У пошуках символу краю

У пошуках символу краю

З тим, що «едельвейсом цвіте Закарпаття моє», як часто з надривом витьохкує у своїй коронній співанці «отаман усіх Карпат» Іван Попович, я категорично незгоден. Гадаю, наразі пристане на те й більшість краян. Адже Карпати нині радше цвітуть і пахнуть ґозами, бузиною та пусткою захаращених ваґашів, що світять то тут то там безсоромною срамотою по схилах облисілих гір. А вже, коли мова заходить про едельвейс, що нібито росте на високогір’ях Закарпаття, то почуте викликає тільки криву посмішку. Мабуть, уже з піввіку буде, як у краї «жиди з москалями» винищили в природі сю навдивовижу цікаву квітку, що має в народі дуже милу назву – шовкова косиця. (Нині хіба що вирощують її на грядках заповзятливі ґаздині на продажу туристам). Та тута нічого не вдієш, якщо сам «отаман усіх Карпат» запевняє своїх поклонників таланту у протилежному. Отаман – вам не фіґля. Та й ще – усіх Карпат. Ой, леле, але ж, мабуть, поляки та й словаки з румунами, з тим титулом І. Поповича незгодні. Та менше з тим.  

Якщо вже зайшла мова про символ краю, що його вирощують тільки на грядках заповзятливі ґаздині, то я, принаймні ще вчора гадав, – Закарпаттю настав кінець. Аж – ні, коли згадав про тис ягідний, і з першими променями літа вирушив на його пошуки. Що не кажіть, а власне тис ягідний слід вважати символом Закарпаття. На се є безліч причин, одна з них, безумовно, – найбільш разюча, а що воно так, то переконаєтеся в тому після того, як з цікавості відвідаєте на Міжгірщині реабілітаційний центр бурих ведмедів «Синевир». Одразу ж кидається у вічі, – перевелися чотирилапі вуйки в краї, щоб владно їх представляти на гербі Закарпаття. Не тягнуть уже бідолахи на символ! Приручені людьми. А колись, пригадую, ведмідь у Широкому Лузі прокинувся посеред зими голодний і з‘їв стару бабу, яка накинулася була з лопатою на злодюгу, щоб відбити поцуплену свиню. Ведмідь злопав усю свиню та пів-баби. Потому викликали з Тячева загін прикордонників, кілька діб вояки полювали на зухвальця та врешті-решт зрешетили його автоматними чергами. (Вражає те, що бабиного діда тоді злодюга-ведмідь і хвостиком своїм куцим не зачепив. Уміркований дід не став був іти на прю з голодним царем Карпат). Ось такі колись водилися в горах ведмеді та умірковані діди. Тепер, на превеликий жаль, уже перевелися і тямковаті діди, і грізні ведмеді. Словом, з символом-ведмедем і його vis-a-vis начебто розібрались. Простуємо далі.

Потертий не один рік у столиці з її нав’язливими чужинськими атрибутами, щоразу, коли випадає нагода, я намагаюся побувати в околицях мого дитинства, що таять у собі знаки символів краю та й усієї моєї Батьківщини, намагаюся віднайти там те, що якнайдалі приховане від шумних міст, шалених автобанів і невситимого людського єства.  

Знаємо, що назва головної водної артерії краю – річка Тиса – походить власне від тиса ягідного. Колись на Закарпатті се деревце (кущ) росло у незрівнянній кількості, і тепер, як виявилося, за своїми властивостями тис ягідний украй потрібний м’якотілим та гнилуватим русинам як атрибут. Бо русини, голку ж у мішку не сховаєш, нині геть перевелися, вкрай обернулися на тих реабілітаційних бурих приручених «синевирських» ведмедів. А їм, русинам, гай-гай, як потрібний міцний, стійкий проти гниття стрижень, як у негній-дерева (лат. Taxus baccata L.) І щоб тривалість життя, звісно, було в завзятого русина, як у того тиса, 700–1500 років. Ось тоді й Ужгород, а мо‘ й Мукачево, прибере рис ошатності пристойного Відня. Та поки що віддалимося від просунутих міст краю ближче до полонинських нетрів українських Карпат.

Присілок Тисолово, що входить до складу с. Новоселиця, зачаївся в горах кілометрів за тридцять од повноводної непередбачуваної Тиси (Присілок межує в акурат з Широким Лугом). Тисолово відоме черленою скалою, що випирається своїми посіченими темно-червоними кам‘янистими принадами назовні з порослої скупою травичкою та розлогим то там то там чагарниччям набурмосеної гори на самісіньке узбіччя вибоїстої вздовж урвища річки калічної бідацької дороги. Та насамперед присілок знаний своїм незламним земляком. (Див. «Розіп’ятий Іван»). Але ж у його, присілка, володіннях не росте ані кущика тиса ягідного. Лишився тільки прадавній спогад! І квит.

Та попри те мені кортить його уздріти, той незрівнянний символ Закарпаття. Прямцюю Широким Лугом до тепер уже його урочища – Тисникувате, що зачаїлось у розлогому зворі, звідки до полонини Менчул, цариці хребта Красна, не так уже й далеко. Та й тут, крім вапнозавода-розвалюхи, занедбаного кар’єру поміж занехаяних обійсть, його ж, тиса ягідного, я не вздрів. Давненько вже не росте! Проте довідався, що тут, у Тисникуватому, є  в і й с т я  покинутих печер, і ті печери – замовлені. (Батьки змалку лякають своїх діток, що в печерах водиться довжелезний і товстелезний дракон, потім дітки стають дорослими й научають уже своїх любих кровинок, що туди через того страшидла – ані руш).

Але ж дракон русина не врятує. Йому ж потрібний священний тотем. І я таки знайшов його. Тотем священний. У заповідних незайманих пралісах Великої та Малої Угольок. З чим усіх і вітаю.  

03 червня 2015р.

Теги: тис, едельвейс, Карпати

Коментарі

duzhe staryj emigrant 2015-06-07 / 21:59:40
І дуже старий емігрант. Culture "поцупити" здалека не був так розвинутий (sofisticated) як сьогодні на Україні. Поцупив я с собою жовто-бланкитний прапор Волошина і червений прапор СССР з серпом і молотом, но продати ці прапори не міг. Абсолютно нікого це не interested. Дав ці прапори, як present to antiquary man. І так залишився я с моїми порожніма hands, но зато my head боло о.к. Вивчив English і роки пізніше the antiquary man дав ми читати книгу from Alexis de Tocqueville “Democracy in America.”

Степан Крук 2015-06-07 / 08:19:46
Ей, старий емігрант! Це не ти символи Закарпаття поцупив і вивіз за Atlantic and Pacific oceans?

duzhe staryj emigrant 2015-06-07 / 00:40:50
"...а україна тим часом дає фори найлютішій загрозі людства..." Пане O-росе то ви маєте на увазі Russians? По Russians, хто буде на чєрзі? China чи EU? Я дуже счасtливий, що між нами і вами є Atlantic and Pacific oceans.

vovk 2015-06-07 / 00:32:44
I z choho taki vysnovky , sco ja na chuzhyni??? I tym biljshe , sco meni vazhko????? Stereotypno myslyte, shanovnyj! Chastishe vybyrajtesja Vy zi svojoho -nesvojoho Kyjeva dodomu, to , mozhlyvo , Vam taky i polivytj...))))

ярослав орос 2015-06-06 / 15:40:12
vovk 2015-06-06 / 14:12:17
пане вовче, як кажуть старі гуцули, тЄжко Вам там, на чужині... в наймах...
що стосується шотландії, то вона, бідолаха, з своїм на гербі осотом звичайним залишилася хіба що у фільмі мела гібсона "патріот"... а україна тим часом дає фори найлютішій загрозі людства...
вовче, раджу Вам там, на чужині, переглянути український мультик "жив собі пес")))))))))))))))))
може, полівить!

vovk 2015-06-06 / 14:12:17
p.Oros! Nam by dav Bog staty choca b takoju ,,nedoderzhavoju'' , jak Shotlandija....(((( Davajte vyjmaty vlasni kolody z ochej, a ne shukaty skalky v ochah inshych.

Мирослав 2015-06-05 / 09:02:45
А ще є на Рахівщині в заповідних лісах ур. Кузій та на Тисниковатому Груні біля потоку Білий с.Ділове

ярослав орос 2015-06-04 / 14:25:19
Степан 2015-06-04 / 14:16:54
щефанку, через того осота звичайоного шотландія втратила свою мову та й ніяк не стане державою!

Степан 2015-06-04 / 14:16:54
А національним символом Шотландії є будяк.

Степан Крук 2015-06-04 / 00:25:25
Символом краю, виходячи з публікації, повинен стати борщовик (лат. Herácléum, сімейства Зонтикових). Його, точно, достатньо в Закарпатті!

Faust 2015-06-03 / 23:05:04
Ціла алея Тиса (Taxus baccata, L.) століттями росте на подвір'ї Чернівецького державного університету...На жаль, в Закарпатті це цінне дерево майже повністю знищено, здається, є пару дерев в Ботанічному саду УжНУ... Зате в Києві Тис- є!