради «погореловського» скликання, було не тільки легітимізовано всі попередні «дерибани» міської землі в періоди мерства С.Ратушняка і В.Погорелова, але й, більше того, у незаконний спосіб було закладено основи для наступних масштабних крадіжок «вільних» ділянок шляхом практично повного знищення зелених зон. Це прямо заборонено законом і такі дії, поряд з цілим рядом процедурних порушень, дали вагомі підстави для їх оскарження у суді активістами.

У підсумку, погодившись з їх аргументами, Ужгородський міськрайонний суд ухвалив у якості забезпечення позову заборонити будь-які дії в плані реалізації Генплану-2015. По суті, будь-яку «земельну» діяльність міськради нині заблоковано. Що неабияк напружило вказану частину депутатського корпусу, зорієнтовану на завершення вже розпочатих проектів з привласнення міської землі та реалізацію наступних.

Система стримувань і противаг

Попри окреслену конфліктність стратегічних інтересів, станом до нині система влади в обласному центрі була доволі збалансованою.

У депутатському корпусі вона була закладена створенням провладної коаліції з політичних сил, об’єднаних спільною ментальністю.

У системі виконавчої влади балансу було досягнуто забезпеченням представництва ключових політичних груп і розподілом повноважень відповідних заступників мера.

Так, по суті основними розпорядниками бюджету в системі чинної влади є, по суті, два заступники Богдана Андріїва – Олександр Білак і Олександр Габор. До сфери повноважень першого належать питання освіти, медицини, культури, соціальної сфери, спорту та міжнародних відностин. У компетенції другого практично вся комунальна сфера, питання майна і землі.

У віданні першого заступника міського голови Іштвана Цапа перебувають питання архітектури та містобудування і, що суттєво, юридичний напрямок, а саме – обов’язок формувати позицію влади у судах.

По суті, обов’язки і компетенція заступників – ніде не пересікаються. А отже, виключено можливість конфлікту, а натомість вибудувано чітку систему стримувань і противаг.

Так само шляхом довгих переговорів і взаємних поступок було накреслено компромісний варіант стосунків міської влади та громади обласного центру в питаннях вирішення проблеми з Генеральним планом. По суті, всі останні узгоджені персонально з Богданом Андріївим варіанти були компромісом між специфічними прагненнями більшої частини депутатського корпусу та інтересами громади.

Початок дестабілізації

Утім, саме такі баланс і компроміси, що забезпечують стабільність роботи чинної влади у ситуації, що склалася, не влаштовують ту частину владної команди, що зорієнтована на активніші дії в розпорядженні ресурсами міста. Їх не влаштовує діалог, що налагодився в стосунках міського голови з активістами.  А отже, цілеспрямовано і системно «бити» почали в ланку, що зв’язує міського голову з громадськістю.

Насамперед, скориставшись ситуацією з необхідністю затвердження нової структури міської ради та її виконавчих органів, було ініційовано перерозподіл повноважень заступників міського голови. При чому, «розподілити» вирішено повноваження, що належать до компетенції першого заступника мера Іштвана Цапа, який є основним комунікатором між міським головою та громадськими активістами, а також автором основних іміджевих здобутків Б.Андріїва.

За інформацією Закарпаття онлайн, відповідними критичними зауваженнями до проекту рішення «Про структуру та загальну чисельність міської ради і виконавчих органів ради», підготовленими без відома міського голови (в чиїй компетенції перебувають питання призначення заступників та формування їх повноважень) принципові для «дерибанщиків» питання архітектури та містобудування планується передати до відання Олександра Габора. Крім того, юридичні питання пропонується передати безпосередньо «під Андріїва», хоча цілком очевидно, що опікуватиметься ними в такому випадку не сам мер, а зовсім інші люди, що мають на нього суттєвий вплив.

Вказані критичні зауваження планується роздати депутатам безпосередньо під час сесії міськради, призначеної на четвер, 10 березня. І в разі їх голосування буде зруйновано ту криху систему стримувань і противаг, що забезпечують стабільну діяльність чинної владної команди зсередини. А ініціатори таких змін отримають безконтрольну можливість робити все, що заманеться. При чому, відповідальність за ці дії лягатиме на міського голову, що є уособленням нинішньої влади обласного центру.

Іншу міну закладено ще в одному ключовому питанні, що виноситься на четвергову сесію. Так, пунктом порядку денного «Про затвердження містобудівної документації» по суті планується зробити згубний для міста крок по перезатвердженню, цього разу начебто у «законний» спосіб, «погореловського» варіанту Генерального плану. Того самого, реалізацію якого в плані забезпечення позову за ініціативою громадських активістів наразі заблоковано судом.

По суті, за інформацією Закарпаття онлайн, на такі дії Б.Андріїва підштовхує і прокуратура Закарпаття, зацікавлена його руками закрити проблемну тему.

Попри те, що в ході голосування відповідного проекту рішення передбачається у вигляді критичних зауважень передбачити реалізацію деяких принципових пунктів з меморандуму, раніше узгодженого в ході діалогу мера і громадськості (передусім щодо незабудови ключових зелених зон, внутрішньоквартальних територій тощо) цей варіант по суті руйнує той суспільний консенсус між владою і громадськістю, що став здобутком останніх місяців. Бо не дає жодних гарантій, що руйнівні по відношенню до міста дії, яких так остерігається громада обласного центру, не будуть реалізовані в близькому чи більш віддаленому майбутньому.

Однак, зорієнтовані на деструктив особи в депутатському корпусі на цьому зупинятися не збираються. А тому нав’язують Б.Андріїву абсолютно непродуктивну ідею розпуску Громадської ради. Яка, по перше, не передбачає законного механізму її реалізації, а, по-друге, не дасть очікуваного результату, оскільки не зменшить, а, навпаки, збільшить силу громадського спротиву через інші організації, в яких згуртувалися активісти...
 

Мер на демонтаж

По суті, найменш зацікавленою в такому розвитку подій особою є сам міський голова Ужгорода Богдан Андріїв. По великому рахунку, будучи людиною забезпеченою, він абсолютно не має інтересу в тих брудних схемах, у які його намагається втягти нерозумне і захланне оточення. Зокрема, шляхом дискредитації і відбирання повноважень від осіб, які найбільшою мірою долучилися до його перемоги і, згодом, до розбудови збалансованої системи владних координат.

По суті, прийшовши до влади на негативі, Б.Андріїв має бути зацікавлений в протилежному – поступовому, відсоток за відсотком, додаванні позитиву до власного рейтингу. З чітким розумінням того, як важко здобуваються  ці самі відсотки, і як легко їх втратити одним нерозумним рішенням.

Фактично, саме таким нерозумним кроком, який започаткує війну  між мером і громадськістю, стане той варіант вирішення ситуації з Генпланом, до якого нині активно підштовхують Б.Андріїва. Бо ж очевидно, що в такому випадку, окрім всього, на плечі мера автоматично ляже весь тягар відповідальності за всі «дерибанні» рішення, «напрацьовані» за 10 років «діяльності» В.Погорелова та С.Ратушняка.

Після цього почивання на лаврах чи просто отримання задоволення від здобутої влади стане для нього неможливим. Натомість, реалією стане потужний потік нещадної критики, що досі стримувався не так позитивним ставленням до особи мера, як саме суспільним очікуванням позитивних кроків з його боку.

По суті, з кожним днем, з кожною наступною публікацією в ЗМІ Б.Андріїв втрачатиме свою легітимність. Тим більше, що в цій інформаційній війні він не має можливості розраховувати на підтримку власних впливових інформаційних ресурсів. Натомість, по мірі його ослаблення, набиратиме силу нова, формована за спиною в очільника міста більшість в депутатському корпусі, «авторами» якої є М.Чурило (який неприховано претендує на посаду секретаря міськради),  І.Волошин та О.Габор. А відповідно, сценарій усунення від влади ситуативно ослабленого мера, відпрацьований свого часу на В.Погорелові, у перспективі може стати реальністю і по відношенню до самого Б.Андріїва.

Вихід

Цілком очевидно, що найбільшим ворогом Б.Андріїва в ситуації, що складається, є сам Б.Андріїв. А точніше, його небажання чи нездатність приймати чіткі та однозначні рішення. Стратегічні – на повне «перезавантаження» Генплану міста, що передбачає для нього тільки позитив, або, навпаки, на тотальний «дерибан», що тягне за собою масштабні іміджеві втрати. Чи тактичні, коли просто треба гримнути кулаком по столі та розвести підлеглих керівників та їх партійних ляльководів по раніше визначених «повноважних» закутках, і цим зупинити будь-які чужі намагання розіграти ситуацію на свою користь за спиною в мера.

Зрештою, Б.Андріїву пора просто навчитися розбиратися в людях. А отже, зрозуміти, що Чурило і Волошин – не найкращі попутники на шляху у світле майбутнє...

Теги: Богдан Андріїв

28 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати