«Русинське питання» в Україні та світі

У світлі останніх подій в Україні – прийняття Закону України про регіональні мови[1], підготовка перепису населення з досить контроверсійним розподілом на національності та етнічні групи, спроби визначити Україну як багатонаціональну державу[2] – знову  на порядку денному постає питання «політичного русинства».

«Політичне русинство» – це феномен, що виникає на початку 1990-х рр. під час процесу набуття Україною незалежності, як рух за відокремлення Закарпаття, або хоча б набуття ним автономії. Тоді цей рух не отримав підтримки і знову починає активізуватися у 2000-х роках, як боротьба за відновлення прав русинів на Закарпатті, відродження мови, культури, за творення держави русинів, що зазнають гноблення і піддаються геноциду зі сторони українців. Сьогодні знову багато політиків починають використовувати русинське питання задля того, щоб отримати своєрідні «дивіденди». Своєї вершини русинське питання сягнуло у жовтні-грудні 2008 року проголошенням незалежності Підкарпатської Русі та створення уряду з вимогою відокремлення Закарпаття. Це було однозначно розцінено як прояв сепаратизму та спроба порушення територіальної цілісності держави, і мало безпосередню підтримку зі сторони Росії[3].

Русинське питання використовується в Україні, і на Закарпатті зокрема, для досягнення певний цілей як внутрішніми так і зовнішніми силами:

1.      Закласти ґрунт для русифікації регіону і в результаті використання його як платформи для доведення руськості, тобто російськості громади і необхідності возз’єднання з великою Росією;

Ще з 18 століття на території Закарпаття активізуються москвофільські течії, покликані довести, що русини і росіяни – це один народ, поширюється вплив православної церкви московського патріархату і розвиваються проросійські організації. На сучасному етапі русинське питання підтримують російські організації, такі як наприклад «Руский мир». Звичайно, Росія не хоче, щоб в Україні була стабільність: тоді легше маніпулювати свідомістю людей, які живуть на прикордонні. Ще за часів СРСР російські етнологи стверджували, що жителі Закарпаття – єдина, монолітна українська спільнота з діалектним регіональним відгалуженням українства. Коли ж тепер представники закарпатського русинства звернулися за експертним висновком до російських учених, то директор Інституту етнології та антропології пан Тішков відповів, що русини – це різновид російської етнічної спільноти, крайня на заході гілка росіян. Отож бачимо, що це спекуляція, яка має відверто політичний контекст, а не наукове підґрунтя.[4]

Інші виміри російського впливу проглядаються у таких фактах:

-         Значна кількість робіт присвячених проблематиці русинства видана російською мовою;

-         Чинні діячі русинів належать до церкви Московського патріархату, а тема політичного русинства постійно роздмухувалася московською радикальною публіцистикою;

-         Посилаючись на результати перепису населення 2001 р., Росія 2004 року визнала нову слов’янську етнічність – русинську[5];

-         19 грудня 2008 року в Ростові-на-Дону відбулася міжнародна наукова конференція «Геноцид і культурний етноцид русинів Карпатської України», на якому не було жодного представника України, а натомість були члени уряду «республіки Підкарпатська Русь», та численні представники РФ. На цій конференції зокрема прозвучали такі тези, що Шевченка не можна назвати українцем, оскільки багато творів він написав російською,  а також, що причиною геноциду (прояви якого невідомі достеменно) русинів стали їх симпатії до Росії. До речі, усі посилання на тексти і записи із конференції з Інтернету щезли;

-         Генеральний консул Росії у Львові Євген Гузєєв у вересні 2010 року закликав керівництво Росії фінансово підтримувати русинських сепаратистів на українському Закарпатті й обґрунтував своє занепокоєння «возможностью потери Подкарпатской Руси из орбиты Русского мира»[6];

2.      Роз’єднати громаду – принцип «Поділяй і пануй»: чим більше різних груп впливу, тим важче громаді консолідуватися у потрібний момент (наприклад вибори, референдум);

3.      Закласти передумови для потенційних конфліктів задля дестабілізації ситуації в регіоні;

4.      Переділ сфер впливу: вважається, що на сучасному етапі русинське питання використовується певними олігархами для створення свого маленького царства. На думку голови центру політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, за нинішньою активністю русинів може стояти не тільки Москва, "яка прагне створити нове вогнище нестабільності в Україні", але і колишній глава секретаріату президента Віктор Балога. "В даний час пан Балога перебуває в непростій ситуації. Не виключаю, що він використовує русинів з метою створення видимості наявності в Україні сепаратизму, з яким потрібно боротися"[7].

В одній із праць представників русинського руху І. Миговича (між іншим першого секретаря обкому КПУ Закарпатської області) про русинство в Україні, зазначено:

«Русинів можна й слід по-людському зрозуміти. Адже вони домагаються елементарних прав і свобод на рідній землі, бодай таких, які мають угорці, румуни чи словаки, не кажучи вже про українців. Русини хочуть відверто спілкуватися материнською мовою й без примусу опановувати інші, розпоряджатися ресурсами краю, мати самоврядність (як, приміром, сусіди-словаки), своїх представників у парламенті України, вільно пересуватися світом, берегти й розвивати самобутню культуру. Русинам історично чужі ксенофобія, антисемітизм чи расизм. Звісно, сьогодні вони не сприймають зверхності, диктату сусідів (галичан) та менторства «свідомих українців» із Києва. А головне, вони не хочуть миритися зі зростаючою економічною експансією доморощених і «заперевальних» капіталізаторів, котрі безцеремонно й підступно відбирають у них єдине, що залишилося, – гори й ліси, повітря та воду.»[8]

Одразу виникає запитання, хто ж забороняє розвивати свою самобутність, культуру,    говірку? Заборона є тільки на те, що суперечить законам України, та загрожує територіальній цілісності та суверенності держави. А діяльність русинський товариств на Закарпатті, та й загалом по світі має на меті створення русинської держави. 25 жовтня 2008 року в Мукачеві відбувся другий Європейський конгрес прикарпатських русинів, під час проведення Європейського конгресу підкарпатських русинів, 109 делегатів, серед них й іноземні громадяни, ухвалили "Акт провозглашенія возсозданія русинськой государственности", проголосили створення «республіки Підкарпатська Русь» та обрали "государственну исполнительну власть". Хоча у серпні цього року один із фінансистів русинського руху Стівен Чепа в особистій розмові зі мною наголошував, що його кошти йдуть тільки для збереження культури і мови русинів, як бачимо, ініціативи, які він підтримує, використовуються для підвищення конфліктоґенності регіону та для антидержавної діяльності русинських сепаратистських організацій. Що більше, саме русинські організації провокують вороже ставлення, говорячи про геноцид, зверхність та менторство… А питання економічні взагалі не мають нічого спільного з самовизначенням і самобутністю, а є результатом звичайних процесів переділу сфер впливу та грошей, що зазвичай шкодить усім простим людям.

Окремим питанням є ситуація з русинами закордоном. Наприклад у Сербії є три види організацій: русини, русини-українці та українці. Така ж ситуація спостерігається у Хорватії, Словаччині. Але у міжнародному контексті диференціювання русина і українця відбувається передусім задля активізації асиміляційних процесів, у яких зацікавлена кожна мононаціональна держава. Після визнання русинів на державному рівні в сусідній Словаччині монолітна до того українська діаспора, яка має одне етнічне коріння із закарпатцями, розкололася на дві частини. Зараз у Словаччині, згідно з переписом 2001 року, проживає понад 24 тисячі русинів і менше одинадцяти тисяч українців.[9] Такий спад кількості тих, хто визнає себе українцями спровокований, також пропагандою ненависті в стосунку до українців та Української держави. Зокрема, випадок із мого життя: виступала  я у Словаччині на фестивалі Енді Ворхола – на етнічних українських лемківських теренах. Населення ж себе там позиціонує як русини, хоча говорять лемківською говіркою. Коли вони взнали, що я з України, одразу стало відчутно настороженість у сприйнятті. Проте, коли я заспівала пісні, які і вони співають, вони розслабилися, а потім, підійшовши до мене, прорекли: «Ви з України, а така нормальна». Це одразу наводить на думку, що ведеться певна організована робота щодо дискредитації українців, щоб населення асимілювалося, відверталося від свого коріння, а в результаті ставало свідомими і однозначними словаками.

Окремою проблемою русинське питання постало перед лемківською громадою, яка споконвіків називала себе руснаками чи русинами, так само як і решта українського народу. Проте, коли у 18 столітті почався перехід на етнонім «українець», на крайніх західних українських землях тривалий час і далі вживався термін русин/руснак. А в Польщі їх назвали лемками через часте вживання частки «лем». Тепер маємо лемків, які визнають себе етнографічною групою українського народу, лем-лемків – які самі по собі, і лемків-русинів, які підтримуються і фінансуються апологетами русинського руху. При цьому всьому у них одна говірка, одна традиція, одна культура,ті ж самі пісні, і часто вони є представниками однієї ж родини. Отже, в даному випадку чітко можна побачити зовнішні впливи на лемківську спільноту, спрямовані на роздрібнення, а в результаті і втрату своєї самобутності.

Тому, підсумовуючи, вважаю за  необхідне констатувати, що

1.        Русини – то є давня назва усіх українців, тому виокремлювати їх як окрему націю, ще й в межах самої України, немає наукових підстав;

2.        Русини – це не росіяни, і таке ототожнення не можливе, так само, як Русь і Росія – це різні історичні періоди і різні державні утворення;

3.        Політичне русинство разом із творення окремої сучасної русинської мови, русинського шкільництва під проводом російськомовних політиків і лідерів і за підтримки церкви Московського патріархату – це однозначно спроби відновлення впливу Росії, розколу української громади;

4.        Прояви політичного русинства у всіх країнах, де вони присутні створюють загрозу для суверенітету та територіальної цілісності, оскільки сіють довкола себе конфлікти та непевність;

5.        Світова Федерація Українських Лемківських Об’єднань, що гуртує Всеукраїнське товариство Лемківщина, Об’єднання лемків у Польщі, Союз русинів українців Словацької республіки, Союз русинів-українців Сербії, Союз Русинів українців Хорватії, Організацію Оборони Лемківщини у США та Об’єднання лемків Канади ставить перед собою за мету об’єднання як лемківських організацій, так і організацій русинів, які визнають себе нащадками українського народу, і працюють над збереженням і розвитком української культури та своєї самобутності;

6.        Протистояти проявам політичного русинство можна тільки активною науковою та культурною діяльністю;

7.        І вирішальним питанням чи бути українцем, для тих, хто себе історично окреслює русином, лемком, чи іншим іменем, залежить від стану Української держави. Кожен хоче бути частиною великого і успішного цілого, зокрема держави, яка буде захищати інтереси і права своїх представників, яка забезпечить право кожного українця на розвиток і реалізацію своєї особистості. І чим сильнішою буде Україна, тим більше людей буде вертатися до свого коріння, і тим менше буде його відкидати і нівелювати.
            

Софія Федина, кандидат політичних наук, голова Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань

Теги: русин, лемки

17 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати