Йосип Кобаль: Гіядор Стрипський, москвофілізм, українізм і вітчизняні руснаки

В історії закарпатської науки, літератури й культури ім’я Гіядора Стрипського добре відоме й визнане. Об’єктивна, неупереджена оцінка його життєвого і творчого шляху була дана у свій час Миколою Лелекачем.1

Йосип Кобаль: Гіядор Стрипський, москвофілізм, українізм і вітчизняні руснаки

З кінця 1980-х років зацікавлення його доробком помітно зросло, а нещодавно побачила світ посмертна книга угорського дослідника Іштвана Удварі, присвячена Гіядору Стрипському2, в якій публікується ціла низка праць та архівних матеріалів, пов’язаних із закарпатським вченим.

Серед робіт Гіядора Стрипського значна частина написана, як відомо, угорською мовою й опублікована в різних, часто малодоступних, угорських виданнях. До цих останніх належить і пропонована нами до уваги українського читача стаття "Москвофілізм, українізм і вітчизняні руснаки", що вийшла друком у 1913 році в Будапешті.3 Тема статті була актуальною не тільки в Угорщині напередодні І світової війни, але вона не менш актуальна і в наш час для Закарпаття, особливо у зв’язку з так званим русинським питанням. Але не тільки. Для істориків будуть дуже цікавими власне історичні погляди Гіядора Стрипського, а також його прогнози на майбутнє.

Переклад з угорського орігиналу здійснив автор цих рядків. У тексті зірочкою позначені примітки Гіядора Стрипського, а арабськими цифрами роз’яснення й коментарі перекладача. До статті додається також угромовний оригінал, що дасть можливість звірити обидва тексти

Москвофілізм, українізм і вітчизняні руснаки

Про два з перших цих понять наші газети хоч і писали достатньо, але суті справи жодна з дотеперішніх публікацій так і не торкнулася. Саме тому ми віримо, не буде зайвим, якщо ці питання намагатимемося висвітлити і з таких їх сторін, з яких про так зване рутенське*[1] питання до цих пір мови ще не було.

Вітчизняне руснацтво є об’єктом двох дуже протилежних зару­біжних устремлінь: його добиваються москалі та українці. Обидва напрямки мають одну ціль: об’єднати всіх руснаків культурно й політично. Москальська агітація працює трьома різними засобами: 1. військовими агентами; 2. проголошенням етнічної й мовної єдності; 3. пропонуванням, ніби-то своїм греко-католицьким братам, греко-східної віри (схизма). Українізм, який ось уже 260 років як живе без своєї державності, є від цього набагато скромнішим: він покликається лише на братську спорідненість, а справами релігії не переймається. З тим, щоб належним чином зрозуміти справу, необхідно спершу представити для угорської громадськості наступні, частково повністю невідомі деталі.

Руснацький елемент Австрії12 й Угорщини до 1848 року був непомітним, невагомим тілом у монархії.Однак, після завоювання конституції у них відразу пробудилася дрімаюча національна сила і цьому вони завдячують, перш за все, зрушенням, що настали в їхній літературній мові. Справа в тому, що руснаки13 у 1848 році скинули з себе не тільки ярмо кріпацтва, але й аналогічно до сербів, ярмо літературної мови. Адже до того у бідненькій руснацькій літературі модною була якась дивна, мертва, безбарвна суміш церковно-слов’янської мови зі руснацькою і польською мішаниною. Як за мовою, так і за змістом це була десь така мова, якою була у ХVIII ст. в Угорщині писанина Давіда Сабова Борцофолві14, героїні одного з романів якого „a bongоra szomoronz hangozmányainál epedvényezve czinczármányoztak”.) Так само, як з мовою Чоконаї, Ороня і Петефі15, яку вони запозичили від селян в полотняних штанах, розвиток угорської літературної мови остаточно був направлений у природне русло, це ж трапилося і у руснаків. Як тільки вони відкинули ту змішану мову, яка вбивала ідеї, була мертвою й основою своєї культури зробили зрозумілу всім руснацьку селянську мову, перед широким загалом народу відкрилася книга знань й шлях прогресу. Сьогодні, через 60 років, українсько-руснацький народ16 має солідну літературу, мистецтво, науку й багато культурних установ. Цьому народові тим більше потрібно було звертатися до народної мови, бо все українство складається з демократичних елементів: із середнього класу, що виріс із селянства та колишніх кріпаків. Його аристократію поглинули польські й москальські історичні події: ці два елементи у 1340, а також 1654 році поглинули і їхню державність.17

Однак у 50-х роках минулого століття18 і в Угорщині, і в Австрії серед руснаків здійняв голову панславізм19, а краще кажучи: панрусизм20. Цю течію започаткували релігійні й політичні причини, і вона розколола закордонне21 руснацьке суспільство на дві частини: українців, які стояли на руснацькій національній основі, і москвофілів22, які кинулися в обійми москалів.

З тих часів, коли москальські армії, що придушили угорську рево­лю­цію23, пройшли через Галичину у нашу батьківщину24, через пресу, рублі й особисті контакти все міцніше вкорінювалося вчення, що не має двох різних руських народів (себто велико- і малоросів), а є тільки один, тобто кожному руснаку у мові, національній самосвідомості й культурі треба жити з москалями в єдності. У Галичині, внаслідок польського спротиву, лише частина руснаків перейшла на бік цього нового вчення, однак, серед угорських руснаків, на жаль, ці погляди стали виключно панівними. Тут, в якос­ті противаги, не було поляків, а уряд Баха дав свободу всім націо­наль­ностям. Із-за цього, таким чином, сталося те, що майже кожен пред­став­ник вітчизняної25 руснацької інтелігенції, яка складалася із священників, перетворився на москвофіла. Це вже є історичним фактом, отже, сміливо можемо констатувати правду: школа змосковщлення Адольфа Доб­рянського26 перемогла на всіх напрямках. Це мало вплив не лише у нас27, бо вона привела до тимчасової перемоги ще і галицьких москвофілів.

Хоч теорія російської національної й мовної єдності є хибною теорією.

Справа ж бо виглядає таким чином, що початок руського державного життя у ІХ–Х ст.ст. чітко в’яжеться до сьогоднішніх руснацьких (малоруських) південних губерній28. Ту державу, яка називалася Русь (з центром у Києві), з якої утворилася сьогоднішня Росія, заснували руснацькі елементи. Великоруський народ виник пізніше, в ХІ ст., а саме таким чином, що під час роздроблення архаїчної руснацької держави кілька руснацьких племен виділилися зі спільноти і перейшли із південних степів далеко за північ. Ці, тут, із заснуванням Суздаля і Новгорода, створили самостійну державу і повністю кровно змішалися з фінно-варязько-чудсько-монгольським населенням. Результатом цього змішання є сьогоднішній великоруський народ і великоруська мова. Отже, руський народ, розділившись в етнічному й мовному плані на дві частини, у двох державах розвивався по-різному, й політично лише через 400 років, у 1654 році об’єднався. У своєму чистому руському єстві зберігся лише сучасний малоруський елемент, який і далі розвивався на своєму первісному місці, і якого не торкнулися ні кровні, ні мовні перетворення.

Природно, що ті родичі, які перейшли на північ, перенесли туди з собою й народну назву Русь, руський. Ще більш природно, однак, що тамтешні географічні й етнографічні відносини, з часом настільки змінили вимандрувавші племена, що сьогодні великороси представляють собою етнічно й умовному плані повністю відмінний тип від малоросів. Малороси уже давно не розуміють мови великоросів і навпаки. Між нима двома такі відносини, як між німцями й голландцями. Хто насмілився б стверджувати, що мова голландців лише простий діалект німецької? Хто заперечуватиме їхню потребу на використання окремої від німецької мови, на окрему культуру? А між тим москалі, на підставі схожості, вважають й поводяться з руснацькою мовою лише як з діалектом. Своє малоруське населення вони насильно москалізують, а закордонних малоросів морочать дурманом єдності. Зрозуміло, що за добрі гроші серед австрійських руснаків, які розлючені на поляків, за латинізацію грецького обряду, вони29 ще й сьогодні знаходять блазнів.

Наскільки хибною є теорія руської єдності, найкраще підтвердило саме життя: ще й сьогодні, після 60 років боротьби, вона не зуміла пустити глибоке коріння поміж руснаками. Галицькі й угорські руснаки, які плавали у мріях мовної єдності, починаючи з 1850-х років надзвичайно силкувалися, що вони тепер єдині з москалями, і що їм можна писати, навчати лише на москальській мові, згідно москальських граматичних правил. Там30 під керівництвом Ставропігії й товариства Качковського31, а у нас32 під керівництвом ужгородського Общества Св. Василія Вели­ко­го33 та згідно політичних вказівок Добрянського, розпочалося змосковщення: у газетах, шкільних підручниках, театральних виставах, суспільному житті – всюди устремлялися до москальщини.

Але прихильників лінії Добрянського очікувало величезне розчарування причому як у нас, так і в Австрії: як лише не старалися, але засвоїти чужу для руснацької голови москальську мову ніяк не могли. Даремно вони написали граматику москальської мови з гучною назвою "По-російськи за одну годину", москальська культура в руснацькому грунті ніяк не хотіла прийнятися, бо її насилували лише в колі інтелігенції. Великі маси стояли від цього далеко. Угорські руснаки, коли переконалися про марність справи, з кінця 1870-х років почали відходити від москальської течії. Вони перервали свої зв’язки із галицькими москвофілами, перестали читати їхні газети, почали занедбувати ужгородське Общество Св. Василія Великого. Позаяк по-москальськи вони не могли ні писати, ні читати, ні розмовляти навіть між собою, а своя власна руснацька мова була для них із запахом сірячини, така, що не заслуговувала друкарської фарби, то вони, оскільки освіченій людині таки потрібно було на якіїсь мові мислити й працювати, потихеньку почали мадяризуватися.

Пропаганда москальської єдності була найкращим засобом мадяризації.

Угорські руснацькі покоління, що народжувалися починаючи з 1880-х років, виростали вже виключено в угорському культурному середовищі; вони читають, розмовляють виключно по-угорськи. Сьогодні в Угорщині москвофілізму в політичному розумінні не існує. Повторюю: тільки із-за того, що вони не змогли засвоїти москальську мову, а свою руснацьку мову повністю ігнорували.

Що я говорю правду, це доводить і повністю аналогічний приклад галичан. Австрійські руснаки-москвофіли чужу москальську мову теж не могли засвоїти (як це й нині не можуть ті елементи, які живуть під російським впливом, і які в політиці фігурують під назвою старо­рутенів)34, а свою руснацьку мову не культивували. Із-за цього вони змушені були, на зразок своїх угорських побратимів, перейняти мову провідного полі­тичного елемента, який постійно панував над ними: між собою вони ще й нині розмовляють по-польськи. Все їхнє існування вичерпувалося у запереченні українізму: із-за свого протиприродного напряму вони не виробили здорової думки ні в науці, ні в літературі, ні в господарському чи суспільному житті. Так само як і угорські москвофіли. Їхнє життя підтримують рублі, як це підтверджують багаточисельні процеси над агентами ще й тепер.

З 1880-х років політична мрія руської етнічної єдності поступово випарувалася з голів вітчизняних руснаків, але зовсім інакше стоять справи із фантомом єдності літературної мови. Він все ще мов примара тяжіє над душею угорських руснаків.

Даремно припинили своє існування "Св±ть" Добрянського–Кимака35 та інші провідні унгварські36 газети, бо їхні спадкоємці, "Карпатъ"37 та "Листокъ"38 до 1903-го року, а з того часу "Нед±ля"39 та "Наука"40 до сьогоднішнього дня виявляють той самий вплив великоруської граматики, під яким знаходилися їхні попередники. А це можна приписати лише тому, що минуле, а отже сила цієї граматики, нараховує уже 60 років. У 1860-х роках цю псевдомоскальську мову вони зуміли протягнути навіть в унгварську гімназію; студенти повинні були вивчати там історію, арифметику, географію і російську літературу на цій мові. Так само знайшла свій шлях ця мова у духовні семінарії, отже, з правом можемо казати, що вона отруїла всю руснацьку інтелігенцію семи комітатів.41 Із-за звички її сила була такою великою, що руснацькі письменники і сьогодні не знають по-руснацьки; писати руснацькими формами і руснацькими словами. Із простими людьми вони розмовляють по-руснацьки, але як тільки їм потрібно щось написати на папері, то це відразу з’явиться у москальському жупані.

Пробували їх бува привести до тями галицькі українські письменники спонукаючи, щоб і вони писали по-українськи, а саме згідно нового (українського) правопису, тобто, щоб вони приєдналися до української культури. На це вони від наших писак завжди отримували одну і ту ж відповідь: "Ми не маємо жодного відношення до вашої української мови, бо вона і не руснацька, бо ж її придумали для вас поляки для противаги великоруським прагненням "!" Під етімологічним приводом історичного розвитку вони й надалі проповідували, що угорським руснакам треба писати таким правописом і такими граматичними формами, якими користуються москалі.

Чи була яка-небудь користь від цих псевдомоскальських літературних силкувань?

Із природи справи випливає, що з книги, без повсякденних особистих контактів, засвоїти москальську мову у нас не зумів ніхто. Великороси ще й тепер сміються, коли візьмуть до рук такий, виготовлений в Унгварі, псевдомоскальський продукт. Ще більш природньо, що від цих кількох капель намагань угорських руснаків, привнесених у великоруське море, не залишилося навіть бульбашок. Але ці намагання не змогли досягти і своєї первісної цілі, витворення так званої "угро-рутенської" народності, причому так, що на сьогодні від неї не залишилося навіть сліду. Для витворення такої народності дійсно була добра нагода у тихі часи епохи Баха, але її вітчизняні руснаки використали на інше.

І все ж таки вона залишила по собі один слід, але він опісля виявився фатальним. Його наслідки до нині зносить все вітчизняне руснацтво.

Той, спочатку політичний москвофілізм, який пізніше згорнувся лиш до літературного рівня, розколов вітчизняне руснацьке суспільство на два повністю протилежні один одному, чужі табори: провеликоруську інтелігенцію і руснацьке селянство. Перший з них спочатку грався в московитство, чим у майбутньому всіма своїми пізнішими (навіть не москальськими) прагненнями будив в угорській суспільній думці вічну підозру "москальщини", а через двадцять років саме із-за цього докорінно змадяризувався. Однак, селянський клас і тоді, і тепер залишився лише руснацьким, а саме неосвіченим, варварським руснацьким. Інтелігенція дуже природньо, що зовсім не переймалася селянами і їхнім просвітництвом. Адже для такої гуманітарної роботи їм потрібно було б покласти на папір просякнуту запахом сірячини мову останніх, а від цього вони жахалися: не дозволяла фанатична москальщина. Таким чином в інтелігенції, яка зневажила руснацьку мову, вимер будь-який інтерес і зацікавленість до життя селян. Микола Гомічков42, коли його знаменитий український фольклорист і політик Драгоманов43 спонукав був до використання малоруської селянської мови, у "Карпат±"-і відкрито написав, що "всюди література пише лише для панів, отже ми не переймаємося вихованням селян шляхом літератури чи з допомогою преси взагалі". Цей лозунг інтелігенція потім витлумачила так дослівно, що не дала в руки народу жодної господарської, медицинської, домашньої консультаційної книжечки; не створила жодного читацького гуртка, господарського товариства. Усі намагання двадцяти-тридцяти років вичерпалися у виданні, окрім кількох поганих підручників, ще календарів і життя святих. Робити літературу на тій москальській мові у нас було неможливо.

Якими були наслідки цього? Покинутий інтелігенцією простий народ почав занепадати, скорочуватися кількісно; він став жертвою лихварів, горілки і злиднів. В епоху москальського напрямку інтелігенція не хотіла підняти селянство з пітьми, а після того як вона змадяризувалася уже боялася взятися за це саме із-за тієї ж підозри у москальщині. Самій державній владі прийшлося відкрити у 1896 році, під час бескидських подій святкування мілленіума44, той страшний господарський й духовний занепад, куди скотилося покинуте на себе селянство. Прийшлося владі втрутися при допомозі так званої рутенської акції45 й сяк-так виправити і те упущення, яке стосується інтелігенції, що їй можна закинути за минулі 40 років. Правдою є і те, що руснацька інтелігенція, після своєї мадяризації, боячись від угорських властей і громадськості, переживаючи боялася тепер уже від будь-якої кириличної букви і ще й сьогодні боїться від того, щоб з буд-якого суспільного питання виступила в пресі або на основі права зборів, бо влада буде шукати в тому обов’язково москальщину. Але це  для них дуже дрібненьке виправдання.

Головна помилка, все-таки, була в тому, що у свій час вони хотіли протягнути сюди чужу культуру. Бо це потім й помстилося на них: старшним занепадом угорсько-руснацького народу. Знаючи всю справу, рішуче стверджуємо, що у національному знесиленні руснацького народу значну роль відігравали москальські літературні ігри провідної інтелігенції. Сам економічний занепад багато інших обставин лише прискорювали, але те, що вони залишилися самотніми, повністю беззахисними і те, що сьогодні в Угорщині найбільше неграмотних є якраз серед руснаків, може бути списане лише на рахунок мислення типу Гомічкова.

Ось, у 1898 році сам уряд започатковує для простих людей видання руснацької газети, і нині існуючої "Нед±лі". Очевидно він хотів показати цим, що це було б обов’язком руснацької інтелігенції, але разом з тим він хотів показати цим і те, що якраз не потрібно так боятися від кириличних букв й угорських властей, тільки треба відшукати спосіб, як і про що говорити селянам. Намір уряду був дуже похвальний: черз газету проводити господарське виховання народу, природньо, що з допомогою статей, написаних на руснацькій мові.

Але і в цій "Нед±лі" не має жодної вдячності. Те 40 річне граматичне москалювання докорінно вбило у руснацьких журналістів заодно і відчуття руснацької народної мови. Справа в тому, що сьогодні виникла та дивна ситуація, що серед 300 00046 руснаків ледве знайдеться 10 чоловік, які вміло поводяться з пером, але вони сьогодні вже не знають писати й читати ні по-москальськи, ні по-руснацьки. Туди сюди мішають все це з словацькою, сербською, угорською мовами. "Нед±лю", наприклад, редагує така людина, яка народилася у словацькому краї, за часів москальської граматики навчалася в унгварській вчительській семінарії, у Бачці, серед сербів, практикувалася російській мові, а тепер учителює в Будапешті.47 У неї не має до малоруської мови ні відчуття, ні часу й способу на те, щоб у своїй газеті використовував відповідну потребам вітчизняного руснацького народу граматичну й лексикальну систему. Не знаю, що на це каже головний редактор газети, Ендре Сабов?48 Бо Ендре Сабов знає москальську мову, яка так різко відрізняється від руснацької, й тому легко може встановити про "Нед±лю", що між її мовою і москальською мовою велика різниця. Проте ту, ще більшу відмінність, яка дійсно існує між мовою "Нед±лі" і мовою домашніх руснаків, він навряд чи помітить. Для цього потрібна людина, яка народилася в руснацькому краї, хто цю народну мову добре знає і крім того свідомо обізнаний з українською і російською мовами теж. Це не хоче бути персональний випад, бо це тип редактора усіх (усіх десяти!) дотеперішніх угорсько-руснацьких журналистів. Газетка не може провалитися, так як її видає міністерство сільського господарства; але це точно, що руснацький селянин із цією страшною мішаниною на цілих статтях лише розкриває рота: "Дуже розумно, по-панськи може написано, бо я не розумію з нього нічого!". Мова "Нед±лі" і майже всіх угорсько-руснацьких видань ні російська, ні руснацька, ні словацька, а якась дивна суміш цих трьох мов, яка нерозвинутий розум селянина ще більше закутує, замість того, щоб давала йому знання. І тут є найбільша помилка!

Була одна єдина людина, яка хотіла навести лад навколо вітчизняної руснацької народної мови. Це – Ласло Чопей49. Він уклав і словник руснацької мови, який Угорська Академія Наук відзначила премією Фекешгазі. (Шкода, що він зробив лише рутенсько-угорську частину.) Однак, словник з’явився у такий час (1883), коли у нас москалізуюче граматикування ще процвітало і із-за цього в Унгварі його розкритикували. Офіційним визнали словник Митрака50, який з’явився одночасово [зі словником Чопея], а між тим він є нічим іншим, як рабським перекладом москальського словника Даля51. Під редакцією Чопея вийшли й чудові книжки для народних шкіл, але їх швидко усунули і замість них поставили москалізуючі. "Лісток±", в якості окремих додатків, випуском цілої серії подібних шкільних книг, намагався поставити заслін дуже добрим книгам Чопея, який їх відповідно до природніх потреб намагався пристосувати до місцевих умов. Тільки тепер, у найновіші часи, намагається повернутися на цю стезю унгварська народна газета "Наука", яка на шкоду старому напрямку зробила багато поступок руснацькій простій мові. Але за це вона і заплатила відповідну ціну: її співробітники протестували проти позруснаковщення своїх статей і потихеньку полишили газету, а видавець газети (Акціонерне товариство "УНІО")52 зняло з неї свою руку. Щоб спасти її від провалу, щотижнева газета перетворилася на щомісячний вісник і повністю перейшла у власність редактора.53

А між тим Чопей мав правду. Бо тим  часом, там54 українізм дуже посилився й почав простягати свою руку й до Угорщини. Бо згідно австрійської конституції там кожному народові у справах шкільництва, адміністрації й судочинства можна необмежено користуватися й розвивати свою рідну мову. І не дивно, що австрійські руснаки – ставши на бік природніх основ народної мови – незабаром піднялися. З тих пір, як українську мову зробили офіційною (1892 р.), тамтешній селянин на своїй мові дуже швидко навчився читати-писати й для збільшення середнього класу з року в рік так і виплескує освічену молодь. Завдяки цьому українсько-руснацька культура розвинулася з неймовірною швидкістю. Це природнє виховання народу вже сьогодні зробили настільки свідомими маси простого люду, що українські політики планують реставрувати і свою колишню державність. Їхніх братів у Росії тримає у залізному кулаці тамтешня влада, звідти, із-за відсутності необхідної кількості інтелігенції, поки-що, можуть вони чекати небагато. Отже, дуже природньо, що вони взяли під приціл своїх угорських братів.

Вище я вже згадував, що серед галицьких українців завжди траплялися такі, які хотіли були вітчизняне руснацтво навернути в українсько-рутенське русло. Це на короткий час у нас55 мало результат. Бо "Газета для народних учителей"56, що виходила на шести мовах, у 1872 р. за часів редакторства Йожефа Ференца, під впливом якогось галицького письменника виходила на українській мові згідно правопису Куліша57. Що вона викликала загальну відразу, є цілком природньо, бо якою чужою була  москальська мова, таким чужим, незвичним, що аж колов вічі, був і український жупан. Не тривало це більше двох місяців і москальський правопис знову відвоював собі одноосібне панування. І після цього багаточисельні українські спроби завжди зазнавали невдачі.

Що з цим угорські руснаки не хотіли погодитися, для того є дуже глибокі причини ще й сьогодні.

Одна з причин полягає у тому, що галицькі руснаки були частиною історичної Польщі, і як такі з 1340 року постійно відчували над собою культуру католицьких поляків. Із-за цього у мову народу прослизнуло багато полонізмів, так само як в Угорщині багато гунгаризмів. Відносно великоруської мови Пушкіна, зрозуміло, до неї не підходили ці польські чужі елементи, (вони їх давно вже й усунули); але цього було як раз достатньо тамтешнім й угорським москвофілам для поширення того, що мова руснаків в дійсності польська мова, що для українців граматику й правопис придумали поляки.

З цього випливає і друга причина, яка тримає подалі угорсько-руснаків від українців. Історія руснаків колишньої Польщі переповнена пам’яттю кровавих боїв, які велися проти поляків протягом двох століть; але ці запорозькі козаки і їхні гетьмани чужі, невідомі постаті перед угро-руснаками. В той час, як австрійські й російські руснаки захоплюються нима до ідолопоклонства, наших вони не цікавлять.

Процес історичного життя породив і третю причину відчуження, а саме найсильнішу. Це – релігія. Російські руснаки є частиною москальської державної релігії (вони християни греко-східного обряду),  однак австрійські руснаки греко-католики, так само, як і угорські. Проте в Австрії вплив польських єзуїтів, у зв’язку із політикою ненавісті до москалів польської нації, привніс в тамтешню руснацьку греко-католицьку церкву такі латинізуючі зміни, яких не має в грецькій церкві ніде в світі; отже, вони невідомі й угорським руснакам також: монстранції58, привнесення органу, потім відсутність іконостасу; наявність статуй, впорядкування ордену Василіян59 за єзуїтським зразком та інше. Метою цього було те, щоб австрійських руснаків у церковному відношенні як-найдальше віддалити від подібної за устроєм церкви москалів.60 Ці ж самі грецькі обрядові своєрідності, які зазнали змін, у російського і вітчизняного руснацтва існують одинаково й нетронутими. Отже, дуже природньо, що угорські руснаки на всілякі спроби наближення закидали галичанам: "Ти за своєю мовою є поляком, а за релігією папішта, а не грек, отже ми не маємо жодного відношення один до одного!" У питаннях релігії угро-руснак дійсно відчуває до себе більш близьким москаля, ніж свого галицького брата, бо перший з них не має католицьких елементів.

Четвертою лінією поділу між двома групами руснаків є те, що коли австрійські руснаки після 1848 року почали об’єднуватися на базі національного самоусвідомлення, в цьому політичному й культурному відродженні наші не принимали жодної участі і в новій україно-руснацькій культурі з тих пір й до наших днів не принимають жодної участі. У той час Добрянський і Ко повели наших руснаків в зовсім іншому напрямку, а сьогодні вони, із-за перерахованих причин, не хотять жити з нима в єдності.

Якщо до цього взяти ще велику розділяючу силу географічного положення, повністю можна повірити, що між австрійськими й угорськими руснаками такі протиріччя, що не дуже можна і думати про можливість їх духовного об’єднання. А це з угорської національної точки зору дуже підбадьорливе явище. Угро-руснак з відразою кидає геть україно-руснацьку книгу, яка, можливо, випадково потрапить до його рук, незалежно від того, що її зміст дуже цікавий і корисний. Один одного два руснаки майже - що ненавидять. Наскільки це правда, найкраще показує приклад руснаків, які емігрували до Америки. Бо є там близько 150 000 угорських руснаків і близько 100 000 галицьких. На вільній американській землі вони мали б можливість, щоб ці дві групи руснаків обнялися й вільно проголошували етнічну й культурну єдність. А між тим, що ми бачимо? Американські угро-руснаки майже що не на ножах б’ються зі своїми австрійськими братами. Не те щоб дружити, вони один одному найбільші вороги, так само, як і вдома; тож не хотять навіть на церковному рівні залишатися під одним спільним єпископом (Ортинським)61.

Всьому цьому є, виходячи із вище вказаних великих національних про­тиріч, та причина, що у австрійських руснаків народна мова, що виш­лі­фу­валася й стала літературною протягом 60 років постає в жупані фо­не­тич­ного62 правопису. А угорські руснаки під 60 річним жахом мос­каль­ської граматики та із-за необгрунтованої ненавісті до поляків, ще й сьогодні стверджують, що їм не можна писати інакше, як привнесеним у 1850-х роках Добрянським етимологічним63 правописом. Але коли за­гля­не­мо глибше у суть справи, побачимо, що етимологія у творах угро-рус­наків слу­жить лише для того, щоб з москалями хоча б сяк-так зовнішньо можна бу­ло тримати єдність. Бо у них і перед 1848 роком була сяка така лі­те­ра­тура, однак її джерелом була народна мова. І те, що після 1848 року вона різко перекинулася у москальський напрям, причиною цьому було лише не­природнє керівництво Добрянського. А поскільки в епоху Баха цей на­пря­мок просякнув увесь освічений прошарок угро-руснаків, до цієї мос­каль­ської еитмології він настільки звик, що із-за авторитету мос­кальської літератури і мови іншу мову й інший правопис (свій) і не може собі уяви­ти. Сьогодні змадяризовані журналісти, якщо вони взагалі пи­шуть пером за­ради потреб народу, притримуються цієї ети­мо­логії вже лише не­сві­до­мо, в силу звички. На своє виправдання ви­сту­па­ють з тим, що тримаються етимологічних форм не із-за єдності з моска­лями, а що такими є і форми літературної давньо-слов’янської мови, бо ж народ через церкву дуже звик до них. Напротивагу цьому, ми, однак, мо­же­мо вста­но­ви­ти, що на живу руснацьку мову насилувати форми мертвої слов’янської мови, не можна, бо граматичні форми цих двох мов про­ти­леж­ні одні одним. Якщо ж вони все ж покликаються на старослов’янську мову, то цьому, відкрито кажучи, та причина, що багато форм старо­сло­в’янської граматики живуть у ве­ли­ко­руській літературній мові. Крім того той ети­мо­логічний напрям по­ши­рився не тільки на правопис, що наслідує мос­кальський, але і на слова та вирази. Нехай подивиться компетентна лю­дина, або на "Л±сток", або на якесь інше видання, що вийшло в Уж­го­ро­ді, всюди знайде російські слова, навіть і в тих випадках, коли в рус­наць­кій мові було б своє окреме слово. Тому то "висока" для селян та, так зва­на літературна мова в "Л±сткові" і "Нед±лі" в одинаковій мірі. У зв’яз­ку з цим покликання на давньо­слов’янську мову не що інше, як зручна ширма.

Та партія галицьких руснаків, яка ще й сьогодні проголошує етнічну й мовну єдність з москалями (у політиці їх називають старорутенами), т. зв. москвофіли, від цього більш чесні. Вони відкрито проголошують, що на­про­тивагу фонетичному правопису тому притримуються етимології і тому зневажають свою малоруську мову, щоб і з цим бути ближче до москалів. Їхнє підозріле Товариство Качковського на кожне своє видання приклеює попередження: "Додержуйтеся історичного тобто етимологічного пра­во­пи­су тому, щоб ви мали вільний доступ до давньої і сучасної ве­ли­ко­руської культури. Бережіться від придуманих поляками фонетичних книг!" (Тут зауважимо, що українці Росії уже з 1798 року започаткували фонетичне, єдино правильне правило написання народної мови, отже, в такий час, коли полякам ще і в голову не прийшло, що у них є і руснацька національність.) Насправді у Галичині хто відчуває себе руснаком (ук­ра­їн­цем), пише на мові народу і фонетично; москвофіли ці обидві зневажають; з іншого боку і то є правдою, що по-руснацьки можна писати лише фо­не­тично. Як тільки хтось пише етимологією, зразу ж наближується до великоруських форм.

Сьогодні, отже, справа стоїть таким чином, що інтелігенція домашніх64 руснаків політично щиро угорська. Чим-небудь іншим вона і не хоче, і не може бути; однак в літературній мові вона все ще знемагає під москалізуючими формами. Фонетика, а з нею і народна мова, ніяк не може проявити себе. А простий народ, з іншого боку, саме із-за цього мислення неосвічений і бідний. Однак, попри всю свою неосвіченість, його душа спрагла. Він відчуває, що йому необхідна і духовна їжа, бо життя вимагає свого, але її неотримує нізвідки. Його провідники не турбуються духовним і практичним вихованням. Тож чи можемо ми дивуватися після цьго, що ця спрагла душа ознайомившись в Америці із запропонованою і галицькими москвофілами "дешевшою" вірою, зі схизмою65, жадібно хапається за неї? Шукати причини поширення москальської віри потрібно не тільки в соціально-економічних речах. Більше того, психологічні причини набагато важливіші за них. Угро-руснацька інтелігенція хоча й  отримує для життя достатньо угорської культури, але що отримує простий народ? Він з дня на день не зумів так змадяризуватися, як вона, і таким чином не може бути причетним до угорської культури. Власну ж культуру, навіть хоча б і так примітивну, його провідники спочатку не хотіли, а тепер уже і не можуть йому дати. Отже, скинутий з дороги сучасного прогресу, простий народ сьогодні вже лише в схизмі бачить щось таке, що може сколихнути і його душу. Це єдине культурне явище, яке, на його переконання, означає, що ось, все-таки є хтось, хто занимається і мною! Схизма, як культурне явище, жалісним словом голосно доповідає перед спостерігачем: "Державні й церковні провідники, ви культурні чинники, ви залишили мене беззахисним; ви не дали мені ніякої духовної їжі, а мені вона потрібна; тож я її прийму звідки завгодно, навіть якщо її пропонує і москаль!"

Вітчизняне руснацтво стало жертвою такої культурної трагедії й такого погано сприйнятого патріотизму!

Крім того не можна залишити поза увагою і те, що схизма підняла голову якраз у тому Марамороші66, де і в минулому вона найдовше жила. Руснацтво інших комітатів у питаннях віри ще у 1646 році об’єдналося з Римом67, але Мараморош аж до 1761 року залишився схизматичним.

На першопочатках поширення унії з обох боків була започаткована досить значна полемічна література, рукописні продукти якої (до 1863 року руснаки не мали друкарні!) у величезних фоліантах ще й сьогодні крутяться на руках у людей. Я і сам бачив у Марамороші серед руснаків з мозолистими лодонями один такий рукопис, що його бережно зберігали. Вони дотепер з великим духовним задоволенням читають його, що який обманщик римський папа, які чорти уніатські попи і що єдиною блаженною правильною вірою є православ’я, схизма. У кожному селі зустрінеться одна-дві грамотні людини. Можна собі, отже, уявити, який ефект досягнуть вони, коли привселюдно зачитають полеміку цих пам’яток XVII ст., які очерняють унію. Книжка пише [мислять вони] отже це свята правда!

На угро-руснаків сьогодні, таким чином, з одного боку розраховують українці, з іншого - москалі. Першим з них із-за висловлених причин залишається мало надії, бож Катю легко повести до танцю лише тоді, якщо вона і сама хоче. Тим більше однак перспектив у москалів. Адже в Угорщині ідея літературної (частково політичної) єдності має минуле, й сьогодні ще є до неї схильність як реакції на українізм; а серед простого народу рішуче є любов до схизми. Отже, з погляду угорських національних інтересів обов’язково потрібно захищатися лише з небезпечнішими, москальськими устремліннями.

Який спосіб захисту?

За руснацьку інтелігенцію не треба боятися. Вона на сьогоднішній день настільки угорська, що з неї не буде вже ніколи, якщо б вона того і хотіла - ні руснацька, ні москальська. Отже, мова може йти лише за простий народ, тобто про те, що до нього потрібно донести знання, які вимагає життя й роз’яснити йому про москалів, їхню схизму, їхній Сибір. Але ж до його серця можна звертатися лише на його селянській мові. Позаяк, однак, ця селянська мова розвинулася у своєрідну, самостійну гунгаро-рутенську форму, яка стоїть далеко від української, але від мос­кальської ще далі падеться, нам нічого не потрібно робити, як на основі законів, вибраних із цієї народної мови, створити особливу угорську руснацьку селянську мову. Дуже природно, однак, поскільки вона відрізняється від них за змістом, щоб і її правопис стояв чим дальше як від українського, так і москальського. Інакше народ не зрозуміє жодного попереджувального слова, а так ми задовільнимо й національні інтереси.

Проти русофільських й українофільських намагань цю важку проб­лему можна вирішити лише так, якщо ми зрозуміємо необхідність того, щоб в певних межах і при необхідному контролі культивувати руснацьку мову. Хороший приклад для цього може дати практика романо-ла­тин­ських народів, що живуть на півдні Швейцарії. Ця етнічна група подібно до руснаків далеко випала з культурної спільноти романів та італійців й хоча з італійцями вони такі ж безпосередні сусіди, як наші руснаки з галицькими, все ж вони тягнуться більше до німців: їхня інтелігенція послуговується у розмові й письмі німецькою літературною мовою, але з іншого боку у народному житті культивує свою рідну мову. Якраз так повинно би бути і у нас: інтелігенція й надалі послуговуватиметься угорською мовою, але у духовному вихованні простого народу вона повинна поставити під друкарський станок його селянську мову.

А це серед руснаків може бути не тільки здійсненним, але й з державних позицій є необхідним.

По-перше - аналогія повна. По-друге, такому культурному устремлінню угорці не тільки не будуть заважати, як і до цього часу вони не заважали, але й будуть допомагати. Адже для держави не може бути байдужим, чи буде хорошим солдатським матеріалом і добрим платником податків економічно й духовно настільки відстале руснацтво, чи поганим? Тут є, наприклад, "Нед±ля", яку видає уряд: її потрібно б тільки перетворити на дійсно руснацьку й потурбуватися про добрих співробітників (а таких кожна хороша газета може собі виростити) й справа відразу ж буде успішною. Другою є унгварська "Наука": і їй треба слідувати цьому прикладу. А шляхом видання серії книжечок, написаних на практичні господарські та інші пізнавальні теми, ще більше цим зобов’язати народ для угорців: це було б продовження.

Але ж як потрібно цей прецедент створити?

Невеличкий угро-руснацький народ розмовляє на чотирьох діалектах, що є наслідком їхнього переселення сюди із різних місць у різний час. Письменники, боячись як раз від цієї різноманітності, не хотіли жоден з діалектів, на шкоду іншим, перетворити на літературну мову, а з міркувань зручностей та політичних причин у 1850-х роках з чотирьох вибрали - п’ятий, москальський. На мій погляд серйозна необхідність при допомозі серйозної роботи і тут знайде вихід.

Адже справа має дві частини: мовну й правописну. Що стосується першої, не потрібно нам робити тут нічого, лиш як продовжити відзначену й Академією дуже хорошу систему Чопея. Бо руснацтво в загальних рисах поділяється на дві великі частини: на західне, словацьке і східне руснацтво, яке складається з чистих малоруських елементів. Між нима двома географічно й у мовну плані, якраз по-середині, знаходиться березький діалект. Його потрібно, отже, в подальшому використовувати у селянській літературі, що Чопей і робив.

Питання правопису теж не створює більше турбот. Його метою нехай буде, щоб ми викроїли такий жупан для селянської мови, яка використовуватиметься для письма, який уже і своїм зовнішнім виглядом засвідчить, що він і не москальський і не український, але, все ж таки, щоб відповідав вимогам усіх чотирьох діалектів. Розкриття цього не належить сюди. Тому звернему увагу читачів лише на те, що робота, виконана на такій спеціальній угро-руснацькій мові і правописом, при участі автора цих рядків як раз тепер знаходиться в друці.* Вона повністю перетворює в практику сказане тут й докаже, що на зразок швейцарського прикладу дійсно можна так звернутися до душі угро-руснацького простого народу, щоб воно все сталося згідно його потреб, і що дійсно можна буде підібратися до душі народу, з такою гунгаро-рутенською мовою, яка не є ні українською, ні москальською й буде покликана задовольняти виключно лише народні потреби.

З самою мовною реформою, однак, ми багато не зробимо. Для запобігання схизмі, й напливу інших закордонних течій є обов’язкова необхідність створення руснацького культурно-освітнього товариства, яке б цю просвітницьку роботу здійснювало й направляло. Створення його не є важкою справою, а нагляд єпископів Унгвара і Пряшева надало б і гарантію того, що ця діяльність дійсно буде обмежуватися лише просвітою народу. Позаяк, все ж таки, ми вважаємо це в першу чергу національно-економічною і тільки в другу чергу культурницькою справою, слід визнати всім, що це є державний інтерес. Для перетворення його в життя, в першу чергу уряду слідувало б знайти спосіб того, щоб із залученням фахівців патріотичне населення значної частини країни зміцніло й економічно.

Гіядор Стрипський

 

Summary

 Iosyp Kobal’: Hiador Stripsky, Moscowfilizm, ukrainism and native rusnaks.

 This work is devoted to ukrainien translation of Hiador Stripsky’s article „Moszkvofilizmus, ukrainizmus és a hazai rusznákok”.

 



1 Лелекачъ Николай, Подкарпатское письменство на початку ХХ в±ка. – Зоря–Hajnal, 1943, №1-4, с. 246-250.

2 Удварі Іштван, Гіадор Стрипський, народописник, бібліограф, языкознатель, товмач. Нїредьгаза, 2007.

3 Sztripszky Hiador, Moskophilismus, ukrainismus és a hazai rusznákok. – Budapesti Szemle, 153 köt., 1913, 278-296.

* Щоб оминути непорозуміння наголошуємо, що назви рутени, малороси, руснаки й українці чотири різновиди найменування того самого народу. Назва малороси2 – є породженням москальської3 політики нового часу, це не народна назва, а приставка "мало-" не відповідає й історичній дійсності. Рутени – не що інше, як латинізована форма середньовічної грецької назви нинішніх4 руських, що живуть на півдні Росії, роυζηγ = русин, яку, однак, вживали  лише латиномовна наука та грамоти, а загальновживаною стала вона лише з часів епохи Баха5. Але це також не власна народна самоназва. Угорська загальнонародна мова й історія протягом століть знає лише назву орос (руський) 6 й вживає її для позначення малоруського елемента, позаяк для великоросів у них було своє окреме слово – муско (=москаль). У самого народу, що має чотири різновиди назви, своє власне національне найменування є лише одне: русини й один його варіант – руснаки. Так називає себе цей народ як у Південній Росії, так у Буковині, Галичині7 й у нас. Однак, щоб позначити свою національну окремишність і окремою назвою, і щоб виключити можливість переплутування їх з москалями перед іноземцями, у своїй науковій і політичній діяльності, закордонні8 руснаки останнім часом (20 років)9 перейняли назву українець, український від колишньої України, назва яка, до речі, відома уже з ХІІ століття10. Цим вони намагалися відрізнити себе від великоросів, національна назва яких (русский), дуже схожа до  їх первісної назви русини. Позаяк, однак, в угорській мові слово русин є зовсім новим, а натомість одна з його похідних, руснак, яка теж є народною самоназвою, в угорській має глибоке коріння, тому по-угорськи можна вживати лише цю одну назву. (Зрозуміло не у формі рушняк!)11. Ця назва виражає бажану відмінність й незалежність від великоруської (оскільки в угорській мові сьогодні назва "орос" вже є зарезервована за москалями), але вона одночасово відповідає і духу та історичному розумінню угорської мови.

[1] В орігиналі Я. Срипський  вживає слово "rutén" яке може перекладатися на українську мову і як рутенський, і як руський, русинський, руснацький, але, поскільки далі в тексті він вживає всі ці синонімічні назви, то, звичайно, ми переклали його тут через слово "рутен, рутенський".

2 Назви "Мала Русь" і "Велика Русь" набувають поширення з XІV ст. в канцелярії константинопольських патріархів, які цим протиставляли галицько-волинські єпархії  більшим північним, московським єпархіям. З часом ці назви виходять з вжитку. Але після 1654 року, коли частина українців й України "воз’єдналися" з Росією, для позначення цих територій і їх населення російська офіційна політика (а згодом і західноєвропейська) починає знову вживати терміни "Малоросія" й "малороси".

3   В оригіналі "muszka". Це слово може бути перекладено і словом москаль (москальський) і словом росіянин (російський). Позаяк Я. Стрипський де це, на його думку, потрібно, вживає і слова "великоруський" (nagyorosz) і російський (orosz), то і ми перекладали їх слідуючи духові і розумінню автора статті.

4   Маються на увазі часи, коли писалася стаття, тобто початок ХХ ст.

5   За іменем міністра внутрішніх справ, прем’єр-міністра Австрійської імперії барона Олександра Баха (1813-1893). Епохою Баха вважається період 1849-1859 років.

6   У даному випадку під назвою "orosz" Г. Стрипський чітко розуміє назву руський, а не російський.

7   Після трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795) колишні землі Речі Посполитої, заселені українцями, частково відійшли до Російської імперії (Правобережна Україна; Лівобережна уже з 1654 року) і саме ці землі називає Г. Стрипський терміном "Південна Росія"; інша їх частина - Буковина і Галичина - стали частиною Австрійської імперії й підпорядковувалися безпосередньо Відню, імперській канцелярії. Накінець, частина українців (руснаків) проживала в межах Австрійської імперії, а саме в Угорському королівстві, й на них поширювалося дещо інше законодавство. Про них як раз і пише автор статті словами "у нас", тобто Угорщині.

8   Тобто неугорські, а галицькі, буковинські й російські.

9   Назву Україна й український або "Україна-Русь", "русько-український" широко вживали уже в XVI-XVII ст.ст., а потім починаючи з першої половини ХІХ ст.. в часи національного відродження українців на Наддніпрянщині, а з другої половини ХІХ ст. і в Західній Україні (Буковина, Галичина). Найпізніше ця назва проникає на територію сучасного Закарпаття (ХХ ст.), хоч уже в XVII ст. одне з польських джерел називає територію Мукачівської греко-католицької єпархії "Мукачівською Україною".

10         Вперше у 1187 р. в Київському літопису по відношенню до Переяславського князівства: "И плакалася по немь вси Переяславци ... в немже Украйна много постона".

11 Справа в тому, що угорське слово "rusnják" має негативні значення: "огидний, підлий".

12 Мається на увазі Галичини й Буковини.

13 Мова йде, як слідує з подальшого контексту, про буковинських і галицьких руснаків.

14 Давід Сабов Борцофолві (1755-1828) угорський педагог, письменник.

15 Мігай Чоконаї Вітийз (1773-1805), Янош Оронь (1817-1882), Шандор Петефі (1823-1849) - видатні угорські поети, письменники, громадські діячі, які зіграли видатну роль в утвердженні угорської літератури.

16 Тобто руснаки (українці) Росії й Австрії (Буковина, Галичина).

17 У 1340 році помер останній князь Галицько-Волинського князівства - Юрій ІІ Мазовецький й розпочалася польська експансія на його землі. У 1654 році згідно т.зв. Березневих статей після Переяславської угоди, Лівобережна Україна (Гетьманщина) підпала під владу Росії.

18 Мається на увазі ХІХ століття.

19 Різноманітні прояви (ідеологічні, культурні, політичні, релігійні) суспільно-політичної ідеї інтеграції слов’янських народів на основі їх мовної, етнічної та історичної спорідненості.

20 Різновид панславізму у формі інтеграції усіх східних слов’ян під мовною (російська мова), релігійною (православ’я) етнічною (російський народ) й політичною (Російська імперія) егідою Росії.

21 Тобто галицьке й буковинське.

22 Москвофільство (русофільство) - мовно-літературна й суспільно-політична течія серед українців Буковини, Галичини і нинішнього Закарпаття (середина ХІХ ст. - 20-30-і роки ХХ ст.), представники якої обстоювали мовну, культурну й політичну єдність з російським народом і Росією. Найбільш відомими представниками її на Закарпатті були так звані будителі: Олександр Духнович, Адольф Добрянський, Іван Раковський, Євген Фенцик, Іван Сільвай та інші.

23 1848-1849 років.

24 Мається на увазі Угорщина.

25 Угорської.

26 Адольф Добрянський (1817-1901) громадсько-політичний діяч, публіцист, який вважається одним із головних провідників ідеї етнічної й мовної єдності усіх східних слов’ян в Угорщині.

27 Тобто Угорщині.

28 Мова йде про південні, малоруські (українські) губернії  тогочасної Росії.

29 Тобто москалі (росіяни).

30 В Галичині.

31 У даному випадку мова йде про Ставропігійський інститут, заснований у Львові ще 1788 року цісарем Йосифом ІІ на базі Львівського братства. У другій половині ХІХ ст. інститут підпав під вплив москвофілів.

"Общество им. Качковского" - культурно-освітнє москвофільське товариство, засноване в Львові у 1874 році на противагу українському товариству "Просвіта", що виникло там же у 1868 році.

32 В Угорщині.

33 Общество Св. Василия Великого - культурно-просвітницьке товариство русо­фільсь­кого спрямування засноване в Ужгороді у 1866 році й проіснувало до 1902 року.

34 Суспільно-політична течія в Галичині у другій половині ХІХ ст., представники якої стояли на русофільських позиціях.

35 "Св±тъ" - газета, що виходила в Ужгороді протягом 1867-1871 роках й була органом "Общества Св. Василия Великого". Віктор Кимак (~1840-1900) закарпатський педагог, журналіст русофільського спрямування. Деякий час редагував газету.

36 Унгвар - історична назва міста Ужгорода. Вживалася до кінця першої світової війни. Назва Ужгород штучного походження. Вперше з’являється в середині ХІХ ст., а офіційною стає з 1919 року.

37 "Карпатъ" - ужгородський щотижневик, офіційний орган "Общества св. Василия Великого" що виходив протягом 1873-1886 років, під редакцією Миколи Гомічкова (1833-1886).

38 "Листокъ" – журнал церковно-літературного спрямування, що виходив протягом 1885-1903 років під редакцією Євгена Фенцика (1814-1903).

39 "Нед±ля" - щотижневик, який виходив у Будапешті протягом 1898-1919 років за підтримки Міністерства сільського господарства Угорщини. Довгий час (1898-1918) його редактором був Михайло Врабель (1866-1923).

40 "Наука" - щотижнева газета, яка виходила в Ужгороді протягом 1897-1914, 1918-1922 років, й редактором якої тривалий час був Августин Волошин (1874-1945).

41 Комітат - назва територіально-адміністративної одиниці, на які поділялося Угорське королівство до 1945 року.

42 Микола Гомичков (1833-1866) - закарпатський педагог, журналіст, громадський діяч.

43 Михайло Драгоманов (1841-1895) - відомий український громадсько-політичний діяч, історик, фольклорист, літературознавець, філософ.

44 Мілленіум (тисячоліття) - так називалося офіційно державне свято Угорщини на честь тисячолітнього ювілею приходу в Карпатський басейн древньоугорських племен, очолюваних їхніми вождями Алмошом і Арпадом, у 895-896 роках. У 1896 році на Верецькому перевалі (тобто в Бескидах) був встановлений кам’яний обеліск, який увіковічував місце, де пройшли угри і границю держави Святого Іштвана.

45 Рутенська (пізніше Верховинська) акція - соціально-економічна й політична програма уряду Угорщини на поліпшення становища українського населення, що жило в Карпатах. Першим керівником акції був відомий економіст Едмунд Еган (1841-1901).

46 Згідно офіційної статистики в 1910 р. в Угорщині проживало 447 000 русинів (українців).

47 Мова йде про уже згадуваного Михайла Врабеля.

48 Ендре Сабов - громадський діяч, журналіст.

49 Ласло Чопей (1856-1934) - закарпатський педагог, мовознавець, перекладач. У 1883 році опублікував "Русько-мадярський словарь" в якому було 20 тисяч слів.

50 Олександр Митрак (1837-1913) - греко-католицький священник, поет, публіцист. Видав "Русско-Мадярскій словаръ" (1881).

51 В. Даль (1801-1872), російський лікар, вчений, автор "Толкового словаря живого великорусского языка".

52 Акціонерне товариство "Уніо" - культурно-господарське товариство, засноване гре­ко-католицькою інтелагенцією у 1902 р. замість розпущеного "Общества Св. Василія Великого".

53 Мова йде про Августина Волошина (1874-1945) видатного закарпатського гро­мадсько-політичного й культурного діяча, який з 1903 року був беззмінним редактором, а потім і власником газети.

54 Тобто в Галичині.

55 В Угорщині.

56 Виходила в Будапешті протягом 1868-1873 років.

57 Пантелеймон Куліш (1819-1897). Відомий український письменник, історик, етнограф, перекладач. У 1857 р. видав "Граматику", в якій спробував наблизити українське письмо до фонетики.

58 Монстранція - спеціальна ритуальна металева посудина у католицькій церкві.

59 Василіяни - чернечий орден, створений у IV ст. Названий на честь богослова Василія Кесарійського (Великого). На території України вперше з’являється в 11 ст. Після Брестської унії 1596 року, коли виникла греко-католицька церква, усі василіанські монастирі, які прийняли унію, були об’єднані в одну конгрегацію. У ХVІІ ст. орден було реформовано, а всі монастирі об’єднані в чин святого Василія. На Закарпатті центром василіан був монастир св. Миколая на Чернечій Горі біля Мукачева (з початку XV ст. до кінця другої світової війни).

60 Тобто православної церкви.

61 Сотер Ортинський перший греко-католицький єпископ в США (1907-1916) для мігрантів з Австро-Угорщини.

62 Фонетичний правопис - це правопис, у якому написання слова відображає його вимову.

63 Етимологічний правопис - це правопис, у якому слова пишуться так, як прийнято за традицією.

64 Тобто угорських.

65 Схизма (з грецької мови - розкол) - термін, яким православна й католицькі церкви, позначали церковні розколи в епоху середньовіччя. У даному випадку мова йде про перехід частини греко-католицьких вірників у православну віру.

66 Мараморош - так називався один з комітатів Угорського королівства, до складу якого входила і частина нинішньої Закарпатської області (Рахівський, Тячівський, Міжгірський і Хустський райони).

67 Мова йде про Ужгородську церковну унію 1646 року, коли 63 православні священники і їх керівники з комітатів Унг, Шаріш і Земплин прийняли зверхність римського папи, при умові збереження грецького обряду, права обирання єпископа й урівнянні в правах з католицьким кліром.

* Довідкова бібліотека національностей. Редагує др.. Орест Сабов секретар міністерства внутрішніх справ. Усі п’ять томів цього патріотичного за духом починання окрім угорської мови ще вийдуть і мовою відповідної національності. Перший том, який написав редактор і переклав автор цих рядків, розповідає про угро-руснаків.68

68 У дійсності вийшов лише угромовний варіант цієї праці, а переклад Я. Стрипського залишився не видрукованим.

30 листопада 2011р.

Теги: москвофіл, руснак, москаль, панславізм руський

Коментарі

Sused 2011-12-05 / 11:45:05

Тролінг. Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

Szomszed 2011-12-05 / 03:31:54

Коментар видалено. Прошу повернутися до теми коментування. Адмін

С.Ф. 2011-12-05 / 01:30:26
Словянин 2011-12-04 / 19:49:10
С.Ф., прошу висловлюватись більш чітко і лаконічно
- - - - - - - - - - - - - - - - - -
Процитуйте ті аргументи, які Ви вважаєте „нормальними”...

С.Ф. 2011-12-05 / 01:26:09
Mal som pravdu С.Ф., ze ste "lovak" madarsky:"To vy neviete rozlisit - čo neviem, a čo nechcú..." Slovensky ma byt nechcem, nechcu "oni" To si v SBU onikate, С.Ф.?
- - - - - - - - - - - - - - - -
Nebudem sa prieť... Vidím že Vy ste veľký somar rusinsky…

Sused 2011-12-04 / 22:23:50

Mal som pravdu С.Ф., ze ste "lovak" madarsky:"To vy neviete rozlisit - čo neviem, a čo nechcú..." Slovensky ma byt nechcem, nechcu "oni" To si v SBU onikate, С.Ф.?

Sused 2011-12-04 / 22:20:09
Mal som pravdu, ze jste "lovak" madarsky:"To vy neviete rozlisit - čo neviem, a čo nechcú..." Slovensky ma byt nechcem, nechcu "oni" To si v SBU inikate?

Русин1 2011-12-04 / 20:36:06

Коментар видалено. Хочете, аби ваш коментар не видалявся, спілкуйтеся, як це передбачено "Правилами коментування", з відповідною повагою до опонента. З хамством і тролінгом - на "Репортер". Адмін 

Словянин 2011-12-04 / 19:49:10
С.Ф., прошу висловлюватись більш чітко і лаконічно

С.Ф. 2011-12-04 / 19:27:15
Словянин 2011-12-04 / 16:59:57
Як завжди, багато текстів, і - жодного нормального аргументу не почуто
- - - - - - - -- - - - - - - - - -
Ну і де тут були „нормальны аргументи” і хто їх „не почув”...

С.Ф. 2011-12-04 / 19:25:07
Sused 2011-12-04 / 16:06:07
С.Ф. 2011-12-04 / 13:53:32 Vy ste nejaky ten “lovak” madarsky!!! Neviete rozlisit zensky a muzsky rod. Tam na tej ruskej Ukrajine mate pekne a lacne pice.
- - - - - - - - - - - - - - - - - - -
To vy neviete rozlisit - čo neviem, a čo nechcú…

Словянин 2011-12-04 / 16:59:57
Як завжди, багато текстів, і - жодного нормального аргументу не почуто

Sused 2011-12-04 / 16:06:07
С.Ф. 2011-12-04 / 13:53:32С.Ф. 2011-12-04 / 13:53:32 Vy ste nejaky ten “lovak” madarsky!!! Neviete rozlisit zensky a muzsky rod. Tam na tej ruskej Ukrajine mate pekne a lacne pice.

С.Ф. 2011-12-04 / 13:53:32
Zahorak 2011-12-03 / 22:49:25
Kokoti ukrainske!!! Strcte vase spinave zlodejske ruky do vasej riti. Hoveda sproste, tam patria!!!
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Čo je, hlúpe kurča…?... Máte svrbenie na jednom mieste…?... Kokot vám nestačí…?... Zvyknutý na ukrajinske…?...

Словянин 2011-12-04 / 12:52:26
Словянський букет треба доповнювати і прикрашати, а не розривати надуманими конфліктами. Те, що колись написав Гіядор Стрипський можна сприймати чи не сприймати, всмоктувати позитив. А сьогодні треба тверезо і критично мислити (представники штучно роздутих сучасних партій України на це не здатні), і тільки тоді зявиться ідеологічний фундамент для майбутнього розквіту України

Zahorak 2011-12-03 / 22:49:25
Kokoti ukrainske!!! Strcte vase spinave zlodejske ruky do vasej riti. Hoveda sproste, tam patria!!!

KK 2011-12-03 / 21:43:25
І один 'мадярон'! :-)

С.Ф. magyar ember 2011-12-03 / 21:25:10

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Попередження. Адмін

KK 2011-12-03 / 21:15:06
Обозриватиль, як сам оповів в низу жив довший час на великі Україні, і говорить як він також не давно уточнив на 'українському варіанті русинської мови'. Ще трошки і запевне що його прадід був ніким іншим чим Козак Мамай! :-)

сорри 2011-12-03 / 19:49:34
Obozryvatyl, навідміну від вас С.Ф. тут уже неодноразово демонстрував своє володіння угорською мовою, а вам уже так само неодноразово вказували, що такою штучною мішаниною мадярщини, церковнослов’янщини і перекручених наших закарпатських діалектизмів у нас на Закарпатті ніде не розмовляють. Ви не місцевий і це очевидно.

Obozryvatyl 2011-12-03 / 18:58:45
С.Ф. зато бо йсте мали писати по-нашому и показати, што знаєте аспонь дакус по мадярськи и по-словацьки чи по-румунськи, ош ви, С.Ф., не йсте галичський пришляк-зайда. Корінні жителі русини/руснаки на відміну від українців-русинів споза перевала, окрем Русинського язика иштьи знавуть язик близських сусідів. Я знаву, а ви незнаєте, зато йсте ви пришляк С.Ф. а Українською соловїною мовою в Русинських селах нигда и николи не балакали и не балакають. Там в наших селах усе бісідовали по нашому.