В’ячеслав Корсак: максималіст на початку шляху до мрії

-       Серед моїх близьких – головним чином, вчителі та медики. Хоча до творчості «дотичні» були практично, усі. Хтось співав, хтось грав на фортепіано, хтось писав вірші… Проте до моєї мрії про співочу кар’єру у родині спочатку ставилися доволі скептично, вважаючи її не надто серйозною, чи що… І лише через певний час, коли переконалися в тому, що мова йде про захоплення усього життя, заходилися допомагати усім гуртом!

Прагнення співочої  кар’єри, розпочатої у 4 роки народною «На яроцькім мості розмарія росте…», продовженої у шкільнім мюзиклі, навчанням у шкільній музичній студії, привело молодого Корсака на телевізійні кастинги до столиці. Він вразив досвідчених снобів, практично, досконалим виконанням академічного і джазового репертуару. У якийсь момент йому здалося, що він – мрія будь-якого продюсера, і за ним аж виє телеекран. Власне, й сама публіка не уявляла собі «Х-факторівську» дванадцятку без цього закарпатця. Проте …

-       Кондратюк – мій тренер та куратор на «Х-факторі» - розпочав із того, що сказав: «З тобою необхідно перемагати», а далі почав щось таке говорити… Скажу відверто: для мене це був шок. Мені здавалося, що я маю пройти до фіналу. Мені так все подобалося, я відчув такий зліт і наснагу. Я хотів прямих ефірів – жадав їх, аж раптом… Тепер, отримавши досвід участі у  кількох телевізійних шоу, можу сказати таке. По-перше, це гарна школа, по-друге, це певне обмеження можливостей. Приміром, у півфіналі «Україна має талант» я категорично не погоджувався із вибором для мене пісні «Делайла». Заспівав її «чистенько», але того запалу і драйву, який давало виконання різножанрових і різностилевих композицій, досягти не вдалося. Можливо, у цьому й був основний задум… Адже телебачення – це велика ілюзія, в якій правди 50х50… Але саме у той момент мене дуже підтримали глядачі: справжній сплеск емоцій у соціальних мережах додає наснаги і переконує, що я іду правильним шляхом.

Колись В’ячеслав, категоричний противник навчання грі на фортепіано, зрозумів: без гарної класичної школи годі мріяти про вершини музичних рельєфів. Він навчається у Київській музичній академії. Проте практичність справжнього сина «срібної землі» змушує його довести розпочату «земну» кар’єру, і захист докторської дисертації, яка досліджує особливості розвою тютюну, не за горами. Однак, наразі усі помисли та мрії такого молодого шоу-співака – навколо та усередині музики.

-       Усе, що я робив досі, це були переспіви, переосмислення того, що робили до мене. Справжній митець, на мою думку, має мати власний репертуар. Тому для мене таким важливим став цей приїзд на Батьківщину із презентацією першої власної пісні. Дуже тішуся, що це відбудеться саме в Ужгороді – рідному для мене місті, де будь-яка критика є доброзичливою, де підтримують люди, вулиці – усе, серед кого і серед чого я виріс. Це таке щастя – мати власну пісню. З нею можна лягати у ліжко, її можна представляти – це твоє! Вона написана на слова мого старшого брата, вона – наша! І я дуже сподіваюся, що це стане лише початком. Нині завоювати вибагливого слухача, глядача, аудиторію дуже важко. Потрібно дивувати, сколихувати, турбувати, змушувати говорити про себе. А це можна робити лише авторським, несхожим, ексклюзивним і несподіваним!

Він уже третій рік навчається, працює, пробивається у столиці. Відверто? Намагається відповідати столичним вимогами, нехай не до зірки, але претендента на такий статус. І все ж таки зривається на одкровенність і вдячність… Усе ж, як гарно ми на Закарпатті уміємо виховувати дітей!

-       Я не відчуваю себе киянином. Київ – лише зупинка у моєму житті для навчання, вдосконалення, певна сходинка, якщо хочете. Я – закарпатець! І завжди себе ним відчував. Я люблю нашу культуру, нашу мову, нашу природу! Ви знаєте, як це мені допомагало і допомагає? Коли я йшов на кастинги, то відчував за спиною, буквально, потужну підтримку своїх земляків. Зрештою, у Києві життя без реальної підтримки усієї моєї родини неможливе! Я часто собі думаю: благослови, Господь, мою сім’ю! І твердо переконаний: мені дуже пощастило у житті! Зараз я – на шляху до мрії. І мрія моя – не у статках: машинах, маєтках. Мені чомусь здається, що саме із набуттям добробуту сама творчість починає згасати.  Наступною сходинкою до мрії має стати сольний альбом. Це, без сумніву, ризик! Але без ризику немає успіху. А тому – я хочу ризику. Я хочу, щоб нашу музику визнали за межами країни. Досі мені здається, що ми усі плаваємо, наче у річках, а в океан нас не пускають. Захід же визнає лише обраних, хоча захоплюється нашою культурою, музикою… Мені дуже хочеться зламати цю хибну тенденцію. І Ви знаєте, я вірю, що мені це вдасться!

Нині мрійник В’ячеслав Корсак повністю захоплений подоланням шляху до власної мрії. Без сумніву, серед  обов’язкових атрибутів її реалізації – визнання і слава… Дуже хочеться вірити, що саме ці складові не вплинуть на щирість у спілкуванні з оточуючими, на працелюбність і оптимізм. А життєві випробування та невдачі, на фоні яких не потрапляння у фінальну «х-факторівську» 12-ку видасться непомітним пощипуванням, не вплинуть на блискучу посмішку цього,в принципі, дуже вихованого і талановитого закарпатського хлопчика. Адже пишатися ним має всі підстави не лише його родина. І він має усі шанси ці підстави зміцнити і примножити!

Теги: Корсак, пісня, співак

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати