Активізація сепаратизму на Закарпатті: Хто? Де? Коли?

Як пише академік О. Мишанич, обком Компартії та управління КДБ спробували утворити у Закарпатті "інтерфронт" у вигляді Товариства карпатських русинів, реанімувавши для цього довоєнні русинські ідеї про, начебто, неналежність закарпатських українців до українського народу..

Серед невеликої частини закарпатців, передусім похилого віку, ідеологія русинства отримала сприйняття. Причиною була незавершеність, через особливості історико-культурного розвитку, процесу українського націотворення в Закарпатті, рудиментарні спогади про діяльність русинських організацій у 20 – 30-і рр. ХХ ст. в окремих старших за віком громадян, зокрема, найбільше – мешканців Мукачівщини та Свалявщини – тобто там, де ці організації проявляли підвищену активність, а також повне винищення активних представників українського руху спершу угорцями - в 1939 році, а потім - радянським режимом.

Зацікавленість у політичному русинстві виявили й інші сили. Це реваншисти Угорщини (що мріяли про відновлення "Великої Угорщини"), Чехословаччині, а також організації англомовних нащадків трудової еміграції Х1Х – початку ХХ ст. із Закарпаття, Пряшівщини та польської Лемківщини у США, у котрих виникло прагнення "віднайти" свою батьківщину. Із Україною вони себе не ототожнювали, а позаяк пам'ятали, що їхні предки були русинами, тож забажали, щоб хтось віднайшов країну "Русинію". Два "крила" – проукраїнське і соборницьке та мадяронське і сепаратистське — проявляються і в Мукачівській греко-католицькій єпархії. Перше очолив помічний єпископ І. Маргітич, друге – єпископ-ординарій І. Семедій, котрий виступив проти входження єпархії в УГКЦ, наполягаючи на її безпосередньому підпорядкуванню Риму. Керівництво Закарпатської єпархії православної церкви Московського патріархату перебувало на москвофільських позиціях.

Союзником політрусинів стає Товариство угорської культури Закарпаття, на діяльність якого почали впливати реваншистські кола Угорщини. Тож воно перетворюється на друге знаряддя сепаратистського руху.

Із самого початку політичне русинство не було цільним рухом. Відповідно до орієнтації на ті, чи інші зарубіжні центри, можна виділити чотири його течії: москвофільську, мадяронську,  підкарпаторусинську (тутешняцьку) та чехофільську (після розпаду Чехословаччини її прихильники приєдналися до "тутешняків"). Перша орієнтувалася на Росію, друга – на Угорщину, "тутешняцька – на американських русинів, чиє замовлення на утворення окремого "народу" взявся виконувати П. Р. Магочі. Між течіями та організаціями, які утворилися, почалися чвари, зокрема через лідерство та зарубіжну фінансову допомогу.

Особливу активність діяльність, за підтримки тодішньої владної номенклатури, яка прагнула автономного статусу для Закарпаття, сепаратисти проявили восени 1991 р. на сесії обласної ради. Добиваючись автономії, а то і незалежності для Закарпаття (Підкарпатської Русі), ухваливши рішення про проведення, з цією метою, 1 грудня 1991 р. обласного референдуму, за що голосували провладні депутати, діяльність сепаратистів була на той час вагомою загрозою цілісності молодої Української держави. Однак, їх наміри були зірвані супротивом національно-демократичної громадськості.

Після цієї невдачі обласна влада відходить від відвертої підтримки політичного русинства, Адже, зі зміцненням української державності, таке стає ризикованим. Утім, таємна його підтримка деякими політико-бізнесовими угрупованнями продовжувалася.

У 1991 р. у словацькому місті Межилаборці було скликано "Перший світовий конгрес русинів", у 1993 р. у Криниці (Польща) – другий, у 1995 р. у Руському Керестурі в Югославії – третій, у 1997 р., в Будапешті –  четвертий. Зібрання фінансували уряди країн-організаторів. П'ятий проходив з 24 по 27 червня 1999 року в Ужгороді.

З 1995 р. на Верецькому перевалі, за дозволом обласної влади, Товариство угорської культури Закарпаття почало відновлювати монумент, який був встановлений у 1896 р. тут, на тодішньому державному кордоні Угорщини, на честь тисячоліття "завоювання предками угорців нової батьківщини". Після протестів громадськості у Києві зрозуміли, що спорудження такого пам'ятника на колишньому, а не на сучасному кордоні Угорщини, несе загрозу національно-державним інтересам України, тож розпорядженням Кабінету Міністрів будівництво було призупинене.

У другій половині 90-х рр., під проводом "прем'єр-міністра правітєльства Підкарпатської Русі" Івана Туряниці (тутешняцький напрямок), батюшки Дімітрія Сидора (москвофільський напрямок), діяльність сепаратистів все більше набирає одіозно-комедійного характеру. Спроба одинадцяти русинських організацій об'єднатися в єдину структуру під назвою "Сойм підкарпатських русинів" у лютому 2000 року виявилася невдалою — невдовзі низка організацій, через чвари, призупинила у ньому членство. Під час Всеукраїнського перепису у 2001 році, незважаючи на значні агітаційні зусилля, затрачені русинськими організаціями на те, щоб чимнайбільше закарпатців записувалися русинами, такими себе назвали лише 10100 осіб, що становило менше 1% жителів області (українцями – понад мільйон).

Нове піднесення активності сепаратизму відбулося в 2005 р. Його можна пов'язати з ініціативами тодішнього голови облдержадміністрації та керівника найпотужнішого в області політико-бізнесового угрупування В. Балоги, направленими на консолідацію та пожвавлення сепаратистського руху. З цією метою, ним було вирішено, як пише один із активістів русинства В. Падяк, "навести порядок" у русинстві, тобто здійснити об'єднання всіх організацій (окрім "Сойму", який у 2005 р. очолив аж занадто одіозний настоятель Ужгородського кафедрального собору УПЦ МП батюшка Д. Сидор) в одну, безпосередньо підпорядковану В. Балозі структуру.

Тож, у червні 2005 р. В. Балога скликав нараду русинського активу у Мукачеві, в якій взяло участь близько двох десятків активістів. На ній він запропонував замість багатьох роздрібнених організацій утворити одну – "Народну раду русинів Закарпаття" (НРРЗ). Вказав, що головою її прагне бачити Є. Жупана, заступником – Л. Лецовича. Також поставив умову: в орґанізації не буде Д. Сидора. Позаяк із цим погодилися, то у жовтні 2005 р. у Мукачеві було проведено установчу конференцію НРРЗ, яка почала отримувати від В. Балоги значну фінансову підтримку. Є. Жупан за списком "Нашої України" став депутатом Закарпатської обласної ради, а Л. Лецович – Мукачівської міської ради.

По-друге, необхідно було укласти союзні стосунки із сепаратистськи налаштованими лідерами угорських організацій. За підтримку владою їх реваншистських вимог ті погодилися підтримувати ініціативи русинів. За сприяння влади дві угорські партії – Партія угорців (КМКС) та Демократична партія угорців України – потрапили до обласної ради, де утворили коаліцію із підконтрольною В. Балозі "Нашою Україною" та фракцією Партії регіонів, на яку В. Балога, на той час, зберігав достатній вплив.

Таким чином, був утворений єдиний сепаратистський табір, в який об'єдналися, ввійшовши у НРРЗ, дві із існуючих трьох політрусинських течій – мадяронська та тутешняцька (москвофіл Д. Сидор із своїм "Соймом" продовжив діяльність, зорієнтовану на Москву, окремо) та угорські партії і організації. Табір опирався на владну коаліцію в Закарпатській обласній раді,  міг реалізовувати свою мету через обласну та низку районних державних адміністрацій.

Реалізація спільного плану дій табору передбачала вільне пропагування русинських ідей через ЗМІ, установи освіти тощо, прийняття сепаратистських політичних рішень через представницькі органи влади (визнання національності "русин", відповідного гімну, прапору тощо), виконання вимог угорських реваншистів. Кінцевою метою дій був, щонайменше, автономний статус Закарпаття (чи насправді це була "найкінцевіша" мета – можна лише гадати).

Почали виходити нові русинські газет, були утворені інтернет-сайти. Чимало їх публікацій містили і містять відверті антиконституційні заклики, на які не було і нема жодної реакції з боку відповідних органів, в низці інтернетвидань (приміром: http://prestupnikioni.narod.ru/ ) присутня ксенофобія та розпалювання ненависті, погрози до всіх незгідних із політрусинськими радикалами. Обласною радою було прийнято і рішення про фінансування за рахунок обласного бюджету газети "Підкарпатський русин".

Чому так відбувалося, пояснює у своїй брошурі "Возроджіня русинського ошколованя на Підкарпатській Руси (2003 – 2008). – У.: Выдавательство В. Падяка, 2008. – 36 с." В. Падяк:  "помежи адміністративні еліты десь ся найде читавоє число етнічных русинів: од завідувачкы діточого садика и директора сілской школы І-ІІ ступіня до губернатора области, од сілского головы до лідера політичной партії, до депутата місного парламента  (Закарпатськой обласной рады), ба ищи вецце – до голови місного парламента ци депутата парламента Україны (Верховной Рады)! Ци, як то є из кар'єров п. Віктора Балогы – аж до головы Секретаріата Президента Україны!!!.. місний політикум и влада... вы-казувут солідарність русинському ошколованю, што ся возрождає".

26 липня 2007 р. управління освіти та науки ОДА направило в відділи освіти міст та районів лист, в якому, на прохання "Общества им. А. Духновича", "просить сприяти впровадженню у загальноосвітніх навчальних закладах факультативних занять по вивченню рідного краю (русиністики)". З метою виконання вимог угорських реваншистів, за підтримки влади, на Мукачівському замку було встановлено стелу із Турулом, який навіть в Угорщині вважається символом угорського реваншизму. На приміщеннях органів місцевого самоврядування, інших установах населених пунктів, у котрих мешкає певний відсоток угорців, поруч із українським, всупереч законодавству, були вивішені і угорські національно-державні прапори. На протести української громадськості влада не реагувала.

Було відновлено і будівництво угорського пам'ятника на Верецькому перевалі. Однак, тут вийшов прокол, бо після протестів громадськості, масових акцій, організованих на перевалі ВО "Свобода", рішень Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської обласних рад про недопустимість будівництва зневажливого для українців та реваншистського пам'ятника, реалізувати плани про його відкриття за участі керівників України та Угорщини стало неможливим. Невдача була викликана і тим, що на Верецькому перевалі були розкопані останки карпатських січовиків, розстріляних у 1939 р.. Тож влада, щоб не втратити реноме, у авральному порядку будує тут і монумент на честь борців за Україну.

7 березня 2007 р. Закарпатська обласна рада, в якій була підконтрольна В. Балозі коаліційна більшість, перевищивши свої повноваження приймає рішення про визнання на території області національності "русин". Подія отримала достатньо широкий резонанс в Україні, позаяк чітко засвідчила, що в області вдруге за останнє двадцятиріччя розігрується "карта" політичного русинства. Посипалися нові протести. Депутати Рахівської районної Ради ухвалили визнати зазначене рішення нечинним на території району.

Надалі, через обласну раду здійснювалися спроби прийняття, як офіційних обласних, русинського (за кольорами, тотожного російському, але "перевернутому") прапора та русинського гімну.

Останнє було аж занадто скандальним, а позаяк у СБУ воно було розцінене це як замах на цілісність України , голова обласної ради М. Кічковський змушений був "апаратною грою" відмінити це рішення.

Певний розлад у плани сепаратистів вніс і батюшка Д. Сидор, який продовжив свою, непідконтрольну сепаратистському таборові, зорієнтовану на Росію діяльність, звідки він отримує як політичну, так і фінансову допомогу. Адже його дії були аж занадто відверті та незграбні, тож дискредитували русинський рух загалом. Проведений ним 25 жовтня 2008 року Другий європейський конгрес підкарпатських русинів проголосив "Акт проголошення русинської державності" та створення "республіки "Подкарпатська Русь", утворив її уряд. Також було прийнято ультиматум до Закарпатської обласної ради з вимогою проголосити автономію Закарпаття до 1 грудня 2008 року, інакше "сидоріанці" це зроблять самостійно. 1 грудня 2008 року у Мінську Д. Сидор таки проголосив незалежність "республіки Подкарпатська Русь". Служба безеки України була змушена порушити проти нього кримінальну справу в зв'язку з "зазіханнями на територіальну цілісність України".

Дії Сидора викликали роздратування у більш, начебто, поміркованих сепаратистів, позаяк той чи то "по-простацьки", чи то "по-провокаторськи" відверто виказав те, чого прагнуть і вони, однак діють більш прихованими методами. Серед русинів розгорнулася нова хвиля чвар, яка перекинулася на сторінки їхніх видань. Очільники і активісти зареєстрованих та незареєстрованих організацій звинувачують у них один одного у всіляких гріхах.

Наразі у органах юстиції зареєстровано наступні русинські організації: "Русинське науково-освітнє товариство" (керівник Макара М. П. – нещодавно помер), "Общество Карпатських Русинов", (Жупан Є. Є), "Закарпатське обласне "Общество подкарпатских русинов" ( Лецович Л. В.), "Закарпатське обласне об'єднання громадян "Крайове товариство подкарпатских русинов" (Бабинець М. М.), "Союз русинських письменників Закарпаття" (Град М. І.), "Закарпатське обласне науково-культурологічне товариство ім. О. Духновича" (Алмашій М. І), "Закарпатське обласне Підкарпаторусинське товариство" (Сидор Д. Д.), "Асоціація "Сойм підкарпатських русинів" (Сидор Д. Д.), "Обласна спілка громадських організацій "Народна рада Русинов Закарпаття" (Жупан Є. Є).

Таким чином, спроба пожвавити  регіональний сепаратизм у Закарпатті у 2005 – 2010 рр. була доволі невдалою. Причини криються у відсутності реальної основи, відсутності соціальної бази політичного русинства на Закарпатті, тож його ідеї, по сутті, є мертвонародженими. Зіграло роль несприйняття їх у суспільстві, протести громадськості проти їх дій та чвари серед самих сепаратистів. Найбільше на цьому етапі "виграли" угорські реваншисти (споруджено реваншистські пам'ятники тощо), хоча це негативно вплинуло на стосунки української та угорської громад у області.

Спроби пожвавлювати сепаратистський рух, вочевидь, триватимуть і далі. Як з боку внутрішніх сил, так і з-за кордону. Новий голова Закарпатської облдержадміністрації О. Ледида вже мав таємні зустрічі із очільниками Світової ради русинів, де йшлося про налагодження співпраці, у т. ч. у сферах освіти, культури та спорту, після чого облдержадміністрація і надала підтримку їхнім ініціативам.

Мати вплив на русинство, вірогідніше за все, прагнутиме і  лідер партії Єдиний Центр В. Балога. Зокрема, Є. Жупан та деякі інші активісти політичних русинів потрапили за списком ЄЦу до обласної ради. Не виключено, що "розіграти" цю карту вже вкотре спробує і екс-голова Ужгорода С. Ратушняк. Підтримати вимоги русинів нещодавно пообіцяв народний депутат України від КПУ О. Голуб. Не забуває і не забуде про важливість русинського руху в Закарпатті для її стратегічних інтересів і Росія  -  unian.net/ukr/news/news-382057.html .

Це стосується і спонсора русинства канадського мільйонера С. Чепи та ідеологічного вождя русинів з Гарварда П. Р. Магочі. А як свідчить декларація проведеного 5 листопада в Будапешті ІХ засідання Угорської постійної наради з проблем закордонних співвітчизників, яка пройшла, наголошуємо, під егідою угорського уряду, "стратегічною метою національної політики є досягнення угорцями в Карпатському басейні різних форм автономії, позаяк це є гарантією збереження розірваної межами угорської нації".

Теги: русини, сепаратизм, реваншистський, автономія

164 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати