“Вирішили купити бус, зателефонували знайомому пастору в Польщу, він запитав для чого, — людей евакуювати. Через деякий час пастор зателефонував і каже, ми вам надамо безкоштовно три мікроавтобуси. Я раніше, 6 років працював в міжнародній організації соціальним працівником, і зв’язався з ними, вони нам допомогли із фінансуванням по паливу. Спочатку був Київ, коли там було гаряче, потім коли вже пішло і ми зрозуміли, шо Київ більш-менш спокійне місто, відносно, бо була ще зачистка Бучі, ми переключились на Маріуполь, бо до Запоріжжя почали привозити з Маріуполя”, — Євген.
В одну сторону доводиться їхати понад півтори тисячі кілометрів. Дорога займає до трьох діб.
“Ми приїхали в Бурсилів, це під Києвом, між Києвом і Житомиром, ми везли медикаменти до лікарні, там хірург наш знайомий військовий, і поки ми чекали куди там нам під’їхати, бо не знали, щось бахнуло. Ми приїхали до лікарні, побачили, що шось не те коїться, тому що три швидких, військові, і фраза "200-ті", "300-ті" пішли. Я такий, шо сталося. Та тут трохи у це місце прилетіло. Тобі телефонують із гарячих точок і ти знаєш, шо ми звідти не можемо вивезти людей, плач в трубку і ти чуєш там постріли, вибухи, це найважче”, — розповів Євген Савкін.
Разом з Євгеном у подорож другим водієм іноді вирушає Геннадій Вишневський. Чоловік з Ірпеня. Рідних відправив за кордон, а сам вирішив долучитися до евакуації людей.
“Ми завантажуємось гуманітарною допомогою, по дорозі роздаємо на постах, завозимо, за потребою, до лікарень, до людей, які просили про допомогу, а назад, коли ми вже звільнилися від гуманітарного вантажу, поверталися з людьми до Львова, Ужгорода, кому куди треба було”, — розповів Геннадій.
Наймолодшим пасажиром, якого вивіз Євген, була трирічна дитина. А найстарша із евакуйованих — вісімдесятирічна жінка. Доводилося перевозити й тварин: собак, котів та хом’яка. Евакуйовувати людей, Євген планує до тих пір, поки буде така потреба.